Ухвала суду № 89145121, 06.05.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/3672/20

Провадження №2/461/1017/20

У Х В А Л А

Іменем України

"06" травня 2020 р. м.Львів

Галицький районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Пелех О.А.,

розглянувши заяву Львівської міської ради про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, м.Львів, пл. Ринок,1, ЄДРПОУ 04055896) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, м.Львів, пл. Галицька, буд.15, ЄДРПОУ 25558625) про витребування майна з незаконного володіння –

в с т а н о в и в:

04.05.2020 року позивач Львівська міська рада звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення першого поверху під інд. 30а-1, загальною площею 55,1 кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 784059246101) на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради.

Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та будь – яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, здійснення інших юридичних правочинів, реєстрації права власності щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлового приміщення, першого поверху під інд. 30а-1, загальною площею 55,1 кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 784059246101).

Свою заяву обґрунтовує тим, що Львівська міська рада є власником нежитлового приміщення першого поверху під інд. 30а-1, загальною площею 55,1 кв. м, на АДРЕСА_2 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29.10.2015 року визнано за ОСОБА_2 право власності на вказане нежитлове приміщення. Постановою Верховного Суду від 12.02.2020 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 29.10.2015 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13.05.2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 29.10.2015 року у справі №461/8606/15-ц проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення першого поверху під інд. 30а-1, загальною площею 55,1 кв. м, на АДРЕСА_2 . Менш як за місяць, на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2015 року №1363, посвідченого приватним нотаріусом Шапіро І. В., право власності на спірні приміщення перейшло до ОСОБА_3 , який відчужив спірні приміщення ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24.08.2016 року №2699, посвідченого приватним нотаріусом Волинською Л. В. Вважає, що на даний час існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у цій справі, оскільки незабезпечення позову призведе до того, що відповідач, за яким зареєстроване право власності, в будь-який момент може відчужити спірне приміщення. В такому випадку для відновлення своїх прав Львівська міська рада буде змушена звертатися із ще одним аналогічним позовом до особи, за якою буде зареєстровано право власності. Відтак, просить задоволити заяву про забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Дослідивши матеріали заяви, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується , шляхом:

накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

забороною вчиняти певні дії;

встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому, процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Забезпечення позову повинно гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Головною метою забезпечення позову є негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення завдання значної шкоди заявнику.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що предметом спору за вищевказаною позовною заявою є витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення першого поверху під інд. 30а-1, загальною площею 55,1 кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 784059246101) на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради.

З матеріалів заяви вбачається, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29.10.2015 року визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення першого поверху під інд. 30а-1, загальною площею 55,1 кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 784059246101).

Постановою Верховного Суду від 12.02.2020 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 29.10.2015 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13.05.2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №207694059 від 28.04.2020 року, на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 29.10.2015 року у справі №461/8606/15-ц проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення першого поверху під інд. НОМЕР_2 а-1 загальною площею 55,1 кв. м на АДРЕСА_2 . 27.11.2015 року, на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2015 року №1363, посвідченого приватним нотаріусом Шапіро І. В., право власності на спірні приміщення перейшло до ОСОБА_3 . 24.08.2016 року ОСОБА_3 відчужив спірні приміщення ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24.08.2016 року №2699, посвідченого приватним нотаріусом Волинською Л. В.

Позивач зазначає, що первинна реєстрація права власності проведена на підставі скасованого рішення суду. Впродовж короткого проміжку часу об`єкт був двічі перепроданий. Відтак, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом відповідних заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій інших осіб з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд вважає, що з метою недопущення негативних наслідків, до завершення розгляду справи по суті необхідно забезпечити позов, відтак заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

За таких обставин, дослідивши матеріали заяви та враховуючи обставини справи, характер правовідносин, предмет та підстави позову, а також беручи до уваги те, що невжиття зазначених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку, що заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ч.7 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З врахуванням ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Крім того, суд не вбачає підстав вимагати від позивача забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Обставини, за яких суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення у відповідності до положень ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151, 152, 153 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

Заяву Львівської міської ради про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна з незаконного володіння - задоволити.

З метою забезпечення позову заборонити відповідачу та будь – яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, здійснення інших юридичних правочинів, реєстрації права власності щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлового приміщення, першого поверху під інд. 30а-1, загальною площею 55,1 кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 784059246101).

Стягувач: Львівська міська рада, пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008, ЄДРПОУ 04055896.

Боржник: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м.Львова.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Зубачик Н.Б.