Рішення № 89153663, 04.05.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2020 року м. Кропивницький Справа №340/680/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Момонт Г.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Військової частини 2269 Національної гвардії України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини 2269 Національної гвардії України про:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 02.11.2018 р. по 10.02.2020 р. включно;

- зобов`язання Військової частини 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 10.02.2020 р.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 27.11.2018 р. наказом командира Військової частини 2269 Національної гвардії України №245 позивача виключено зі списків особового складу частини та проведено остаточний розрахунок. Представник позивача вказує про те, що у день звільнення відповідачем не проведено остаточного розрахунку за недоотримане речове майно, а саме не було виплачено грошову компенсацію за недоотримане речове майно, у зв`язку з чим рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. по справі №340/2716/19 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Представник позивача зазначив, що на виконання рішення суду 10.02.2020 р. Військовою частиною 2269 Національної гвардії України виплачено грошові кошти в розмірі 78 003,29 грн. Представник позивача зауважує, що у день розрахунку військовою частиною 2269 Національної гвардії України не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, чим порушено права позивача, при цьому затримка в остаточному розрахунку при звільненні склала з 27.11.2018 р. по 10.02.2020 р.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.20-25). Відповідач зазначає, що посилання представника позивача у позовній заяві на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від « 07.0.2018 №260» є помилковим, так як порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений не постановою Кабінету Міністрів України, а наказом Міністерства оборони України від 07.08.2018 р. №260, який у свою чергу, не поширює дію на Національну гвардію України, до складу котрої входить Військова частина. Відповідач з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 04.12.2019 р. у справі №815/2681/17, від 22.01.2019 р. у справі №620/1982/19 та пп.13 п.3 розділу VI Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 р. №475, вказує на те, що позивачем порушено строк звернення до суду, передбачений ч.2 ст.122 КАС України, так як позивач був ознайомлений з наказом командира Військової частини від 27.11.2018 р. та довідкою №9 від 12.12.2018 р., усвідомлював, що його звільнено без виплати відповідної грошової компенсації, при цьому з позовом про нарахування й виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся лише 26.02.2020 р. Відповідач зауважує, що фактичний розрахунок відбувся 27.11.2018 р., а 10.02.2020 р. є датою розрахунку за рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. у справі №340/2716/19. Також відповідач вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду визначений ч.1 ст.233 КЗпП України, що узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 20.06.2018 р. у справі №823/761/17, від 25.07.2019 р. у справі №2140/1471/18, від 24.01.2019 р. у справі №802/28/16-а від 13.09.2019 р. у справі №813/1001/17. На думку відповідача, є недоречним посилання представника позивача на постанови Верховного Суду від 22.11.2019 р. у справі №360/1631/19, від 16.12.2019 р. №2340/4192/18, так як при розгляді даних судових справ не були порушені строки звернення до суду, а предмет розгляду не стосується як проходження військової служби у національній гвардії України, так і отримання відповідної грошової компенсації. Відповідач зазначає, що для одержання неотриманого речового майна (у натуральній формі) або грошової компенсації за нього військовослужбовець, який звільняється з військової служби або вже є звільненим з неї, повинен подати до військової частини рапорт (заяву), в котрому висловить своє бажання щодо отримання даного майна або грошової компенсації за нього. Відповідач наголошує на тому, що грошова компенсація за неотримане речове майно не відноситься до грошових коштів належних військовослужбовцю при звільненні, так як підстава для її виплати (заява) може з`явитися і після звільнення, натомість ст.117 КЗпП України може бути застосована виключно до грошових коштів, належних працівникові при звільненні. Відповідач акцентує увагу на тому, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є своєрідною «штрафною санкцією», котра повинна стимулювати роботодавця до здійснення своєчасної виплати заробітної плати, а період звернення до суду з метою її отримання обмежується 3 місяцями з моменту звільнення або з моменту, коли працівник дізнався про факт наявного належного розрахунку при звільненні. Відповідач припускає, що у разі наявності іншого розуміння дії вимог статей 116 – 117 КЗпП України можлива ситуація, коли у день звільнення працівникові помилково виплачено заробітну платню на 1 копійку менше за стягненням якої він звертається до суду через 3-5 років, разом з вимогою сплати середнього заробітку за час затримки при звільненні, що призведе до безпідставного збагачення, шахрайства та інших протиправних дій, а не до адекватної «санкції», котра спонукає до правомірних дій. Окрім того, відповідач зауважує на те, що представником відповідача неправильно розраховано період застосування позовних вимог.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.15).

