Рішення № 89109213, 07.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2020 року Справа № 160/3599/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009р. по 05.04.2018р. включно, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, передбаченими у період з 07.10.2009р. по 05.04.2018р. включно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою реалізувати своє право на поновлення пенсії, позивач звернувся до відповідача із заявою через представника про поновлення йому пенсії починаючи з 07.10.2009р. по 05.04.2018р. включно. Проте відповідачем було відмовлено у поновленні пенсії позивачу. Позивач не погоджується з відмовою відповідача у поновленні виплати пенсії, зазначаючи, що має право на поновлення пенсії відповідно до рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року, а визначені відповідачем підстави для відмови у поновленні пенсії звужують права позивача та його законні інтереси.

На думку позивача, оскаржувана бездіяльність відповідача є протиправною, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року відкрито провадження у справі № 160/3599/20 за позовом ОСОБА_1 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року від відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи та запропоновано у разі невизнання позову протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду надати відзив на позовну заяву.

27 квітня 2020 року на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року на адресу суду надійшла належним чином завірена копія пенсійної справи ОСОБА_1 та відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 у справі № 160/3358/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 року, позовні вимоги позивача задоволено частково, а саме зобов`язано головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту звернення із заявою - 06.04.2018. Позовні вимоги в частині зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року по 05.04.2018 року залишено бе; розгляду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили 14.11.2019 та є чинним. 30.03.2020 року ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звертається до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України е Дніпропетровській області щодо зобов`язання відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 по 05.04.2018 включно, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, передбаченими у період з 07.10.2009 по 05.04.2018 включно. Незважаючи на наявність чинного рішення суду у справі № 160/3358/19, Бройтман Леонід Григорович, який діє в інтересах, ОСОБА_1 вдруге звертається до суду з того самого спору і між тими самими сторонами, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України. Крім того, відповідач вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовим.

З урахуванням наведеного, головне управління пенсійного фонду України у задоволенні позовних вимог просило відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , який видано 28.08.2018 року зі строком дії до 28.08.2028 року.

ОСОБА_1 до виїзду за кордон виплачувалась пенсія Заводським райсобезом м. Дніпродзержинська.

06.04.2018 року представником позивача, який діяв на підставі довіреності, було подано до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про поновлення пенсії позивачу, яка підписана представником та до якої долучено: копія трудової книжки, довідка про заробіток для обчислення пенсії, довідка про пільговий характер роботи, копія закордонного паспорту громадянина України, копію пенсійного посвідчення, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

06.04.2018 року відділом з питань призначення та перерахунок пенсії № 6 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняте рішення № Б-4075 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

В обґрунтування відмови у призначенні пенсії у рішенні від 06.04.2018 року № Б-4075 відповідачем зазначено, що наданими для призначення пенсії документами не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України, а також у м. Кам`янське; до заяви про призначення пенсії додано завірену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, картку платника податків про присвоєння реєстраційного номера на ОСОБА_1 (без зазначення по-батькові); згідно штампу в трудовій книжці ОСОБА_3 пенсію призначено в Заводському Райсобесі м.Дніпродзержинська, без зазначення дати призначення, документи, що підтверджують розмір пенсії, строк її виплати та дата зняття з обліку за попереднім місцем отримання не надано.

Не погоджуючись з даним рішенням Пенсійного органу, 15.04.2019 року, ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 р., а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 р. у справі № 160/3358/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме зобов`язано головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту звернення із заявою - 06.04.2018 року. Позовні вимоги в частині зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року по 05.04.2018 року залишено без розгляду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 р. у справі № 160/3358/19 апеляційну скаргу Бройтмана Леоніда Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 р. у справі № 160/3358/19 - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 у справі № 160/3358/19 - залишено без змін.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 14.11.2019 року.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністрвтивного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Згідно з п. 3 ч. 1, ч. 4 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити виплати пенсії позивачу з моменту набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р., а саме починаючи з 07.10.2009р. по 05.04.2018р. включно, а також здійснювати нарахування, перерахунки та виплату пенсії в розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками у цей період з 07.10.2009р. по 05.04.2018р. включно.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Право на пенсійне забезпечення в Україні є конституційним правом громадянина України (ст.46 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно вад того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Положеннями пункту 2.22 Порядку № 22-1 визначено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51).

У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а відповідно і наявністю в особи реєстрації.

Позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю місця реєстрації на території України.

Позивач звертаючись через свого представника до відповідача із заявою про призначення пенсії подав серед іншого до пенсійного органу копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, позивачем для умов призначення пенсії подано документ, який підтверджує його належність до громадянства України, а тому він має право на відповідне пенсійне забезпечення.

За змістом Порядку № 22-1, подання документу, який засвідчує місце проживання особи на території України, необхідне для визначення територіальної підвідомчості органу уповноваженого для вирішення питання щодо призначення пенсії, тобто відповідного органу ПФУ.

При цьому, позивач є громадянином України, який постійно проживає на території держави Ізраїль, відтак подання ним документу із зазначенням постійного місця проживання в Україні є неможливим, а тому не подання такого документу не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

По суті Порядок № 22-1 взагалі не визначає алгоритму дій особи, яка проживає за межами України і не має в останній постійного місця проживання та реєстрації. Проте, як зазначалось судом вище, в т.ч. із посиланням на практику ЄСПЛ, це не може бути підставою для позбавлення особи взагалі права на пенсійне забезпечення.

Відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання поза межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Державними органами не прийнято відповідного порядку, який би врегулював спірні відносини, зокрема і в частині визначення органу ПФУ, до якого особи, які постійно проживають за межами України і у зв`язку з цим не мають в ній місця реєстрації, повинні подавати заяву і документи для призначення пенсії, то такий орган ПФУ заявником може обиратися на власний розсуд, в т.ч. і за місцем проживання свого представника. Такий алгоритм дій чинним законодавством не заборонений.

Відповідно до статтей 40-44 Закону № 1058, органи пенсійного фонду зобов`язані розглядати та перевіряти відповідність поданих для призначення пенсії документів. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Щодо доводів відповідача про те, що згідно штампу в трудовій книжці ОСОБА_1 пенсію призначено в Заводському Райсобесі м. Дніпродзержинська, без зазначення дати призначення, документів, що підтверджують розмір пенсії, строк її виплати та дата зняття з обліку за попереднім місцем отримання не надано, як і жодного підтверджуючого документа, що особі було призначено пенсію за віком саме в органах Пенсійного фонду України, суд зазначає наступне.

1 січня 2002 року функції з призначення і виплати пенсії передано органам Пенсійного фонду України від органів праці та соціального захисту населення з прийняттям Закону України від 17.02.2002 року № 2981-ІІІ «Про внесення змін до деяких законів України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» (Порядок № 497) затверджено Порядок передачі функцій з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення органам Пенсійного фонду у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях та м. Севастополі, що додається. 7.

Органам Пенсійного фонду і органам праці та соціального захисту населення проводити обмін електронними базами даних про одержувачів пенсій та допомоги, які використовуються під час призначення пенсій, допомоги, субсидій та видачі посвідчень «Ветеран праці». (пункт 7 Порядку № 497)

Порядком № 497 встановлено, що передача функцій з призначення і виплати пенсій здійснюється у такому порядку:

органи праці та соціального захисту населення:

проводять інвентаризацію пенсійних справ та особових рахунків на підставі контрольно-інвентаризаційних відомостей, які складаються в двох примірниках на момент передачі (один примірник передається органам Пенсійного фонду), здійснюють перевірку наявності в пенсійних справах ідентифікаційних номерів осіб з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, про що робиться відмітка в інвентаризаційній відомості;

проводять звіряння списків з метою виявлення подвійних даних про одержувачів пенсій згідно з відомостями, складеними на момент передачі в двох примірниках (один примірник передається органам Пенсійного фонду);

здійснюють за графіками, затвердженими районними держадміністраціями, передачу пенсійних справ та особових рахунків, про що складають акт приймання-передачі встановленої форми. Разом із пенсійними справами і особовими рахунками передається уточнена у процесі інвентаризації електронна база даних про одержувачів пенсій;

проводять протягом місяця після передачі пенсійних справ та особових рахунків роботу з відновлення пенсійних справ, відсутніх на момент передачі, після чого передають їх органам Пенсійного фонду;

передають за актом приймання-передачі:

один примірник інформативно-довідкової бази даних, систематизованої бази даних законодавчих, інших нормативно-правових актів та документації, необхідної для забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій;

закриті особові рахунки та відомості на виплату пенсії за останні три роки;

архівні пенсійні справи, закриті протягом трьох останніх років;

закриті в установленому порядку на момент передачі:

- журнали реєстрації заяв громадян (ф. 10);

- журнали реєстрації особових рахунків (ф. 3);

журнал реєстрації даних про переплати пенсій;

дані про стан заповнення бази одержувачів пенсій;

бланки документів, необхідних для призначення і виплати пенсій, зокрема бланки документів суворої звітності;

2) органи Пенсійного фонду:

приймають на роботу до органів Пенсійного фонду працівників органів праці та соціального захисту населення, які переводяться на роботу до структурних підрозділів, що забезпечуватимуть організацію роботи з призначення і виплати пенсій;

приймають за графіками, затвердженими районними державними адміністраціями, від органів праці та соціального захисту населення пенсійні справи, особові рахунки та інші документи, необхідні для виконання функцій з призначення і виплати пенсій.

З урахуванням викладеного, відсутність пенсійної справи позивача не є доводом неможливості поновлення виплати пенсії, оскільки обов`язок зберігання пенсійних справ покладено на органи, які нараховують пенсію, при цьому, позивачем при зверненні про поновлення виплати пенсії надано відповідні документи для її виплати, а у разі необхідності у органу Пенсійного фонду є право на витребування інших необхідних для призначення пенсії документів.

Крім цього, згідно наданої відповідачем копії трудової книжки ОСОБА_1 , яка наявна в матеріалах пенсійної справи, у ній наявний штамп Кам`янського об`єданого управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області «Пенсія призначена».

Зазначені обставини встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 р. у справі № 160/3358/19, яке набрало законної сили 14.11.2019 року та, відповідно до положень ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не доказуються при розгляді іншої справи.

Щодо твердження відповідача про пропущення позивачем строків звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

У постанові від 19.06.2018 р. у справі № 646/6250/17 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визначив, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 р. у справі № 646/6250/17 не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції), оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, твердження відповідача про те, що позивач вдруге звертається до суду з позовною заявою про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд зауважує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 р. у справі № 160/3358/19, яке набрало законної сили 14.11.2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року по 05.04.2018 року залишено без розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Враховуючи вищенаведені обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що відмова головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 р. по 05.04.2018 р. включно, що оформлена рішенням від 06.04.2018 року Б-4075, є протиправною та такою, що суперечить вищенаведеним судовим рішенням Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини.

На підставі викладеного, суд зробив висновок про необхідність поновлення порушеного права позивача на поновлення пенсії шляхом зобов`язання відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009р. по 05.04.2018р. включно, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, передбаченими у період з 07.10.2009р. по 05.04.2018р. включно.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України відповідно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн, що документально підтверджується квитанцією № 31536 від 30.03.2020 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про зобов`язання вчинити певні дії - задоволити.

Зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 р. по 05.04.2018 р. включно, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, передбаченими у період з 07.10.2009 р. по 05.04.2018 р. включно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук