Рішення № 89113932, 24.04.2020, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/722/20

Номер провадження 2/213/953/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2020 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Нестеренка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 20.02.2020 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою та просить стягнути з відповідача ПрАТ «Інгулецький ГЗК» на його користь одноразову допомогу при звільненні у сумі 2946,72 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 194 483,52 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він більш як 38 років - з 21.09.1970 по 31.12.2008 працював помічником машиніста шарових млинів, потім - машиністом млинів на збагачувальній фабриці Інгулецького ГЗК, звільнений з роботи був 31.12.2008 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію по ст.38 КЗпП України. Пізніше, від колишніх співробітників він дізнався про те, що відповідно до Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки при звільненні підприємство зобов`язано було виплатити йому одноразову допомогу при звільненні у розмірі 3-х місячних середніх заробітних плат, як особі, що пропрацювала на одному підприємстві понад 20 років. Однак, станом на 10.02.2020 такі кошти йому підприємством не виплачені, а виплачено тільки одноразова допомога у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати. Вважає, що Відповідач зобов`язаний сплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі 2946,72 грн., оскільки його середньомісячна заробітна плата перед звільненням становила 1473,36 грн., тому із розрахунку 2 місяців вихідна допомога становить саме таку суму. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2008 по 10.02.2020, тобто за 11 років становить 194 483,52 грн. (1473,36 грн. х 12 міс. х 11 років). Тому просить стягнути з відповідача саме цю суму.

Ухвалою від 24.02.2020 було відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

За клопотанням Позивача ухвалою від 24.02.2020 у Відповідача було витребувано належним чином засвідчену копію колективного договору ВАТ «ІнГЗК» на 2007-2008 роки.

25.03.2020 судом було задоволено клопотання Відповідача та витребувано як доказ у справі в ПРОФСПІЛЦІ МЕТАЛУРГІВ І ГІРНИКІВ УКРАЇНИ належним чином завірену копію Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки.

Після отримання позовної заяви Відповідач в установлений нормами ЦПК України строк подав відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги Позивача про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за затримку при розрахунку є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. При цьому посилається на те, що ПРАТ «ІНГЗК» керується у своїй роботі Колективним договором, згідно з яким у 2007-2008 роках при звільненні працівникам, що пропрацювали не менше 20 років, виплачувалась допомога у розмірі місячного окладу (тарифу), тому Позивачу у грудні 2008 року було виплачено 1403 грн., що відповідає розміру його місячного окладу.

Крім того, Відповідач вважає, що, оскільки ПРАТ «ІНГЗК» не є підписантом Галузевої угоди, а отже не є її стороною, то умови цього документу не розповсюджуються на підприємство, а тому вимоги позивача про те, що він мав право при звільненні на вихідну допомогу у розмірі 3-х середньомісячних заробітних плат, є безпідставними та необґрунтованими.

Також Відповідач заперечує про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки при розрахунку, оскільки, на його думку, через відсутність права Позивача на отримання вихідної допомоги згідно Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, така допомога йому не нараховувалась, а отже, і підстави для стягнення коштів за затримку її виплати відсутні. При цьому, Відповідач вважає, що одноразова вихідна допомога при виході на пенсію не є заробітною платою в розумінні Закону України «Про заробітну плату» і відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, а тому Позивач не може вимагати її стягнення.

Крім того, Відповідач просить врахувати, що оскільки разова допомога при звільненні не входить до фонду заробітної плати і відноситься до інших виплат, то на неї не розповсюджується положення ч.2 ст.233 КЗпП України стосовно відсутності обмежень строків звернення до суду за захистом порушеного права, а тому, позивач, який звільнився з підприємства 31.12.2008, пропустив строк звернення з позовом до суду, який відповідно до ст.233 КЗпП України становить три місяці і відповідно сплинув 31.03.2009. Просить застосувати строк позовної давності та у задоволенні позову відмовити.

Одночасно із запереченнями, представник Відповідача звернув увагу суду на той факт, що різниця між розміром вихідної допомоги та розміром середнього заробітку за час затримки при розрахунку повинна відповідати принципам співмірності і істотності суми заборгованості порівняно з середнім заробітком, при цьому послався на відповідний висновок ВСУ, який був закріплений в Постановах Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 23.12.2015; від 13.03.2017 у справі № 205/4041/14-ц; Постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду ВСУ від 08.08.2018у справі № 202/1799/16-ц, тобто вважає доцільним застосувати принцип співмірності між заявленою сумою за затримку розрахунку та сумою невиплаченої вихідної допомоги.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані сторонами письмові докази, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому виходить з наступного.

Із трудової книжки позивача встановлено, що з 21.09.1970 по 31.12.2008 працював в Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті, звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по ст.38 КЗпП України /а.с.9-12/.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Як вбачається із довідки - розрахунку від 19.09.2019 про середньогодинну ставку для збереження заробітної плати відповідно до Постанови КМУ № 100 за останні 2 місяці перед звільненням, за листопад 2008 року заробітна плата склала 561,28 грн., відпрацьовано 64 години (по графіку - 176 годин), за грудень 2008 року заробітна плата склала 210,48 грн., відпрацьовано 24 години (по графіку - 192 години). Також в довідці вказано, що в період з липня по жовтень 2008 року працівник заробітку не мав (знаходився на лікарняному), тому розрахунок середньої заробітної плати проводять з тарифної ставки. Середньогодинна тарифна ставка позивача становить 8,77 грн., а середньоденна заробітна плата за два останні місяці перед звільненням (листопад - грудень 2008 року) становила 70,16 грн. (8,77 грн. за годину при 8 годинному робочому дні).

Із наданих Позивачем копій розрахункових відомостей за листопад - грудень 2008 року встановлено, що у грудні 2008 року Позивачу виплачена одноразова допомога при виході на пенсію у розмірі 1403,00 грн /а.с.14/.

Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Із Галузевої угоди гірничо - металургійного комплексу України на 2007-2008 роки вбачається, що Угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині обумовленими окремими пунктами, - на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки відповідно до п.6.14 (до якого включено зокрема непрацюючих пенсіонерів підприємства (п.1.4.). В п.1.7. Угоди зазначено, що її норми і положення є обов`язковими, як мінімальні гарантії, при укладанні колективних договорів на підприємствах, що знаходяться в сфері дії сторін, які її підписали, і залишається чинною у випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого її укладено (п.1.5.). Пунктом 6.1 розділу VI «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» зазначеної Угоди на 2007-2008 роки, яка була чинною на день звільнення Позивача, передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не меньше тримісячної середньої заробітної плати при стажі від 20 і більше років.

Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Положеннями ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Як видно з тексту Галузевої угоди (п.1.1.) її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, Федерації металургів України, господарських об`єднань, з однієї сторони, та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в особі її Центрального комітету, з другої сторони.

Від сторони власників угоду підписано Міністром промислової політики України, Головою Фонду держмайна, Головою ради Всеукраїнського об`єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу, Федерації металургів україни, Генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдинг», Повноважним представником групи підприємств, що виробляють металопродукцію.

ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» входить до складу Гірничовидобувного дивізіону Групи Метінвест (відповідна інформація міститься на офіційному сайті // ІНФОРМАЦІЯ_1 ), є загальновідомою і в порядку ч.2 ст.81 ЦПК України не підлягає доказуванню, тому суд вважає, що дія зазначеної Галузевої угоди розповсюджується на ПрАТ «ІнГЗК», оскільки її підписано уповноваженим представником, і застосовуються до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі.

За таких обставин, суд не приймає заперечення Відповідача в тій частині, що умови Галузевої угоди не розповсюджуються на відповідача і вважає, що положення, затверджені Галузевою угодою на 2007-2008 роки, застосовуються до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі.

При цьому суд критично ставиться до пояснень Відповідача стосовно того, що на підприємстві діє свій Колективний договір, укладений між Дирекцією та трудовим колективом, п.п.3.11 розділу III якого передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги особам, які мають право на пенсію, при безперервному стажі для чоловіків не менше 20 років, у розмірі місячного окладу (а не 3-х заробітних плат), оскільки з витребуваної судом копії колдоговору вбачається, що п.3.11 передбачено, що при виході на пенсію особам, стаж роботи яких від 20 і більше років, виплачується за рахунок підприємства одноразова матеріальна допомога у розмірі 3-х місячних окладів (тарифів) (вид оплати - за рахунок коштів фонду директора) /а.с.70/.

Отже, враховуючи, що Позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням мав 38 років стажу роботи на підприємстві Відповідача, тобто більше 20 років, на нього розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, у зв`язку з чим суд вважає, що Позивач правомірно звернувся до Відповідача з такою вимогою.

Також суд враховує, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.11.2017 було скасовано рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.08.2017 у справі № 213/3533/15-ц, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПрАТ «Інгулецький ГЗК» з огляду на те, що ПрАТ «ІнГЗК» не є стороною Галузевої угоди, та ухвалене нове рішення про часткове задоволення вимог.

Водночас, суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком невиплаченої йому одноразової вихідної допомоги, з огляду на те, що відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної платина середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, яке в свою чергу розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи.

Оскільки за період з 01.11.2008 по 31.12.2008 сумарне число робочих днів склало 43, то середньомісячне число робочих днів за цей період дорівнює 21,5, а тому середня заробітна плата позивача становить 1508,44 грн. (70,16 х 21,5), а не 1473,36 грн., як вказує позивач в своїй позовній заяві.

