Рішення № 89133335, 10.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року Справа № 160/5223/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. про відшкодування банківського вкладу за деліктним зобов`язанням та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла справа для продовження розгляду після скасування судового рішення від 11.06.2019 року, яким відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно із позовної заяви, яка надійшла до суду 07.11.2019 року, позивач просить:

- стягнути з відповідача на користь позивача суму (гарантовану суму відшкодування) згідно договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро №003-03616-2502015 від 25.02.2015р. у розмірі 45282 грн. 00 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 50122 грн. 67 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача відсотків з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов`язання у розмірі 5385 грн. 46 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсації за заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позову зазначено, що кошти банківського вкладу в розмірі 45 282,00 грн. ОСОБА_1 з її депозитного рахунку не повернуті, відтак вважає права порушеними з дня початку виплати Фондом коштів вкладникам ПАТ «Дельта банк», а саме з 11 червня 2015 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати у письмовому провадженні. Тією ж ухвалою суду залучено Уповноважену особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. до участі у справі як третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а також запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

При вирішенні спору суд виходить із того, що спірні правовідносини виникли в рамках договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» № 003-03616-250215, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» 25.02.2015 року на суму 1500 євро.

На виконання умов пункту 1.6. укладеного договору, позивачу було відкрито вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 1.8 договору зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого у банку або готівкою через касу банку в день укладання сторонами договору.

Одночасно, між позивачем та банком було укладено додаткову угоду №1 до договору №003-03616-250215 від 25 лютого 2015 року, відповідно до якої зарахування вкладу на рахунок може бути здійснено шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента.

25 лютого 2015 року, в день укладення договору та додаткової угоди №1, згідно платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 46449567 від 25.02.2015 р., - на рахунок позивача перераховано суму вкладу у розмірі 1500 євро.

02.03.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних».

На підставі означеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича.

Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно.

08.04.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 71 внесені зміни до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 № 51, змінено пункт 2 та зазначено: тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015.

02.10.2015 постановою Правління Національного банку України № 664 вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Дельта Банк».

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з відшкодуванням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб та призначено Кадирова Владислава Володимировича уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку строком на 2 календарних роки, а саме з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 181 від 02.10.2015 розпочата процедура ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено повідомлення, згідно з якого, буде розпочато виплати вкладникам ПАТ «Дельта Банк» за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 8 жовтня 2015 року.

Проте, на виконання статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» здійснено перевірку правочинів на предмет виявлення їх нікчемності та встановлено здійснення операцій з перерахування грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, відкриті в банку, в період дії Постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», в той час як банку було заборонено проведення будь-яких операцій за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до набрання чинності вказаною постановою.

У зв`язку з встановленими обставинами, комісія дійшла висновку про нікчемність укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» Договору № 007-07529-240215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США.

Листом уповноваженої особи тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» від 23 вересня 2015 року №8821/1824 позивачу надійшло повідомлення про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та АТ «Дельта Банк», згідно пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Протоколом засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» від 15 вересня 2015 року встановлено, що за операціями, що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не можливо здійснити реституцію, а саме - повернення коштів платникам, які перерахували кошти на поточні (карткові) рахунки фізичних осіб, з огляду на те, що рахунки отримувачів за такими операціями арештовані відповідно до вимог чинного законодавства України. Внаслідок цього необхідно здійснити обмеження до виплат коштів вкладникам під час ліквідації за рахунками, на яких обліковуються кошти, отримані внаслідок нікчемних правочинів, та кошти на яких арештовані.

Наказом Тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» № 813 від 16.09.2015 «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» застосовано наслідки нікчемності Договорів по банківському вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та перелік яких наведено у додатку № 1. Згідно додатку № 1 до Наказу № 813 від 16.09.2015 договір №007-07529-240215 від 24.02.2015 внесено до реєстру договорів до якого застосовано наслідки нікчемності.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними позивач звернулася до суду із відповідними вимогами.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 року Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» щодо не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» згідно з договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» №003-03616-250215 від 25 лютого 2015 року, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У решті позовних вимог відмовлено.

Не отримання гарантованої суми відшкодування і мало наслідком звернення до суду із цим позовом. При цьому, окрім вимоги про стягнення з відповідача гарантованої суми відшкодування позивач просить також стягнути відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні витрати) у розмірі, відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пені, а також компенсації за заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000 грн. 00 коп.

Вказаний спір неодноразово перебував у провадженні адміністративних та цивільних судів та відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у Постанові від 18.09.2019 року у справі № 194/1149/17, висловлених в рамках вказаного спору, зверненого позивачем за правилами цивільного позовного провадження з ідентичними вимогами, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим, належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням граничного розміру відшкодування за вкладами.

Тобто, правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми складається без участі банку-боржника та мають управлінський характер, оскільки у цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом.

Враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку адміністративного провадження.

У той же час, після прийняття справи до свого провадження на адресу суду надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій відповідач просив закрити провадження у справі з підстав задоволення вимог позивача щодо виплати гарантованої суми відшкодування у розмірі у розмірі 45282 грн. 00 коп., на підтвердження чого долучив до матеріалів справи відповідні докази.

Проте суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання та звертає увагу на приписи ч. 8 статті 238 КАС України, відповідно до якої, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

А відтак, враховуючи, що предметом спору є не лише вимоги щодо виплати гарантованої суми відшкодування, але і інші вимоги, які відповідачем не задоволені, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Крім того, суд відмічає, що протиправна бездіяльність з боку відповідача все ж мала місце, про що свідчать дії останнього з приводу виплати позивачу гарантованої суми відшкодування згідно із договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро №003-03616-2502015 від 25.02.2015р. у розмірі 45282 грн. 00 коп. лише 01.11.2019 року, тоді як рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 року набрало законної сили 07.02.2017 року.

Між тим, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача гарантованої суми у розмірі 45282 грн. 00 коп. слід відмовити з огляду на фактичне виконання відповідачем вимог у цій частині.

Щодо решти позовних вимог, зокрема: щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання, суд враховує правову позицію Верхового Суду від 05.09.2019 року у справі № 761/11256/17, відповідно до якої вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання зверненні позивачкою до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Тобто, такий спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Надаючи оцінку доводам учасників справи у цій частині суд виходить із того, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 610-611 цього ж Кодексу, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як зазначено у статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи наведені норми суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У той же час, згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

За таких обставин, оскільки предметом грошового зобов`язання за вказаним договором є грошові кошти, визначені у ЄВРО, і втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час розгляду справи у суді, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відсутні.

У той же час такі висновки не стосуються вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних за прострочення грошового зобов`язання, оскільки при обрахунку 3 % річних береться розмір простроченої суми, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Відповідно, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Здійснюючи обрахунок 3% річних за прострочення грошового зобов`язання суд виходить із того, що виплати вкладникам ПАТ «Дельта Банк» за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) розпочалися з 8 жовтня 2015 року, а виплата позивачу гарантованої суми відшкодування згідно із договором банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро №003-03616-2502015 від 25.02.2015р. відбулась лише 01.11.2019 року. Кількість днів прострочення виплати зобов`язання складає 1485 днів, а тому 3% річних від суми вкладу становить 183,08 євро, що за курсом Національного банку України на момент виплати (1 євро - 27.6832 грн.) дорівнює 5068,24 грн.

Отже, позовні вимоги у частині стягнення з відповідача 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 5068,24 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає про таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправними діями відповідача йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, моральних переживаннях та відсутності коштів на отримання належного медичного обслуговування.

За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправною бездіяльності відповідача стосується виключно меж застосування норм, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування згідно із договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро №003-03616-2502015 від 25.02.2015р.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання згідно із договором банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро №003-03616-2502015 від 25.02.2015р. у розмірі 5068,24 грн. (п`ять тисяч шістдесят вісім гривень 24 коп).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна