Рішення № 89110374, 07.05.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2020 р. Справа №480/851/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3051 Національної гвардії України про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3051 Національної гвардії України, в якій просить:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року по 01 червня 2016 року та з 01 січня 2017 року по 01 грудня 2018 року;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 16 березня 2016 року по 01 червня 2016 року та з 01 січня 2017 року по 01 грудня 2018 року;

3) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2019 році;

4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань за 2019 рік;

5) стягнути на його користь з відповідача за несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільнені, середній заробіток за період з 17.03.2019 р. по день ухвалення судового рішення в даній справі.

Свої вимоги мотивує тим, що 16 березня 2019 року його було звільнено у запас Збройних Сил України та направлено на військовий облік до Сумського МВК, м. Суми з 18 березня 2019 року (у зв`язку із закінченням строку контракту), проте всупереч вимогам діючого законодавства військовою частиною 3051 не виплачено всіх сум, що належали йому до виплати під час звільнення відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України. Зокрема, за час його служби в період з 16 березня 2016 року до 01 червня 2016 року та з 01 січня 2017 року до 01 грудня 2018 року йому не здійснювалася індексація заробітної плати (грошового забезпечення), тому військова частина 3051 порушила Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Постанову Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення». Твердження у висновку військової частини №3051, що за 2017 рік та січень-лютий 2018 року індексація доходів військовослужбовцям здійснювалась в межах фінансових ресурсів бюджету внаслідок обмеженого фінансування не виплачувалась є необґрунтованим, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у нього права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі, оскільки індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації відповідач був зобов`язаний провести індексацію його заробітної плати (грошового забезпечення). Крім того, військова частина №3051 не виплатила йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, у сумі місячного грошового забезпечення в 2019 році, за якою він звертався з рапортом, чим порушено “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року. Зазначає, що внаслідок порушення відповідачем ст.116 КЗпП України останній повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст.117 цього ж Кодексу.

Ухвалою від 17.02.2020р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

06.03.2020р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.27-31), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що позивача було призвано на військову службу за контрактом в березні 2016 року, який був базовим місяцем для нарахування індексації в 2016 році. Довідкою від 19.12.2019р. підтверджується факт виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з червня 2016 року до грудня 2016 року включно. Індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2017р. до лютого 2018р. здійснювалася відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 в межах фінансових ресурсів бюджету. Видатки на виплату індексації не передбачались. В березні 2018 року було підвищено посадові оклади військовослужбовцям Національної гвардії України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, наказу МВС України від 15.03.2018р. №200. Березень 2018 року був базовим місяцем для нарахування індексації в 2018 році. Індексація нараховувалася згідно з коефіцієнтами індексації грошового забезпечення. З березня до листопада 2018 року коефіцієнт індексації грошового забезпечення відсутній, в грудні 2018 року коефіцієнт індексації складав 3,7, сума 71грн.08коп., що підтверджується наданою позивачем довідкою. Отже, під час звільнення ОСОБА_1 16.03.2019р. з військової служби він був розрахований по всіх видах забезпечення у повному обсязі, підстав для виплати індексації не встановлено. Також представник відповідача зазначає, що відповідно до протоколу №3 засідання комісії по виплаті матеріальної допомоги на вирішення соціальних потреб військової частини 3051 за березень 2019 року позивачу було відмовлено у виплаті матеріальної допомоги на вирішення соціальних потреб внаслідок відсутності коштів на здійснення такої виплати, що не суперечить п.п.1-2 розділу ХХ наказу МВС від 15.03.2018р. №200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.04.2018р. за №405/31857. Отже, як наслідок, твердження позивача про можливість стягнення на його користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є передчасними, оскільки йому правомірно не була виплачена матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових потреб у сумі місячного грошового забезпечення в 2019 році. Крім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, тому ст.117 КЗпП України не підлягає застосуванню у даному випадку. Враховуючи викладене, у задоволенні позову просить відмовити.

09.04.2020р. від позивача надійшли письмові пояснення (а.с.35-37), відповідно до яких системний аналіз ч.2,3, 4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, у сумі місячного грошового забезпечення, є одним із видів соціального забезпечення військовослужбовців та їх сімей, а тому відмова у виплаті йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у сумі місячного грошового забезпечення в 2019 році є протиправною.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 3051 Національної гвардії України.

Відповідно до наказу командира військової частини 3051 від 18.03.2019 року №72 (по стройовій частині) позивача було звільнено з військової служби у запас (у зв`язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.20) та згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, наказу МВС України від 15.03.2018р. №200 та розпорядження Командувача Національної гвардії України від 08.01.2019р. №Р-1 виплатити: премію за період з 01 до 16 березня 2019 року в розмірі 130 відсотків посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

В подальшому, 12.11.2019р. до військової частини 3051 Національної гвардії України надійшла заява від громадянина ОСОБА_1 , який просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з березня 2016 року по 18.03.2019 року, враховуючи базовий місяць індексації заробітної плати, нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та надати інформацію у вигляді довідок:

1. про грошове забезпечення за період з березня 2016 по 18.03.2019 року;

2. про розмір індексації грошового забезпечення за період з березня 2016 по 18.03.2019 року;

3. про суму яка належить до виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

За наслідками розгляду даної заяви складено висновок (а.с.14-16)ё яким зазначено, що у військової частини 3051 Національної гвардії України відсутні підстави для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 .