03.04.2020 р. проведено перше судове засідання та розпочато розгляд справи по суті (а.с.35).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 р. витребувано докази у Військової частини 2269 Національної гвардії України (а.с.36).

Заяв, клопотань від учасників процесу до суду не надходило. Інші процесуальні дії у справі не вчинялися.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира Військової частини 2269 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 27.11.2018 р. №245 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення: майора ОСОБА_1 , заступника командира батальйону аеродромно-технічного забезпечення по роботі з особовим складом, звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України за п.п.«б» п.2 ч.5 (за станом здоров`я) ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказом командувача Національної гвардії України від 02.11.2018 р. №177 о/с і з 27.11.2018 р. виключено зі списків особового складу частини та з 28.11.2018 р. з усіх видів забезпечення (а.с.27).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. у справі №340/2716/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено; визнано протиправною бездіяльність Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно на підставі Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі №9 від 12.12.2018 р.; стягнуто з військової частини 2269 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 78 003,29 грн. (а.с.5-7).

10.02.2020 р. Військовою частиною 2269 Національної гвардії України на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. у справі №340/2716/19 виплачено ОСОБА_1 78 003,29 грн. (а.с.8).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом – Закон №2011).

Статтею 1 Закону №2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.12 Закону №2011 у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною 1 статті 10 Закону 2011 визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду. наведеною у постанові від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).

Відповідно до приписів ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. №178 (далі за текстом – Порядок №178).

Відповідно до п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Таким чином, у разі звільнення з військової служби у військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. у справі №340/2716/19 встановлено, що 03.09.2019 р. позивач звернувся до командира ВЧ 2269 Національної гвардії України із заявою щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с.5, зі зворотного боку).

Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби. Натомість, позивачем не надано суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що у зв`язку з неподанням ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.

Також суд враховує, що положення статей 116 та 117 КЗпП України структурно відносяться до глави VII «Оплата праці». Тобто, зазначені норми встановлюють обов`язок роботодавця виплатити компенсацію у разі затримки виплати, пов`язаних саме з оплатою праці.

Суд бере до уваги, що за своєю природою компенсація за неотримане речове майно є грошовим вираженням речового забезпечення військовослужбовців, не пов`язана з оплатою праці та не є винагородою за виконану роботу.

Таким чином, приписи статей 116, 117 КЗпП України стосовно відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 02.11.2018 р. по 10.02.2020 р. включно та зобов`язання Військової частини 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2018 р. по 10.02.2020 р., задоволенню не підлягають.

Стосовно посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду суд враховує наступне.

Позовні вимоги у даній справі стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 р. у справі №2140/1471/18 (провадження №К/9901/15582/19) зазначив, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що з огляду на зміст статті 117 КЗпП України роботодавець зобов`язаний самостійно виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, перебіг строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинається з дня виплати суми щодо якої виникла заборгованість, за умови, якщо роботодавцем добровільно не сплачено середній заробіток відповідно до ст.117 КЗпП України.

Такі висновки не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 20.06.2018 р. у справі №823/761/17, від 25.07.2019 р. у справі №2140/1471/18, від 24.01.2019 р. у справі №802/28/16-а від 13.09.2019 р. у справі №813/1001/17, з огляду на відмінні фактичні обставини.

Оскільки ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно виплачено відповідачем 10.02.2020 р., то перебіг строку встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України розпочався саме з цієї дати.

Позовна заява подана до суду 28.02.2020 р., тобто з дотриманням строку звернення до суду.

Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до ст.139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат понесених позивачем. Натомість відповідачем не надано доказів понесення судових витрат у даній справі.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини 2269 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14322859, м. Олександрія, Кіровоградська область, вул. Діброви, 77/95) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного рішення суду – 04 травня 2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.М. Момонт