Позивач відпрацював в підприємстві Відповідача більше 20 років, та у відповідності до Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки Відповідач зобов`язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 4525,32 грн. Відповідач, в свою чергу, у грудні 2008 року виплатив позивачу одноразову вихідну допомогу в розмірі 1403,00 грн., тим самим недоплативши йому 3122,32 грн.

Розглядаючи вимогу щодо стягнення Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд керується наступним.

Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними у даному випадку є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що, оскільки Позивачу не були виплачені всі належі йому суми у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Також суд враховує судову практику, що склалася при розгляді судами України справ відповідної категорії.

Так, рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 05.12.2017 у справі № 213/1840/16-ц, залишеним в силі Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.02.2018, було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ПрАТ «Інгулецький ГЗК» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з підстав, аналогічних цій справі.

За приписами ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені нормою КЗпП України строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, в тому числі і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому суд враховує, що відповідно до рішення ЄСПЛ «Brumarescu v. Romania» від 28.11.1999, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (справа «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року).

Однак, суд вважає, що Позивач в своєму позові невірно розрахував розмір невиплаченої йому суми за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки керувався розміром середнього заробітку за місяць, кількістю місяців у році, та кількістю років затримки (1473,36 грн. х 12 місяців х 11 років = 194 483,52 грн.).

Так, механізм здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки його виплати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Згідно з цією постановою, під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплати.

Згідно п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати при нарахуванні виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Як зазначено вище, за середньоденна заробітна плата Позивача за два останні місяці перед звільненням (листопад - грудень 2008 року) становила 70,16 грн. (8,77 грн. за годину при 8 годинному робочому дні).

Суд вважає, що саме цей показник слід враховувати при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку. А тому за весь період затримки, який становить 11 років - з 31.12.2008 (день звільнення) по 10.02.2020 (дата здійснення розрахунку позивачем) кількість робочих днів склала 2781, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 195 114,96 грн. (70,16 грн. х 2781 день).

Водночас, відповідно до положення ч.1 ст.13 ППК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Тому, керуючись вищенаведеними положеннями ч.1 ст.13 ППК України, суд вважає, що підлягає задоволенню вимога про стягнення одноразової допомоги при звільненні у розмірі, заявленому позивачем - 2946,72 грн.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 194 483,52 грн., суд вважає обґрунтованою позицію Відповідача про застосування принципу співмірності цієї суми із заявленою сумою невиплаченої вихідної допомоги, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає за можливе зменшити розмір відшкодувань, визначений статтю 117 КЗпП України, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, розмір простроченої заборгованості, щодо виникла через несвоєчасну виплату Позивачу сум розрахунку при звільненні, передбачених колективним договором, становить 2946,72 грн. Позивач звільнився з підприємства Відповідача 31.12.2008 року, а до суду з позовом про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся тільки у лютому 2020 року, тобто зі спливом більш ніж 11 років. При цьому, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача на отримання коштів і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, позивач не обґрунтовує, оскільки посилається у своєму позові на умови Колективного договору та Галузевої угоди, що свідчить про його обізнаність з передбаченими ними виплатами; розмір майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не зазначає.

Суд також враховує, що Відповідач заперечував проти права Позивача на отримання виплат вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому факт порушення його права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду.

При цьому, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, встановлена судом, є в 66 разів більшою ніж сума невиплаченої позивачу вихідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, яка відповідно до ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має бути врахована судом, що розглядає справу.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, суд вважає, що буде справедливим пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем - 20 000 грн.

Вирішуючи питання щодо строку позовної давності, суд виходить із наступного.

Частиною 1 ст.233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Так, Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15.10.2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, у системному зв`язку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Враховуючи, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена Позивачу у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право згідно з умовами Колективного договору та Галузевої угоди при звільненні на пенсію, суд приходить до висновку, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком в силу положень ч.2 ст.233 КЗпП України, тому доводи представника Відповідача про застосування до вимог ОСОБА_1 наслідків пропуску ним строків позовної давності є безпідставними.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже, враховуючи, що Позивач звільнений від сплати судового збору, він підлягає стягненню з Відповідача в дохід держави в розмірі 840,80 грн., оскільки такий розмір судового збору був мінімальним у справах майнового характеру на час звернення позивача до суду.

Керуючись ст.ст.97, 116, 117 КЗпП України, ст.2 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.2-5, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст.ст.81, 141, 228-229, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00190905, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , одноразову допомогу при звільненні у розмірі 2946 (дві тисячі дев`ятсот сорок шість) гривень 72 копійки.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00190905, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2008 року по 10 лютого 2020 року у сумі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00190905, судовий збір в сумі 840 гривень 80 копійок на користь держави в особі Державної судової адміністрації України, за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано, або якщо апеляційну скаргу подано, то після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з наступного дня після закінчення строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Інформація щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - 50102, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47.

Суддя О.М. Нестеренко