Ухвала суду № 89089832, 27.04.2020, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Номер провадження 2/225/304/2020

Єдиний унікальний номер судової справи225/134/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2020 р. м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Скиба М.М.,

за участю секретаря Петрової С.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Старун Н.В.,

свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою представника позивача - адвоката Яковець Євгенія Олександровича, який дії в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: Роменська районна державна адміністрація Сумської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про позбавлення його батьківських прав та стягнення аліментів.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 31.01.2020 року у справі відкрито провадження та розпочато підготовче провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 31.03.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27.04.2020 року, задоволено клопотання позивача про виклик свідків, задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з Роменським міськрайонним судом Сумської області.

В обґрунтування позову представник позивача - адвокат Яковець Є.О., який дії в інтересах ОСОБА_1 , зазначає, що 09.06.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_6 . У свідоцтві про народження ОСОБА_6 батьком записаний ОСОБА_5 , а її матір`ю - ОСОБА_1 .

Рішенням Роменського міськрайонного суду від 25.12.2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був розірваний.

З 2012 року ОСОБА_1 з ОСОБА_5 мешкають окремо. ОСОБА_1 з дитиною мешкає в с. Плавинище Роменського району Сумської області, а ОСОБА_5 проживає в м. Донецьку. Після розлучення ОСОБА_5 деякий час телефонував та цікавився дочкою, однак вже з 2013 року і до сьогодні ОСОБА_5 не зв`язувався з ОСОБА_1 та дочкою, телефонний зв`язок з ним на сьогодні відсутній. Іншими способами ОСОБА_5 з дочкою не контактує, не займається її вихованням, не забезпечує матеріально, тобто повністю усунувся від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дочки, не цікавиться її життям та здоров`ям, розвитком на навчанням.

З 2013 року ОСОБА_1 самостійно виховує дочку, матеріально її забезпечує, створює нормальні життєві умови для її повноцінного розвитку. Вказані обставини підтверджуються висновком органу опіки та піклування Роменської районної державної адміністрації Сумської області від 17.10.2019 року № 13, в якому зазначено, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно його дочки ОСОБА_6 є доцільним та таким, що повністю відповідає інтересам дитини.

ОСОБА_1 просить позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно його дочки ОСОБА_6 та стягнути з нього аліменти на її утримання у розмірі 2000 грн. щомісячно з індексацією відповідно до закону.

Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені вимоги, наполягали на їх задоволенні у повному обсязі. Позивач вказала, що необхідність отримання згоди другого з батьків створює складнощі в процедурі виїзду дитини закордон.

Відповідач в судове засідання не прибув з невідомих причин, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений - опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України.

Представник третьої особи в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позову, вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно його дочки ОСОБА_6 . Повідомила, що до Роменської районної державної адміністрації Сумської області з питанням про можливість усиновлення ОСОБА_6 ніхто не звертався.

Приймаючи до уваги, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, тому суд розглядав справу на підставі ст.ст. 208-283 ЦПК України, заочно, у зв`язку з чим постановив протокольну ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Свідок ОСОБА_8 в суді пояснив, що він є двоюрідним братом позивача ОСОБА_1 . Йому відомо, що ОСОБА_5 проживав в селі Плавинище разом з ОСОБА_1 та дочкою до 2012 року, а в літку 2012 року він поїхав з села і з цього часу він його не бачив. Зі слів позивача йому відомо, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 сталася сварка і він поїхав до себе на батьківщину в Донецьк. Коли ОСОБА_5 проживав в с. Плавинище разом з ОСОБА_1 та дочкою, він спілкувався з ним часто. З того часу як ОСОБА_5 поїхав, тобто з 2012 року, він про нього нічого не чув. Зі слів позивача йому відомо, що ОСОБА_5 матеріальної допомоги дитині не надає.

Свідок ОСОБА_9 в суді пояснила, що вона проживає по сусідству з ОСОБА_1 . Вона знає ОСОБА_5 , він проживав разом з ОСОБА_1 та дочкою, а в літку 2012 року, після дня народження дочки, він поїхав, і з цього часу вона його не бачила. Вона спілкувалася з ОСОБА_5 по сусідські. Зі слів позивача їй відомо, що ОСОБА_5 не піклується про дитину. Вона бачила, як ОСОБА_5 від`їжджав з сумкою, куди саме вона у нього не запитувала.

Вислухав пояснення позивача, її представника, пояснення третьої особи, показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд зазначає наступне.

Статтею 180 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до п.17 ч.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, зареєстрованому 09.06.2009 року, який рішенням Роменського міськраййонного суду Сумської області від 25.12.2013 року було розірвано (а.с. 9,10). Від вказаного шлюбу мають дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 02.06.2010 року батьками неповнолітньої ОСОБА_6 записані ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с.9).

Відповідно до довідки Плавинищенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Роменської районної ради Сумської області від 12.09.2019 року №91, ОСОБА_6 є ученицею 3 класу Плавинищенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Роменської районної ради Сумської області в 2019-2020 н.р., за час навчання в школі батько учениці, ОСОБА_5 навчанням і вихованням доньки не цікавився. (а.с. 12).

Згідно з інформацією про ученицю 3 класу Плавинищенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ОСОБА_6 , остання з 1 класу 2017-2018 навчального року і на сьогодні є ученицею Плавинищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів, дівчинка живе з мамою ОСОБА_1 і бабусею, всім необхідним для навчання забезпечена за рахунок мами. Батько за час навчання ОСОБА_6 в школі донькою не цікавився, не брав участі у вихованн та підготовці дитини до школи, мама регулярно відвідує загальношкільні та класні батьківські збори, позакласні заходи, опікується здоровьям, повноцінним харчуванням, вихованням та навчанням доньки. (а.с. 12).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 16.10.2019 року, складеного спеціалістами сектору опіки та піклування ССД Роменської РДА, ОСОБА_6 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із ОСОБА_1 (мати дитини), ОСОБА_12 (бабуся дитини), ОСОБА_13 (чоловік матері). Для дитини у будинку створені належні умови для проживання. Зі слів сусідів та представників сілької ради, за дитиною доглядає лише мати. Батька дитини ніколи не бачили, з їх відомостей з дитиною він не спілкується. (а.с. 13).

Згідно довідки-характеристики, виданої сільким головою Плавинищенської сілької ради, ОСОБА_1 працює директором ФОП Груджницька, зареєстрована та проживає разом зі своєю дочкою ОСОБА_6 на території Плавинищенської сільської ради, та виховує її одна. За даними сільської ради батько ОСОБА_5 не приймає участь у її вихованні. ОСОБА_1 по сільській раді характеризується позитивно. (а.с. 44-46).

Отже, неповнолітня дитина знаходиться на утриманні матері, батько дитини матеріально не утримує дочку в добровільному порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Утримання дитини є рівним обов`язком як матері, так і батька.

З матеріалів справи вбачається, що днем пред`явлення позову позивачем є 08.01.2020 року.

Врахував вимоги ст.ст. 182,183, 184 СК України, а саме: реальну можливість відповідача надавати матеріальну допомогу, оскільки відповідач знаходиться у працездатному віці, не має інших аліментних зобов`язань та, будучи, батьком дитини, зобов`язаний надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, суд вважає, що на користь позивача з відповідача необхідно стягнути аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі - 2000 грн., починаючи з 08.01.2020 року до досягнення дитиною повноліття. При цьому суд зазначає, що відомостей про свої дійсні доходи Відповідачем до суду не надано, а відповідно до данних Державної служби статистики середня заробітна плата по Донецькій області за січень 2020 р. складає 11656, 00 грн.

Вирішуючи питання про можливість задоволення вимог про позбавлення батьківських прав, суд приходить до наступного.

Так, відповідно до ст.164 СК України батько, мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від своїх обов`язків по вихованню дитини.

Стаття 150 цього Кодексу перелічує обов`язки батьків щодо виховання дитини.

Судом встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження ( а.с. 9).

З висновку Органу опіки та піклування Роменської районної державної адміністрації від 17.10.2019 року №13 вбачається, що ОСОБА_6 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_12 , на даний час є ученицею Плавинищенської загальноосвітньої школи. Мама дитини регулярно відвідує загальношкільні та класні батьківські збори, позашкільні заходи, опікується здоров`ям, повноцінним харчуванням, вихованням та навчанням доньки. Зі слів сусідів та представників сільської ради за дитиною доглядає мати. Батька дитини вони ніколи не бачили, як їм відомо, з дитиною він не спілкується. Орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно його дочки ОСОБА_6 та таким, що відповідає інтересам дитини. (а.с. 11).

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно пункту 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Хоча факт невиконання відповідачем батьківських обов`язків протягом останнього часу підтвердєуться вищенаведеними дослідженими доказами та показаннями свідків, недоведеним залишається те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, умисно, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його дочки ОСОБА_6 не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дочки батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дочки.

Проаналізувавши всі обставини справи, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні об`єктивні та безсумнівні докази такої винної поведінки відповідача, яка б свідчила про те, що він не має до дочки батьківських почуттів, не бажав та не бажає проявляти до неї батьківську турботу та любов, піклуватися про дочку, її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечувати дочку необхідним харчуванням, надавати матеріальну допомогу, створювати умови для отримання дочкою освіти. При цьому суд зазначає, що останнє відоме місцезнаходження відповідача, зі слів позивача та показань свідків знаходиться на тимчасово непідконтрольній території України в Донецькій області.

При цьому суд виходить з вимог ст. 9 Конвенції «Про права дитини» від 20.11. 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789- ХІІ, в якій зазначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалась з батьками , крім випадків, коли таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у частині позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав дочки ОСОБА_6 - відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав недоведеними, а тому вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеність перед судом їх переконливості.

Виходячи із цього принципу, суд не може за власною ініціативою збирати докази або робити інші процесуальні дії, направлені на збирання доказів, а лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на наведене суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати, відповідно до ст. 141 ЦПК України, покаладються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 162, 164, 165, 166, 180, 182, 183 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 10,12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 258, 263, 264, 265 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги представника позивача - адвоката Яковець Євгенія Олександровича (місце роботи: АДРЕСА_4), який дії в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа: Роменська районна державна адміністрація Сумської області ( місце знаходження: 42000, Сумська обл.., м. Ромни, б-р Свободи, буд1, код ЄДРПОУ 04057936) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на утримання дитини - дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 2000 (дві тисячі) грн., щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 08.01.2020 року.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми за один місяць.

В решті позовних вимог, відмовити.

Якщо повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Донецького апеляційного суду через Дзержинський міський суд Донецької області шляхом подання в 30 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354 (строк на апеляційне оскарження), 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено 05.05.2020 року.

Суддя М.М. Скиба