Постанова № 89098556, 27.04.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/9344/19

Провадження № 2/487/992/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

27.04.2020 року м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Бобрової І.В.,

при секретарі судового засідання Мазницької Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу №487/9344/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі при звільненні, стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу,-

ВСТАНОВИВ:

27.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по виплаті нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з квітня по день звільнення в сумі 35759,10 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01.08.2019 року по день прийняття рішення, розмір якого на день подачі позову до суду становить 42863,10 грн., витрати на професійну правничу допомогу, розмір якої на день подачі позову до суду становить 2000 грн. та судовий збір на користь держави.

Свої вимоги мотивувала тим, що у період з 20.12.1985 року по 31.07.2019 року вона працювала в філії «Варварівська ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на різних посадах, а з 13.03.2001 року по день звільнення на посаді провідного бухгалтера. Наказом №27 від 18.04.2019 року припинено філію «Варварівська ДЕД» шляхом приєднання її до філії «Миколаївська ДЕД» та цим же наказом створено ліквідаційну комісію по філіях, членом якої була позивач. Наказом №27-вк від 31.07.2019 року її звільнено з роботи у зв`язку з припиненням філії та закінченням терміну роботи ліквідаційної комісії. Крім того, під час її знаходження у трудових відносинах з відповідачем останнім була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 37799,30 грн.. 18.10.2019 року відповідачем частково була сплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 2040 грн. шляхом перерахування вказаної суми на банківську картку позивача. Таким чином, заборгованість по сплаті нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з квітня по липень 2019 року становить 35759,30 грн.. При цьому, відповідно до положень ч.1 ст.116 КЗпП України, остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, проте в день її звільнення, 31.07.2019 року, відповідач не здійснив виплату належних коштів, чим допустив грубе порушення діючих норм. У зв`язку з чим, з моменту її звільнення та до моменту звернення до суду з позовом пройшло 105 робочих днів, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку складає 42863,10 грн.. Крім того, на обґрунтування поновлення строку звернення із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилалась на те, що їй у жовтні частково було перераховано на банківську картку гроші, а отже вона мала надію, що відповідач розрахується у добровільному порядку, а тому до суду не зверталась.

Ухвалою суду від 14.01.2020 року відкрито провадження та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Крім того, ухвалою суду від 14.01.2020 року задоволено клопотання позивача та відстрочено сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі при звільненні до ухвалення судового рішення у справі.

Позивач до судового засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність. Позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

До судового засідання відповідач свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Судом було ухвалено про проведення заочного розгляду справи на підставі ст.280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, прийшов до наступного.

У судовому засіданні, згідно записів у трудовій книжці позивача, встановлено, що з 20.12.1985 року по 31.07.2019 року ОСОБА_1 працювала в філії «Варварівська дорожня експлуатаційна дільниця» дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на різних посадах. З 13.03.2001 року та по день звільнення позивач перебувала на посаді провідного бухгалтера вказаного підприємства.

Наказом ДП «Миколаївський облавтодор» №27 від 18.04.2019 року припинено (реорганізовано) філію «Варварівська ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» шляхом приєднання її до філії «Миколаївська ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та створено ліквідаційну комісію, членом якої, в тому числі, була ОСОБА_1 ..

Відповідно до копії наказу №27-вк від 31.07.2019 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного бухгалтера, у зв`язку з припиненням (реорганізацією) філії «Варварівська ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно довідки №102 від 31.07.2019 року, виданої філією «Варварівська ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор» ДАК «Автомобільні Дороги України», заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 станом на день звільнення, 31.07.2019 року, складає 37798,30 грн..

Так, Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Крім національного законодавства, право на заробітну плату захищається й Конвенцією про захист заробітної плати № 95, яка ратифікована 31.01.1961 року.

Згідно до ст. 1 даної Конвенції, метою цієї Конвенції є термін «заробітна плата», який означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Частиною 1 ст. 2 Конвенції встановлено, що вона застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

Відповідно до ст. 12 Конвенції, заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу.

Окрім того, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вимогами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У статті 117 КЗпП України зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Тобто при вирішенні спорів про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно установити: наявність заборгованості; відсутність спору щодо його розміру; вину підприємства; дотримання позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку із положеннями ст.ст.116,117,237-1 КЗпП України необхідно розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку (п.2.2 рішення КСУ).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також уст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо)

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до ч.1ст.127 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визначає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, враховуючи, що відповідачем частково здійснювалася виплата заборгованості по заробітній платі, востаннє 18.10.2019 року, шляхом перерахування 2040 грн. на банківську картку позивача, що не заперечується підприємством, та сприймалося ОСОБА_1 як намір філії у добровільному порядку розрахуватися, суд вважає, що передбачений ст.233 КЗпП України строк на звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку пропущений з поважних причин та підлягає поновленню.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п.8 Порядку).

Судом встановлено, що з позивачем не проведено остаточного розрахунку на час розгляду справи судом, що підтверджується довідкою, виданою ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» від 23.04.2020 року, відповідно до якої заборгованість з нарахованої, але невиплаченої заробітної плати станом на 21.04.2020 року складає 35750,82 грн., середньоденна заробітна плата складає 408 грн. 22 коп..

За таких обставин, виходячи з положень ст.ст. 47, 116 КЗпП України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в розмірі 35750,82 грн..

Окрім того, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які вказують на відсутність його вини у нездійсненні розрахунку з позивачем, тим самим порушивши права ОСОБА_1 на остаточний розрахунок при звільненні, у зв`язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку підлягають задоволенню.

Так, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 408,22 грн..

Кількість робочих днів затримки з дня звільнення 31.07.2019 року по день ухвалення рішення суду 27.04.2020 року складає 185 робочих днів (серпень 21 р.д. + вересень 21 р.д.+ жовтень 22 р.д. + листопад 21 р.д. + грудень 20 р.д. + січень 21 р.д. + лютий 20 р.д. + березень 21 р.д. + квітень 18 р.д.).

Таким чином, розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 75520,70 грн. (408,22 грн. (середньоденна заробітна плата) х 185 (дні)).

Крім того, позивач просила стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги у розмірі 2000,00 грн..

Межі та порядок відшкодування судових витрат регламентовано статтями 133, 137,141,142 ЦПК України.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються - згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат - учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п.268).

Отже, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Надання правничої допомоги позивачу підтверджується договором про надання професійних (правничих) послуг №10 від 23.12.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Каріковою Л.В., додатком до договору №10 про надання професійних (правничих) послуг від 23.12.2019 року, де зазначено, що клієнт сплачує вартість послуг у розмірі 2000 грн. в день укладення договору, актом виконаних робіт від 27.12.2019 року.

Таким чином, суд приходить до переконання про обґрунтованість заявлених вимог позивача щодо стягнення витрат у розмірі 2000 грн. на правничу допомогу з відповідача.

Крім того, згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у сумі 2870,40 грн., що складається з 768,40 грн. - за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі при звільненні та 2102,00 грн. - за вимогу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

Керуючись ст.ст. 12, 13,76-82, 259,263- 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі при звільненні, стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу - задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті нарахованої, але не виплаченої на день звільнення заробітної плати в сумі 35750,82 грн (тридцять п`ять тисяч сімсот п`ятдесят гривень 82 коп.).

Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2019 року по день ухвалення рішення у сумі 75 520,70 грн. (сімдесят п`ять тисяч п`ятсот двадцять гривень 70 коп.).

Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 2000 грн. витрат на професійну допомогу.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь держави судовий збір у розмірі 2870,40 грн..

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в межах виплати заробітної плати за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви на його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили якщо протягом строків встановлених цим кодексом не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Дочірнє підприємство «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». місце знаходження: м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, буд.2-а, ЄДРПОУ 31159920.

Повне судове рішення складено 05.05.2020 року.

Головуючий суддя І.В.Боброва