Рішення № 89109262, 06.05.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/2069/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі - відповідач, ГУ МВСУ у Луганській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо негайного виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 про поновлення ОСОБА_1 на посаді міліціонера взводу №1 роти №3 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області; стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 за період з 26.03.2019 по 04.12.2019 включно в сумі 35491,02 грн; стягнення моральної шкоди в сумі 35491,02 грн за невиконання негайно рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 (справа №140/123/19), яке набрало законної сили, позивача було поновлено на посаді та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток на час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на посаді було виконано 04.12.2019 року, а в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 23.12.2019 року. Вважає, що бездіяльність відповідача по негайному поновленню ОСОБА_1 на посаді є неправомірною і з відповідача слід стягнути середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення його на посаді, оскільки рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України). Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Вирішуючи питання розміру грошового відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, вважає достатньою сатисфакцією стягнення з відповідача на його користь 35491,02 грн., що є співмірним з його середньоденною заробітною платою за кожен робочий день невиконання відповідачем рішення суду про поновлення останнього на посаді. Разом з тим зазначає, що відповідач неодноразово неправомірно звільняв його з посади. Він неодноразово звертався в суд за поновленням своїх порушених прав відповідачем і суд приймав рішення про поновлення його на посаді, які відповідач тривалий час не виконував. Тривала боротьба на захист своїх прав виснажує його, викликає у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення - негайне виконання рішення суду про поновлення на посаді, викликає розчарування в діяльності органу державної влади, що створює додатковий психологічний дискомфорт і напруження, викликані дискримінацією під час розгляду і виконання рішення суду порівняно з виконанням рішень судів щодо інших громадян України, які належно виконувались. Рішення суду від 26.03.2019 про поновлення його на посаді не виконувалось відповідачем більше 8 (восьми) місяців, тим самим лише фактом свого невиконання принижувало позивача як людину і громадянина України, створювало невпевненість в майбутньому та сильний душевний дискомфорт, психологічну напругу.

Ухвалою суду від 06.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи (а.с.13).

У відзиві на позовну заяву (а.с.16-21) представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки по-перше рішенням суду від 26.03.2019 не встановлено порядок та спосіб виконання судового рішення, по-друге відсутнє рішення суду яке підлягає негайному виконанню, по-третє відповідачу надано право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення у повному обсязі, тобто на час проголошення рішення воно не набрало законної сили.

Зазначає, що у відповідності до ст.295 КАС України рішення суду від 26.03.2019 Волинського окружного адміністративного суду по справі №140/123/19 за позовом ОСОБА_1 набрало законної сили 27.11.2019 з дня проголошення постанови суду апеляційної інстанції. Листом ГУ МВСУ у Луганській області від 04.12.2019 №6/2-281 ліквідаційна комісія повідомила ОСОБА_1 про виконання судового рішення від 26.03.2019 року по справі №140/123/19 в частині поновлення на посаді та було надано останньому витяг з наказу ГУ МВСУ у Луганській області від 04.12.2019 року №11 о/с.

Таким чином, у відповідності до ч.2 ст.65 Закону України «Про виконавче провадження» судове рішення по справі №140/123/19 в частині поновлення позивача на посаді відповідачем було виконане 04.12.2019 ще до того, як було складено повний текст постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 по справі №140/123/19. За таких обставин вважає, що ГУ МВСУ у Луганській області під час розгляду справи №140/123/19 та виконання судового рішення як завершальної стадії адміністративного судочинства діяло виключно у відповідності до вимог ст.ст. 44 та 47 та у спосіб встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.

16.04.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що обґрунтування відповідача щодо вчасного невиконання рішення суду від 26.03.2019 є безпідставним та надуманим, оскільки чинним адміністративним процесуальним законодавством жодним чином не ставиться як умова виконання рішення суду про поновлення особи на посаді наявність чи відсутність встановлення порядку та способу його виконання (а.с.30-31).

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 у справі №140/123/19, яке набрало законної сили 27.11.2019, ОСОБА_1 поновлено на посаді та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток на час вимушеного прогулу (а.с.3-8).

Відповідно до наказу ГУ МВСУ у Луганській області від 04.12.2019 №11 о/с на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 у справі №140/123/19 поновлено старшину міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера взводу №1 роти №3 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Луцьк-1» ГУМВС України у Луганській області, з 22.12.2018 (а.с.9, 24).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України.

Положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 КАС України встановлено, що принципом адміністративного судочинства є обов`язковість судових рішень.

Обов`язковість судових рішень також встановлена статтею 14 КАС України.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Не виконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14 КАС України).

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Разом з тим, в силу приписів пункту 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів позивача.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися в подальшому.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду позивача слугувало те, що відповідачем не виконано негайно рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 у справі №140/123/19 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Відповідач наполягає на тому, що оскільки в рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 у справі №140/123/19 не вказано про негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, а дане рішення набрало законної сили 27.11.2019 з дня проголошення постанови суду апеляційної інстанції, тому виконано відповідно до норм законодавства.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки сам факт не зазначення в рішенні, що воно підлягає до негайного виконання, не може бути підставою для його невиконання в частині поновлення на посаді, оскільки норма пункту 3 частини першої статті 371 КАС України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді у відносинах публічної служби є імперативною, тобто загальнообов`язковою, що визначає правила поведінки, обов`язкові для учасників цих правовідносин, і відступати від цих правил вони не можуть.

Відтак, суд погоджується з позивачем, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо негайного виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 у справі №140/123/19 про поновлення ОСОБА_1 на посаді міліціонера взводу №2 роти патрульної служби міліції особового призначення «Луганськ-1» ГУ МВС Луганської області та взводу №1 роти №3 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1» ГУ МВС України у Луганській області, отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, то суд враховує таке.

За загальним правилом в питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Підсумовуючи вищенаведене, слід дійти висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою умовою для задоволення заявлених вимог.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 243/2748/16-ц, від 27 червня 2019 року в справі №821/1678/16, від 05 лютого 2020 року в справі №815/1676/18 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні даного спору.

В силу вимог пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Як слідує з матеріалів справи, наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі датований 04.12.2019, тоді як рішення суду про поновлення на роботі винесене 26.03.2019. При цьому рішенням суду від 26.03.2019 у справі №140/123/19 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 194,94 грн, і стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу по 25.03.2019 включно.

Отже, затримка виконання судового рішення становить з 26.03.2019 по 03.12.2019 включно, що в сукупності складає 253 календарних дні, а не 183 робочих дні, як помилково зазначає в позовній заяві ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виконання рішення суду за період з 26.03.2019 по 03.12.2019 включно у сумі 49319,82 (194,94 х 253) грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення на його користь 35491,02 грн моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 273-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Виходячи з аналізу норм статей 23, 1167 ЦК України, які регулюють загальні підстави і порядок відшкодування моральної шкоди, під останньою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.

Зокрема, суди повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Своєю чергою, позивач повинен довести зазначені обставини належними, допустимими та достовірними доказами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.04.2020 в справі №815/63/18.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не надав суду ані розрахунку моральної шкоди, ані належних доказів чи обґрунтування заподіяння йому моральних страждань, позивачем не доведено наявність причинного зв`язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для нього.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області щодо негайного виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року у справі №140/123/19 про поновлення ОСОБА_1 на посаді міліціонера взводу №1 роти №3 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (93404, Луганська обл., м.Сєвєродонецьк, вул.Партизанська, 16, код ЄДРПОУ 08592129) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року у справі №140/123/19 за період з 26.03.2019 по 03.12.2019 включно в сумі 49319,82 грн (сорок дев`ять тисяч триста дев`ятнадцять грн 82 коп).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з врахуванням вимог пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій