Рішення № 89138256, 24.04.2020, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/1171/20

2/212/1660/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2020 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Козлова Ю.В., за участю секретаря судового засідання Курбакової Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Гузєв Ігор Григорович до акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, -

В С Т А Н О В И В:

17.02.2020 року представник позивача адвокат Гузєв І.Г. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» моральної шкоди у розмірі 94 460, 00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 працював на посадах помічника машиніста локомотива (тепловоза) та машиніста локомотива (тепловоза) служби рухомого складу цеха рухомого складу УЗТ ВАТ «ПівдГЗК», правонаступником вказаного підприємства є акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «ПівдГЗК») на протязі 29 років, з них 25 років 7 місяців в умовах впливу шкідливих факторів.

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність професійного захворювання від 08.06.2010 року позивачу було встановлене професійне захворювання: нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху).

29.06.2010 року на підприємстві АТ «ПівдГЗК» складений Акт розслідування виникнення хронічного професійного захворювання, відповідно до якого встановлено, що позивач працював в шкідливих умовах.

Згідно довідки МСЕК від 20.10.2010 року позивач пройшов огляд, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності – 10% по туговухості, з переоглядом 01.10.2011 року.

31.10.2011 року при повторному переогляді МСЕК, ОСОБА_1 визначено ступень втрати професійної працездатності 15% по туговухості, з переоглядом 01.10.2013.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, ОСОБА_1 уточнено діагноз: нейросенсорна приглухуватість другого ст. (з помірним зниження слуху).

Згідно довідки МСЕК від 11.11.2013 року, ОСОБА_1 визначено ступень втрати професійної працездатності 15% туговухості, безстроково. З 01.04.2014 встановлена 3 група інвалідності по загальному захворюванню.

Вина підприємства полягає в тому, що згідно діючого законодавства - статті 13 Закону України «Про охорону праці», підприємство зобов`язано було створити безпечні і нешкідливі умови праці. Вказаною нормою, передбачено, що роботодавець за невиконання вимог ст. 13 Закону України «Про охорону праці» несе безпосередню відповідальність, оскільки професійне захворювання виникло у нього внаслідок порушення адміністрацією підприємства норм з безпеки праці під час виконання трудових обов`язків, тобто заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває складнощі у зв`язку з зниженням слуху на обидва вуха, шуму у вухах, асиметрією обличчя, також періодично відчуває головний біль, запаморочення при перепадах артеріального тиску.

Тривалий процес лікування, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, позивач, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності у відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почутті розпачу, тривоги, дратівливості, у почутті страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах Позивача, який в тому числі не має можливості приділяти належної уваги своїй родині.

На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає позивачу душевного болю та страждань.

Оскільки, він втратив своє здоров`я та працездатність з вини підприємства, вважає, що відповідач по справі повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду.

Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з призначенням дати та часу розгляду справи.

01 квітня 2020 року судом продовжено строк розгляду справи до 24 квітня 2020 року.

01 квітня 2020 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача АТ «ПівдГЗК» на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначив, що позивач жодним чином не аргументував та не обґрунтував, заявлену суму моральної шкоди в розмірі 94 460, 00 гривень. Не надано жодного доказу заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі наявних у справі доказів.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, наступні правовідносини.

Згідно копії трудової книжки позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача:

з 20.03.1985 по 12.12.2000 р ІНФОРМАЦІЯ_1 р. – на посаді помічника машиніста локомотива (тепловоза) служби рухомого складу цеха рухомого складу УЗТ ВАТ «ПівдГЗК»;

з 12.12.2000 по 03.04.2014 р ІНФОРМАЦІЯ_1 р. – на посаді машиніста локомотива (тепловоза) служби рухомого складу цеха рухомого складу УЗТ ВАТ «ПівдГЗК»;

03.04.2014 р. звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію ст.38 КЗпП України.

Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність професійного характеру захворювання від 08.06.2010 наданого ДУ «Український НДІ промислової медицини» м. Кривого Рогу, ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху).

По факту отримання професійного захворювання ОСОБА_1 на підприємстві ВАТ «ПівдГЗК» складений Акт розслідування виникнення хронічного професійного захворювання від 29.06.2010 року, відповідно до якого встановлено, що позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів, а саме: тривала робота в умовах впливу шуму, рівень якого перевищував гранично допустимі норми.

Відповідно до п.16 Акту професійне захворювання виникло за таких обставин: «Працюючи помічником машиніста тепловоза (03.1985-12.2000) та машиністом тепловоза (12.2000- теп.час) в УЗДТ ВАТ «ПівдГЗК» ОСОБА_1 , унаслідок недосконалості технологічних процесів, робочого місця та конструктивних недоліків обладнання, виконував роботи пов`язані з впливом шуму, рівень якого перевищував ГДР. 313 забезпечується і використовує. Попередні професії виробничого стажу ОСОБА_1 на НКГЗК- учень слюсаря по ремонту рухомого складу (тепловозу) (09.06.1981-09.07.1981), слюсар по ремонту рухомого складу (тепловоза) (09.07.1981-04.10.1981) та помічник машиніста локомотива (тепловоза) (08.1982-10.1982) залізничного цеху за даними санітарно-гігієнічної характеристики умов праці Інгулецької рай СЕС №2/2-55-4-726 від 01.04.2010 p., були пов`язані з впливом шуму, рівень якого перевищував ГДР».

20.10.2010 року ОСОБА_1 пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 10% по туговухості, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії: 10ААА №007430.

31.10.2011 року, ОСОБА_1 повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 15% по туговухості, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії: 10 НОМЕР_1 №072303.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, згідно виписки-епікризу із медичної карти № НОМЕР_2 від 30.09.2013, Позивачу було уточнено діагноз:

Нейросенсорна приглухуватість другого ст. (з помірним зниженням слуху).

11.11.2013 року, при повторному переогляді ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності 15% по туговухості, безстроково, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії: НОМЕР_3 .

Згідно довідки МСЕК від 01.04.2014 року ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності по загальному захворюванню, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії: 10 НОМЕР_4 №943291.

Встановлюючи правовідносини, якими регулювалось положення сторін під час означених подій, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 працював на підприємстві АТ «ПівдГЗК» та отримав професійне захворювання, пов`язане із виконанням трудових обов`язків, то йому, з огляду на тривалість періоду трудової діяльності має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі ст.1167 ЦКУ та ст.237-1 КЗпПУ за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Події, які породили право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце в період з 1985 року по 2014 рік, тобто правовідносини виникли до набрання чинності діючим ЦК України і продовжувались після набрання ним чинності.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (не майнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.

Крім того, згідно рішення Конституційного суду України від 27.01.2004р., моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Відповідно частині 3 ст.23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання П-4, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови прані.

Рішенням Конституційного суду України від 08.10.2008 року №20 рп-08 по справі № 1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦКУ та ст.237-1 КЗпПУ за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до ст. 1167 ЦКУ - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно п.3 ч.1 ст.268 ЦКУ відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. Пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, спричиненої працівникові ушкодженням здоров`я, в зв`язку із виконанням ним трудових обов`язків затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 №472, що діяли на час виникнення правовідносин і до липня 2001 року, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, згідно цього НПА в різні періоди його дії у часі, коливався від 150 до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Відповідно до ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду, незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування шкоди визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в редакції від 03.10.1997р., п.11 Правил).

У відповідності до роз`яснень Пленуму Верховного суду України, наведених в п. 9 постанови №5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи (абз.2 п.9 вищенаведеної Постанови Пленуму).

Суд, дослідивши медичні документи про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, так як він відчуває фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Так, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає компенсації.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, період роботи на підприємстві відповідача (в умовах впливу шкідливих факторів) та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 42 040,00 гривень, що складається з п`ятнадцять прожиткових мінімумів на одну особу в розрахунку на місяць у 2020 році (час розгляду справи), який становить, станом на 01.01.2020 року – 2102 гривни, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. № 294-IX., що буде співмірним з розміром заподіяної моральної шкоди.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст.153, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про охорону праці»,ст. 440-1 ЦК Української РСР, ст.ст.23,1167 ЦКУ, ст.237-1 КзпПУ, ст.ст.4,5,13,19,76-81,89,133,141,258-259,263-265,354 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Гузєв Ігор Григорович до акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 – 42 040, 00 (сорок дві тисячі сорок) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір 840, 80 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а в разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повне рішення виготовлено 28 квітня 2020 року.

Повне найменування учасників процесу;

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Гузєв Ігор Григорович, юридична адреса: 50074, м. Кривий Ріг, вул. Володимира Бизова, 5б

Відповідач: Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», місце знаходження юридичної особи: 50026, м. Кривий Ріг, код ЄРДПОУ- 00191000.

Суддя: Ю. В. Козлов