Рішення № 89139733, 17.04.2020, Мар'їнський районний суд Донецької області

Номер справи 237/3678/19

Номер провадження 2/237/221/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.02 м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кучко Я.Ю.,

при секретарі Махно Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі ? АТ КБ «Приватбанк») звернулось до Мар`їнського районного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 10.02.2011 року у розмірі 7200,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає наступне. Позивач стверджує, що 10.02.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7200 гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним там Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов кредитного договору взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого у відповідача станом на 30.04.2019 року утворилась заборгованість за кредитним договором, у розмірі 357132,70 гривні, яка складається з наступного: 7093,58 грн. – заборгованість за кредитом, 346240,13 грн. – заборгованість за по процентам за користування кредитом; 3798,99 грн. – заборгованість за пенею та комісією.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі та подала до суду відзив на позовну заяву у якому зазначила про те, що перебіг позовної давності по вказаному юридичному спору у позивача розпочався з 30.05.2014 року, але позивач звернувся до суду з позовом лише 20.06.2019 року у зв`язку з чим представник відповідача просить застосувати до позовної заяви правові наслідки спливу строку позовної давності.

Позивач скористався своїм правом на подання до суду заяв по суті справи та надіслав на адресу суду відповідь на відзив якому виклав свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення, які зводяться до наступного.

Позивач зазначає, що кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тоюто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використувається повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватись нею у межах строку дії картки. Відповідно до правил користування кредитною карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк дії пере випущеної картки становить до останнього дня 07.2016 року, в свою чергу позивач звернувся до суду з позовом 05.07.2019 року, тобто до спливу строку позовної давності. Стосовно застосування спеціального строку позовної давності позивач зазначив, що підстави застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, оскільки порушення зобов`язання триває, відсутня можливість встановити початок перебігу позовної давності, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Представник відповідача надіслала на адресу суду свої заперечення на відповідь на відзив в яких зазначила, що останній платіж згідно розрахунку заборгованості, який надав Банк в матеріали справи, зроблено 23.04.2014 року у сумі 250 гривень, а отже, саме з даного часту починає обчислюватись перебіг трирічного строку позовної давності. Відомості, зазначені в довідці банку від 22.10.2019 року, за змістом якої ОСОБА_1 отримала згідно кредитного договору від 10.02.2011 року картки, остання з яких має термін дії до 07.2016 року, у взаємозв`язку із наданим розрахунком заборгованості не дозволяє дійти висновку, що картки видані саме за кредитним договором від 10.02.2011 року. Представник відповідача зазначає, що відповідача з Умовами та правилами надання банківських правил не ознайомлювали взагалі, додані ддо позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, що підтверджує факт необізнаності відповідача з умовами кредитування, а також факт не укладення кредитного договору.

В письмових поясненнях по справі позивач зазначив, що заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку складають Договір про надання банківських послуг. Стосовно ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг позивач зазначив, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви на двох сторінках від 10.03.2011 року, інформація, вказана у анкеті-заяві заповнена позивачем особисто. Також, до матеріалів позовної заяви долучено «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписана відповідачем власноруч, з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафі, тощо. Оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не ос порений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

Представник АТ КБ «Приватбанк», відповідач та його представник у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однією з підстав цивільних прав та обов`язків згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини, як узгоджене волевиявлення всіх його учасників (сторін договору).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Положеннями ст. 525 ЦК України передбачено неможливість односторонньої відмови від виконання зобов`язання або його зміна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, а розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Згідно статей 207, 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі і вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах де відображена воля сторін. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За твердженням позивача відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» Договір.

Позивач, з посиланням на положення ч.1ст. 634 ЦК України, зазначив, що сторони керувалися при укладенні договору даною нормою, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, подавши суду відповідний оригінал кредитного договору, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторін.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Приписами ч. 2 ст. 95 ЦПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи правову оцінку долученим до матеріалів справи вказаним письмовим доказам, які у своїй сукупності, як зазначає позивач, складають кредитний договір суд зазначає наступне.

Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач звернулась до АТ КБ «Приватбанк» в якій зазначила, що бажає отримати кредитний ліміт за платіжною карткою, розмір бажаного кредитного ліміту в анкеті-заяві, підписаній позивачем, не встановлено. Будь-які відомості про визначення порядку розрахунків за кредитом, розміру процентної ставки, штрафі, пені, порядку їх нарахування та сплати, строку та порядку повернення кредитних коштів вказана анкета-заява не містить.

До вказаної позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» також додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льотного періоду» за договором SAMDN55000040187119.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Приписами ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У зв`язку з викладеним суд вважає за необхідне також звернутись до правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості.

Так, у вказаній Постанові ВП Верховного Суду дійшла висновку, що в даному аналогічному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період – з часу виникнення спірних правовідносин (10 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 липня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Надаючи правову оцінку долученій позивачем у якості доказу довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льотного періоду» за договором SAMDN55000040187119 суд зазначає наступне.

Так, у позовній заяві позивач, посилаючись на ст. 634 ЦК України вказує, що договір між сторонами складають: анкета-заява, Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи банку. Не зважаючи на викладені самим позивачем обставини справи, позивачем не долучено до позовної заяви всіх складових, на його думку, елементів кредитного договору, а саме не долучено Правила користування платіжною карткою та Тарифи банку.

В свою чергу, відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку зазначив про свою згоду з тим, що дана заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, також Тарифами складають між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг.

Таким чином, ані підписана відповідачем анкета-заява, а ні сам позивач у позовній заяві не визначають відповідну довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льотного періоду» за договором SAMDN55000040187119 у якості складової частини кредитного договору, що, в розумінні вимог ч. 2 ст. 11 ЦК України, унеможливлює її використання судом у якості доказу взяття на себе відповідачем зобов`язань за кредитним договором, зокрема сплати відсотків за користування кредитними коштами, нарахування пені та комісій.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що вказана довідка носить виключно інформаційний характер, у змісті вказаної довідки не зазначено, що відповідач погоджується з довідкою, бере на себе всі або ж частину зобов`язань.

Отже, позивач всупереч процесуальному обов`язку не надав до суду належних, допустимих і достатніх письмових доказів про правовий зв`язок між загаданою довідкою та заявою відповідачки про Умови та правила надання банківських послуг, які таких положень не містять, тому з врахуванням заборони, встановленої ч. 6 ст. 81 ЦПК України обґрунтовувати доказування припущеннями, відсутні розумні підстави вважати, що згадана Довідка є частиною кредитного договору.

Крім того, суд звертає увагу на те, що самим позивачем у позовній заяві зазначено, що укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір немає відповідного номеру, про що зроблено позначку в позовній заяві «договір № б/н», в той час як надана позивачем довідка стосується зовсім іншого договору, а саме SAMDN55000040187119.

Таким чином, оскільки відповідач підтверджує що вона дійсно отримувала від позивача грошові кошти, активно ними користувалась та погашала свою заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк», однак заперечує факт укладення кредитного договору в частині ознайомлення з такими його складовими як «Умови та правила надання банківських послуг», особистий підпис відповідача на таких належних складових, на думку АТ КБ «Приватбанк», кредитного договору відсутній, суд приходить до висновку що сторони по справі не досягли згоди щодо розміру процентів, встановлення відповідальності відповідача у вигляді пені та комісії, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пред`явлених позовних вимог із заборгованості по процентам, пені та комісії.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунках ОСОБА_1 , а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд зазначає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що цілковито відповідає правовій позиції ВП Верховного Суду по справі 342/180/17.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо неможливості використання у якості доказу по справі довідки банку від 22.10.2019 року та, що не заявлялось представником відповідача, але є логічним наслідком факту визнання доказу недопустим та недостовірним, виписки про рух коштів на рахунках відповідача, в які здійснено посилання на рахунку, зазначені в довідці, з огляду на наступне.

Так, з довідки банку від 22.10.2019 ркоу чітко вбачається, що ОСОБА_1 згідно саме кредитного договору б/н від 10.02.2011 року, тобто спірних в межах даної справи правовідносин, отримала картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 . У виписці про рух коштів на рахунках відповідача відображено рух коштів саме за вказаними рахунками, тобто рахунками, відкритими в мажах кредитного договору № б/н від 10.02.2011 року.

Стосовно посилань представника відповідача щодо застосування правових наслідків спливу строків позовної давності суд зазначає, що вказана заява задоволенню не підлягаю, оскільки у даному випадку позивач наділений правом на повернення фактично отриманих відповідачем грошових коштів згідно вимог вищезазначеної частини ч. 2 ст. 530 ЦК України, в свою чергу в частині обчислення початку перебігу строку позовної давності в даному випадку підлягають застосуванню не ч. 1 ст. 261 ЦК України, на що посилається представник відповідача, а приписи п. 2 ч. 5 ст. 261 ЦК України, згідно яких за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги (тобто ч. 2 ст. 530 ЦК України), перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

У зв`язку з наявністю у позивача права отримати фактично надані відповідачу грошові кошти суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по руху коштів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 7093,58 гривень підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з квитанції про сплату судового збору, розмір судового збору, сплаченого позивачем складає 1921,00 гривню. Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 7093,58 гривні х 100 % : 123230,22 гривень ціни позову = 5,75%), тобто 5,75% від ціни позову (5,75% х 1921,00 гривень : 100% = 110,46 гривень), що складає 110,46 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 627, 629, 1054 ЦК України Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 77,78, 81, 89, 141, 259, 263-265, пунктом 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість з фактично отриманої суми кредитних коштів у сумі 7093 (сім тисяч дев`яносто три) гривні 58 (п`ятдесят вісім) копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати у розмірі 110 (сто десять) гривень 46 (сорок шість) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Донецький апеляційний суд через Мар`їнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Я.Ю. Кучко