Рішення № 89156447, 12.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 травня 2020 р. Справа № 120/931/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1619 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А 1619 про визнання протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у непроведенні 31.05.2019 року остаточного розрахунку при звільненні позивача із Збройних Сил України та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по день постановлення рішення у даній справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення його з військової служби - 31.05.2019 року, відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив грошову компенсацію за додаткову відпустку та індексацію грошового забезпечення. Такі обставини спонукали його в подальшому захищати свої права в суді. Позивач наголошує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року у справі за № 120/1904/19-а зобов`язано відповідача нарахувати та виплати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки. Крім того, іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.11.2019 року у справі за № 120/2745/19-а відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 22.12.2016 року по 30.11.2018 року. Як вказує позивач, на виконання даних судових рішень відповідач в листопаді та грудні 2019 році виплатив йому грошові кошти в якості компенсації за невикористану додаткову відпустку, а в лютому 2020 року відповідач відшкодував йому індексацію грошового забезпечення. Однак, на переконання позивача, так як свій обов`язок по проведені належного розрахунку при звільненні відповідач здійснив після виключення його зі списків особового складу військової частини, тому має місце недотримання останнім вимог статті 116 КЗпП України, за що на відповідача необхідно покласти відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України. З огляду на це, позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні по час постановлення рішення у даній справі.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

Відповідна ухвала про відкриття провадження у справі від 10.03.2020 року була направлена на адресу відповідача супровідним листом від 10.03.2020 року та отримана останнім 16.03.2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, у встановлений судом 15-ти денний строк відповідач відзив на позовну заяву у порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не подав (строк сплив 31.03.2020 року). Будь-яких причин неможливості його подання суду не повідомив як і не заявляв жодних клопотань щодо продовження строку для його подання.

При цьому, оскільки, вказаний строк закінчився ще до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" (опубліковано в газеті "Голос України" № 62 (7319) 02.02.2020 року), тому суд вважає, що норми цього закону щодо продовження строку на подання відзиву на позовну заяву у справі, яка розглядається, не застосовуються.

Як зазначено у частині 4 статті 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. А згідно частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином неподання відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву не є перешкодою для розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) за № 119 від 12.04.2019 підполковника ОСОБА_1 , начальника медичної служби Військової частини А 1619, звільнено у запас за п.п. "й" п. 2 ч. 5 (військовослужбовці, які уклали контракт на строк закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно наступного наказу командира Військової частини А 1619 за № 122 від 31.05.2019 року, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31 травня 2019 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року у справі № 120/1904/19-а за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1619 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю вимоги позивача та зобов`язано Військову частину А 1619 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані у 2016 - 2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день його звільнення з військової служби 31.05.2019 року.

Відповідно до іншого рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02.11.2019 року у справі № 120/2745/19-а, яке набрало законної сили згідно ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Військову частину А1619 нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 22.12.2016 року по 30.11.2018 року.

Як зазначає позивач, на виконання рішення суду від 19.07.2019 року, Військова частина А 1619 25 листопада та 05 грудня 2019 року виплатила йому кошти в сумах 18652,27 грн. та 15683,73 грн. відповідно в якості компенсації за додаткову відпустку. Разом із тим, на виконання іншого рішення суду від 02.11.2019 року, Військовою частиною А 1619 26.02.2020 року здійснено перерахування на його картковий рахунок суми індексації грошового забезпечення в розмірі 1305,17 грн. На підтвердження даних обставин позивач надав виписку АТ КБ "ПриватБанк" про зарахування грошових коштів за період з 01.04.2019 року по 26.02.2020 року на його картковий рахунок.

Отже, судом встановлено, що сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а також сума індексації позивачу були присуджені рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року по справі № 120/1904/19-а та від 02.11.2019 року по справі № 120/2745/19-а, а звільнення з військової служби відбулося за згоди позивача, тобто без спорів щодо сум.

В той же час позивач вважає, що оскільки рішення судів наразі є виконаними і, відповідно, повний розрахунок із ним проведено вже після виключення його зі списків особового складу військової частини, тому є підстави для того, щоб відповідач компенсував йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по день постановлення рішення у даній справі в порядку статтей 116, 117 КЗпП України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України щодо проходження в Україні військової служби, регулюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Положеннями частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

В силу приписів пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зазначити, що вказаним Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Разом з тим, відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 22.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

При вирішенні цього спору суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Таким чином на переконання суду відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Такі висновки суду сформовані в тому числі і з урахуванням правової позиції Верховного Суду, висловленої зокрема у постановах від 24 січня 2018 року у справі N 807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі N 810/1543/17. Крім того, такої ж думку притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїх постановах від 10.12.2019 року по справі № 560/2342/19, від 19.06.2019 року у справі № 120/579/19.

Отже, підсумовуючи викладене суд вважає, що у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Військової частини А 1619 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тим більше по день постановлення даного рішення.

Як зазначено у частині 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відтак, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю. При цьому суд враховує, що відсутність відзиву відповідача на даний позов не можна розцінювати як визнання останнім позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначені ст. 295 КАС України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Військова частина А 1619 (код ЄДРПОУ: 26615118; вул. Першого Травня, буд. 64, м. Гайсин, Вінницька область, 23700).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович