Рішення № 89109418, 06.05.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2020 року м. Житомир справа № 240/1098/20

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

Визнати протиправним га скасувати пункт 6 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.11.2019 року №156.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити протягом місяця з дня набрання законної сили рішенням суду ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2015 року.

В обґрунтування позову зазначив, що 22.02.2010 року під час огляду органами МСЕК йому вперше встановлено інвалідність II групи, внаслідок поранення, яке пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. 27.03.2015 року під час повторного огляду підтверджено II групу інвалідності, внаслідок поранення, які пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії. Вважає доводи відповідача з приводу того, що сплинув 3-місячний термін після звільнення з військової служби, тому відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги безпідставними, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги не пов`язується з часом звільнення з військової служби, а пов`язується з фактом і часом встановлення інвалідності як звільненому зі служби військовослужбовцю, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби. Крім того, ним було подано документи, що свідчать про причини та обставини отриманої травми. Таким чином, вважає, що його право на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи виникло з моменту встановлення інвалідності - з 27.03.2015.

Ухвалою від 17.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.

12.03.2020 від відповідача надійшов відзив на позов. В обґрунтування відзиву зазначено, що 24.10.1985 позивача звільнено зі строкової військової служби та 01.02.2010 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок поранення, пов`язаного виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Отже, заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність встановлено понад 3-місячний термін після звільнення зі служби . Крім того, не надано документ про обставини отримання травми.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження у відповідності до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач приймав участь у бойових діях на території ДРА з грудня 1983 по жовтень 1985. У жовтні 1985 позивач звільнений з військової служби, що ним не заперечується.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №570 від 07.07.2009 року - 34.МТ, поранення, контузія, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

22.02.2010 під час огляду органами МСЕК позивача вперше визнано особою з інвалідністю II групи, внаслідок поранення, яке пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові ді, що підтверджується копією довідки МСЕК серія ЖИА №114609 від 22.02.2010.

27.03.2015 під час повторного огляду органами МСЕК позивачу підтверджено II групу інвалідності, внаслідок поранення, які пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що підтверджується копією довідки МСЕК серія 12ААА №206059 від 27.03.2015.

Вважаючи, що з 2015 року набув право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як особа з інвалідністю ІІ групи, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою.

За результатами розгляду матеріалів, відповідач прийняв рішення від 15.11.2019 року №156, у п.6 якого зазначено про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги громадянину ОСОБА_1 , якого 24.10.1985 звільнено зі строкової військової служби та 01.02.2010 під час первинного огляд органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок поранення, пов`язаного виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія ЖИА № 114609 від 01.02 2010).

3аявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з пунктом 6 статті 16 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у редакції, яка діяла на час встановлення інвалідності в 2010 році, а також підпунктом 4 пунктом 2 Порядку та умов призначення і виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 було передбачено, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін.

Заявником не подано документ, що свідчить про причини га обставини поранення (травми каліцтва), який передбачено пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499. Висновок спеціаліста з питань судово-медичної експертизи від 10.08 2006 № 2284, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерств оборони України від 07.07.2009№ 570, які подано разом з іншими документами, не є документами що свідчать про обставини поранення (травми, каліцтва).

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІ групи.

ІІ групу інвалідності позивачу первинно встановлено з 01.02.2010.

Згідно з ч.2 ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу первинно ІІ групи інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Частиною 6 ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу первинно ІІ групи інвалідності) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу, протягом якого у разі настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги, і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.

Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 (далі- Порядок № 975) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до п.2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

У підпункті 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (далі - Порядок № 499) передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Отже, у разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Таким чином, ані статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , ані Порядком № 499, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалась можливість отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі №807/15426/18, від 26 жовтня 2018 року у справі № 820/2504/18, від 12 лютого 2019 року у справі №816/1458/18, а також у постановах від 11.07.2019 у справі №1640/2657/18, від 10.07.2019 у справі №2040/7881/18.

В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема, на отримання одноразової грошової допомоги може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, в тому числі зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядком № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, відповідно до якої зазначено, що законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. "Обов`язкове особисте державне страхування" та "одноразова грошова допомога" є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а, від 07 лютого 2019 року у справі № 127/12061/17.

Таким чином, оскільки ІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно з 01.02.2010 , тобто в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Крім того, додатковою підставою для відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, у рішенні відповідачем вказано на те, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми каліцтва), який передбачено пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499.

Позивач вважає, що висновок спеціаліста з питань судово-медичної експертизи від 10.08 2006 № 2284 та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерств оборони України від 07.07.2009№ 570 є документами що свідчать про обставини поранення (травми, каліцтва).

Суд вважає безпідставними такі доводи, з огляду на таке.

Відповідно до п. п.4 Порядку № 499 (в редакції чинній на момент первинного встановлення позивачу інвалідності) передбачено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста, подають до уповноваженого органу такі документи: копію документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Пунктом 11 Порядку № 975 (в редакції чинній на момент звернення позивачем з заявою про виплату ОГД) визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, разом з заявою про виплату одноразової грошової допомоги подає копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Отже, ні Порядок № 499, ні Порядок № 975 не визначають, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

У відповідності до п. 21.21 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402) за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд військово-лікарськими комісіями з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з іншими документами, що підтверджують факт отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних військово-лікарських комісій для встановлення причинного зв`язку поранення (каліцтва).

Відповідно до п. 21.3 зазначеного вище Положення, причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні військово-лікарські комісії; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні військово-лікарські комісії цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.

Згідно п. 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови військово-лікарських комісій про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

в) Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, пов`язане з проходженням військової служби - якщо воно одержане за обставин, не пов`язаних з виконанням обов`язків, або одержане внаслідок правопорушення.

г) Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Пунктом 21.7 Положення № 402 врегульовано, що постанова військово-лікарських комісій про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, військово-лікарськими комісіями можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п. 21.8 Положення № 402).

З огляду на викладене, відсутність у абзаці 6 п. 11 Порядку № 975 вказівки про якийсь конкретний документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо), який свідчить про причини та обставини поранення говорить про те, що в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які достовірно свідчать про причини та обставини поранення. Отже, документом, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення особі тілесного ушкодження може бути будь-який документ, який містить таку інформацію.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 822/220/18 та в постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №822/21/18, від 04.06.2019 у справі № 751/2133/17, від 20.11.2019 у справі №806/2512/18 від 20.11.2019, 29.01.2020 у справі №372/1817/17, від 27.01.2020 у справі № 822/14/18, від 28.01.2020 у справі №750/23/18 та від 17.01.2020 у справі №520/10345/18.

Згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребування.

Надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного обстеження від 10.08.2006 та витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв"язку захворювань, поранень, контузій, травм від 07.07.2009 №570 не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Акт судово-медичного обстеження вказує лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення рубців на тілі пораненням, яке могло мати місце у 1984-1985 роках. В цьому акті зазначено, що обставини, за яких позивач отримав поранення, записані з його слів.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до підпункту "г" пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, висновок про те, що поранення пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, надається незалежно від наявності чи відсутності факту протиправного діяння з боку особи, а також відповідного стану особи.

Тобто, такий висновок був би наданий в тому числі і за наявності факту протиправного діяння з боку особи, а також у разі перебування особи у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивачем не додано документа, який свідчить про причини та обставини поранення, а вищезазначені протокол та висновок, в обставинах цієї справи не є належними доказами, що вказують на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.

Відтак, рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії від прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень та підстави для скасування цього рішення відсутні.

Посилання позивача на позиції Верховного Суду у різних справах на думку суду, є помилковим, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, що викладені у цих постановах, на час розгляду цієї справи змінилися, тому до спірних правовідносин суд вважає за необхідне застосувати саме останні правові позиції Верховного Суду.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

У силу ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За переконанням суду, у відповідності наведеним вимогам, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів правомірність свого рішення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню .

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (пр-кт Повітрофлотський,6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос