Рішення № 89110093, 06.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1975/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконним та скасування Рішення від 06.12.2019р. №182 про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати незаконним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №182 від 06.12.2019р. в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального стажу роботи для призначення пенсії період роботи у 1989році в колгоспі ім.Леніна, починаючи з моменту звернення до Відділу з питань перерахунків пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, тобто з 25.11.2019р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 1989році ОСОБА_1 працював у колгоспі ім.Леніна, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 31.12.1977р., архівною довідкою від 16.12.2019р. №02-27/775.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід.№13604/20 від 27.03.2020р.,), наголошуючи, зокрема, на тому, що у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 31.12.1977р., архівній довідці від 31.10.2019р. не зазначено посади на якій працював ОСОБА_1 у колгоспі ім.Леніна в 1989р., кількості відпрацьованих днів, а також на сторінці №2 трудової книжки не читабельна печатка організації.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у справі №420/1975/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконними та скасування Рішення від 06.12.2019р. №182 про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.11.2019р. №905 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Відділом з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято Рішення про відмову в призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 06.12.2019р. №182, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погодившись з означеним Рішенням Відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 06.12.2019р. №182, позивач - ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №182 від 06.12.2019р. в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального стажу роботи для призначення пенсії період роботи у 1989році в колгоспі ім.Леніна, починаючи з моменту звернення до Відділу з питань перерахунків пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, тобто з 25.11.2019р., є обґрунтованими, правомірними, та такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з оскаржуваного Рішення Відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 06.12.2019р. №182, підставою для відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком слугувала відсутність страхового стажу, оскільки у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 31.12.1977р., архівній довідці від 31.10.2019р. не зазначено посади на якій працював ОСОБА_1 у колгоспі ім.Леніна в 1989р., кількості відпрацьованих днів, а також на сторінці №2 трудової книжки не читабельна печатка організації.

Водночас, з означеною позицією Відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладеною у спірному Рішенні про відмову в призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 06.12.2019р. №182, погодитися неможливо, з урахуванням наступного.

Так, судом встановлено, що у 1989році ОСОБА_1 працював у колгоспі ім.Леніна, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 31.12.1977р., архівною довідкою від 16.12.2019р. №02-27/775.

Відповідно до наявної у матеріалах справи Заяви ОСОБА_2 від 11.12.2019р., останній підтверджує, що в період його роботи трактористом в колгоспі ім.Леніна, КСП «Загнітківське», ТОВ «Обрій» з 01.07.1986р. по 30.06.2006р., разом з ним весь час, повний робочий день, працював ОСОБА_1 .

Згідно з Заявою ОСОБА_3 від 11.12.2019р., останній підтверджує, що в період його роботи трактористом в колгоспі ім.Леніна, КСП «Загнітківське», ТОВ «Обрій» з 1976р. по 2002р., разом з ним весь час, повний робочий день, працював ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (зі змінами та доповненнями) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що Законом України «Про пенсійне забезпечення» передбачено зарахування періоду роботи на умовах трудового договору на підприємствах незалежно від форм власності та господарювання до загального трудового стажу особи.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993року №637 (зі змінами та доповненнями), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з пунктом 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993року №58 (зі змінами та доповненнями), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктами 2.1-2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993року №58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993року №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Так, як встановлено судом, та зазначено вище, у 1989році ОСОБА_1 працював у колгоспі ім.Леніна, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 31.12.1977р.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що ОСОБА_1 належними доказами підтверджено період роботи в колгоспі ім.Леніна, вказані відомості в установленому порядку недійсними або такими, що вчинені поза межами правового поля, не визнавались, суд дійшов висновку щодо протиправності Рішенням Відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 06.12.2019р. №182.

При цьому, судом відхиляються, та не приймаються до уваги, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилання відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на те, що у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 31.12.1977р., архівній довідці від 31.10.2019р. не зазначено посади на якій працював ОСОБА_1 у колгоспі ім.Леніна в 1989р., кількості відпрацьованих днів, а також на сторінці №2 трудової книжки не читабельна печатка організації, оскільки підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Між тим, наведені територіальним органом Пенсійного фонду України обставини, на думку суду, жодним чином не можуть слугувати безперечною підставою для позбавлення ОСОБА_1 законодавчо передбаченого права на зарахування до трудового стажу періоду роботи у 1989році в колгоспі ім.Леніна.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014року, різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).

Таким чином, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №182 від 06.12.2019р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального стажу роботи для призначення пенсії період роботи у 1989році в колгоспі ім.Леніна, починаючи з моменту звернення до Відділу з питань перерахунків пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, тобто з 25.11.2019р.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 правомірні, документально підтверджені, обґрунтовані, базуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконним та скасування Рішення від 06.12.2019р. №182 про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 06.12.2019р. №182.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна,83, код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до загального стажу роботи для призначення пенсії період роботи у 1989році в колгоспі ім.Леніна, починаючи з моменту звернення до Відділу з питань перерахунків пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, тобто з 25.11.2019р.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.