Крім того, у висновку вказано: «надати заявнику довідку про грошове забезпечення за період з 16.03.2016 по 16.03.2019 року. Довідку про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення надати додатково, після опрацювання особистих грошових карток.

Роз`яснити заявнику , що у разі не згоди з наданою відповіддю він може звернутися з оскарженням даного рішення до вищестоячого командування або до суду».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до ст.5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Приписами ст. 9 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно з ст. 19 цього Закону є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Із аналізу наведених вище нормативно-правових актів вбачається, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на вищевикладене, фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

За таких обставин доводи відповідача стосовно відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 01.01.2017р. до лютого 2018р., і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, судом не прийнято до уваги з огляду на практику Європейського суду з прав людини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 825/874/17.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013р. у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність видатків у період з 01.01.2017р. до лютого 2018р для виплати індексації судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Проте, як вже зазначалося, позивачу за період з 01.01.2017р. до лютого 2018р. не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення (а.с.11), що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо її ненарахування та невиплати.

Суд відмічає, що відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на нарахування та виплату позивачу індексації за спірний період, отже має місце бездіяльність відповідача.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому бездіяльність військової частини 3051 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з період з 01.01.2017р. до лютого 2018р. є протиправною.

Враховуючи встановлені обставини, що підтверджуються належними доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у зазначеному вище періоді є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2017р. до лютого 2018р. є похідною, а тому також підлягає задоволенню.

При цьому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року до 01 червня 2016 року та з березня 2018 року до грудня 2018 року та відповідно про зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за ці періоди, оскільки березень був базовим місяцем для нарахування індексації в 2016 році; довідкою від 19.12.2019р. підтверджується факт виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з червня 2016 року до грудня 2016 року включно (а.с.11). В березні 2018 року було підвищено посадові оклади військовослужбовцям Національної гвардії України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, наказу МВС України від 15.03.2018р. №200. Березень 2018 року був базовим місяцем для нарахування індексації в 2018 році. Індексація нараховувалася згідно з коефіцієнтами індексації грошового забезпечення. З березня до листопада 2018 року коефіцієнт індексації грошового забезпечення відсутній, в грудні 2018 року коефіцієнт індексації складав 3,7, сума 71грн.08коп., що підтверджується наданою позивачем довідкою.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити йому таку допомогу суд вважає наступне.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

На виконання постанови прийнятий наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 7 розділу ХХIV Порядку розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХIV Порядку виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Передбачено, що накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців.

Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, яка виплачується у розмірі, що не перевищує грошове забезпечення військовослужбовця на день підписання наказу про її виплату, в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату.

Крім того, правовий висновок про те, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується виключно за наявності коштів, викладено в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі № 814/238/17, від 18.03.2020 р. у справі № 810/3476/16.

Сторонами не заперечується, що позивач звернувся до командира військової частини 3051 із рапортом про надання йому одноразової матеріальної допомоги за 2019 рік.

Як вбачається з копії протоколу засідання комісії №3 від 14.03.2019р. (а.с.33), затвердженого командиром військової частини 3051, у виплаті матеріальної допомоги старшому солдату ОСОБА_1 було відмолено внаслідок відсутності коштів.

Аналізуючи приписи «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», суд вважає, що повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є дискреційними повноваженнями відповідача, які передбачені вищезазначеним Порядком, отже надання такої допомоги є правом, а не обов`язком відповідача та лише за умови наявності відповідного фінансування.

Отже, за умови відсутності коштів на виплату матеріальної допомоги та позитивного рішення комісії з питань надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, видання командиром військової частини 3051 наказу про її виплату позивачу було б незаконним.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.03.2019р. по день ухвалення судового рішення в даній справі суд зазначає наступне.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Службі безпеки України.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Водночас, на переконання суду, вимога позивача стягнути з військової частини 3051 на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні задоволенню не підлягає.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Тому, суд звертає увагу позивача, що його вимога стягнути з військової частини 3051 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 17.03.2019р. по день ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом є передчасною та відповідно не може бути задоволена судом.

На користь даного висновку свідчить і правова позиція Верховного Суду у справах щодо аналогічного предмета спору.

Зокрема, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Оскільки на час розгляду справи судом відповідачем не виплачена індексація за період з січня 2017 року до лютого 2018 року, то для стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої індексації на її відповідність наведеним вище критеріям.

Оскільки відповідачем індексація за вказаний вище період ненарахована те не виплачена, то позивачем сформульовано вимогу щодо захисту ще не порушеного права - по день ухвалення судового рішення.

Разом з тим, КАС України передбачає можливість захисту тільки вже порушеного права (частина 1 статті 2, частина 1 статті 5 КАС України).

Отже, суд відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3051 Національної гвардії України про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3051 Національної гвардії України 3051 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017р. до лютого 2018р.

Зобов`язати військову частину 3051 Національної гвардії України 3051 (40002, м. Суми, вул. Плодова,2, код ЄДРПОУ 08803773) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017р. до лютого 2018р.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складений 07 травня 2020 року

Суддя О.О. Осіпова