Рішення № 89089748, 30.04.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6097/17

Провадження № 2/219/1596/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря судового засідання Троян Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

09 червня 2017 року АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» звернулось з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 11 983,88 гривень та витрат по сплаті судового збору в сумі 1600 гривень з тих підстав, що відповідач не виконує свої зобов`язання за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 23 травня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та «Тарифами банку», які викладені на офіційному сайті банку, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у вищевказаному розмірі, проте, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим за кредитним договором станом на 30 квітня 2017 року утворилась заборгованість в розмірі 11 983,88 грн., яка складається з наступного: 724,80 грн. - заборгованість за кредиту; 7812,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2400 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 546,85 грн. - штраф (процентна складова). Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 23 травня 2012 року в розмірі 8537,03 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 724,80 гривень та заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 7812,23 гривень, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2020 року за заявою відповідача скасовано заочне рішення від 11 серпня 2017 року, призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін для розгляду справи по суті на 11 годину 00 хвилин 20 березня 2020 року та визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з одночасним надісланням копії відзиву відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України позивачу.

28 лютого 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів щодо укладення між сторонами письмового кредитного договору та надання відповідачу кредитних коштів в сумі 800 грн., при цьому, вважає, що складові частини кредитного договору, а саме, заява, яка підписана відповідачем та Умови надання кредиту фізичним особам, не є первинними обліковими документами для цілей бухгалтерського обліку, тобто, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. З Анкети-заяви від 23.05.2012 року, вбачається, що розмір кредитного ліміту по платіжній картці - кредитка «Універсальна» становить 500 грн., розмір процентної ставки неможливо розгледіти, оскільки, копія документа неякісна, отже відповідачу достовірно не відомо розмір процентної ставки за користування кредитом. При цьому, Анкета-заява від 23.05.2012 року не містить відомостей про погодження сторонами строку користування кредитними коштами, не ідентифіковані Умови а Правила надання банківських послуг, Пам`ятка, а також Тарифи, шляхом зазначення реквізитів локального акту (актів) позивача, якими вони затверджені та введені в дію, що фактично надає можливість банку надавати вищевказані документи в будь-якій редакції та стверджувати, що саме вони погоджені з відповідачем. Вважає, що Анкета-заява від 23.05.2012 року є документом невідомого походження, місцезнаходження оригіналу документу, спосіб виготовлення наданої суду копії невідомо, тобто, не може бути належним та допустимим доказом. Верховний суд України, вирішуючи справи за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до позичальників про стягнення заборгованості за кредитними договорами, неодноразово зазначав, що «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи Банку» не є складовою частиною кредитного договору, бо вони не містять підпису відповідача, відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме їх розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника (Постанова від 11.02.2015 р. по справі № 6-240цс14, Постанова від 11.03.2015 р. по справі № 6-16цс15, Постанова від 22 березня 2017 р. у справі № 6- 2320цс16, Постанова від 06.02.2019 р. справа № 202/26885/13-ц, провадження № 14- 491цс18). Таким чином, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможлив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Позивачем не надано належних доказів щодо отримання позивачем кредиту в сумі 800 грн. та наявності станом на 30.04.2017 року заборгованості в сумі 8537,03 грн., до складу якої входить заборгованість за кредитом в сумі 724,80 грн. та процентами за користування кредитом в сумі 7812,23 грн.

Підпункт 1.1.1.36 «Извлечений из Условий и правил предоставления банковских услуг, утвержденные приказом от 06.03.2010 г. № СП-2010-256», які за версією позивача є складовою частиною договору приєднання, передбачає, що операції по платіжним карткам обліковуються на карткових рахунках. Абзац другий п. 3.3. Постанови Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів» (чинна до 12.11.2014 р.) передбачав, що кредитування користувачів для здійснення платіжних операцій з використанням спеціальних платіжних засобів проводиться шляхом зарахування коштів на їх банківські рахунки. Номер банківського рахунку і номер платіжної картки це не тотожні поняття. Разом з тим, в позовній заяві не зазначається номер карткового рахунку, відкритого відповідачу у зв`язку з його кредитуванням, підтвердити факт відкриття відповідачу карткового рахунку може виписка з книги відкритих рахунків з вказівкою на дату та конкретний номер відкритого відповідачу карткового рахунку. Така виписка з книги відкритих рахунків не надана, як і не надано платіжний документ на підтвердження грошового переказу, з якого вбачається, що 23.05.2012 року, чи в іншу дату, на конкретний картковий рахунок відповідача з балансовим номером 2625, був зарахований кредит у загальному розмірі 800 грн.

З розрахунку заборгованості наданої позивачем вбачається, що відповідач з 23.05.2012 року по 30.04.2017 року сплатив позивачу 12 170 грн., проте відповідач не сплачував зазначену суму. При цьому, вбачається, що під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту 36,00% за рік, далі процентна ставка була змінена до 30 %, 34,80% та потім збільшена до 43,20%, між тим, позивач не обґрунтував правомірності збільшення процентної ставки та не надав докази повідомлення відповідача про зміну розміру процентної ставки за кредитним договором, також, відповідач не визнає суму пені в розмірі 2400 грн., штрафів в розмірі 500 грн., 546,85 грн., оскільки, відповідач зареєстрований в зоні ООС (АТО).

Крім того, просить застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що договір між сторонами укладений 23.05.2012 року, строк користування кредитом не може перевищувати 24 місяці, отже, кінцевий строк повернення кредиту 26.05.2014 року, оскільки 24 та 25 травня 2014 року це субота і неділя. Тобто, вважає, що 27.05.2014 року позивач дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, проте, позов заявлений 09.06.2017 року після спливу строку позовної давності.

20 березня 2020 року ухвалою суду відкладено судове засідання на 10 годину 30 хвилин 30 квітня 2020 року за клопотанням представника позивача.

15 квітня 2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно якого сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови, Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку. Підписавши Анкету-заяву від 23.05.2012 року відповідач підтвердив, що він був ознайомлений з умовами кредитування та погодився з ними. З Анкети-заяви від 23.05.2012 року вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання та інша необхідна інформація для отримання кредитної картки. З Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3% (36% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо.

Приймаючи до уваги те, що за ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то відсутність підпису відповідача в Умовах, при наявності його письмового свідчення про те, що він ознайомлений у письмовому вигляді та згідний з Умовами та Тарифами, що Заява разом із Умовами та Тарифами складають договір про надання банківських послуг, не є підставою вважати, що Умови укладені поза межами договору та є не допустимими доказами.

Відповідач підписанням Анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та Правилами надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. Тобто, з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору (умов кредитування).

З виписки з карткового рахунку, вбачається, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, останній користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором.

Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції).

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.

Банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Враховуючи докази, що містяться в матеріалах справи, можна дійти висновку, що правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов`язання не виконані та кредитором не прийняті.

Підпису клієнта у примірнику Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку бути не може, оскільки сторони заключили договір про надання банківських послуг у формі договору приєднання особливістю якого є викладення умов в стандартних формулярах (Умовах та Правилах), а укладення такого договору здійснюється лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору вцілому.

Посилання відповідача на постанову ВСУ по справі № 6-16цс15 позивач вважає недоречною, оскільки, в даній справі позивач надав докази, що відповідача було ознайомлено саме із зазначеними Умовами та правилами надання банківських послуг та наказ банку від 06.03.2010 року, яким були затвердженні зазначені Умови та Правила надання банківських послуг. Крім того, відповідачу було надано для ознайомлення Умови та Правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в заявці про приєднення.

Більш того, згідно заяви відповідач зобов`язався самостійно ознайомлюватися зі всіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів на сайті Приватбанку.

Таким чином, твердження, що в матеріалах справи відсутні докази ознайомленні відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, не відповідають дійсним обставинам справи.

В договорі прописана валюта кредитування, відсоткова ставка, винагороди, розмір платежу, відповідальність, права та обов`язки сторін договору та багато іншого. Тобто, ознайомившись з умовами кредитування до підписання договору, звіривши їх із положеннями договору, відповідач отримав повну інформацію про умови кредитування та й власноруч підписав кредитний договір/заяву на отримання кредиту.

В заяві - анкеті клієнта, зазначено початкову суму кредитного ліміту, однак, умовами договору визначено (п. 2.1.1.2.3.), що банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження.

Відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту - як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через Р05-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові.

При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті. Тому, належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка.

Згідно довідки про зміну умов кредитування 23.05.2012 року відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 300,00 грн., що є підтвердженням виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором.

На підставі поданої заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.Privatbank.uа), складають Договір про надання банківських послуг, відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (п.п.1.1.1.90 , 2.1.1.11 Умов) - ключем до карткового рухунку є пластикова картка (п. 1.1.1.62 Умов), яку отримав відповідач та мобільний телефон, який вказав відповідач (п. 1.1.1.15 та п. 1.1.1.16 Умов) в заяві.

Відповідачу було видано платіжну картку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду", за якою встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3,00% (36,00% на рік) та відкрито картрахунок, на який встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки, що підтверджється фото клієнта з картою, випискою по картрахунку, з якого вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором.

З матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та відповідно виконання умов договору належним чином, а тому, вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі.

Надана виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі.

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.

Пунктом 21 Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз`яснено, що Договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки, в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов`язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору - договору про відкриття кредитної лінії.

У заяві, яку підписав відповідач, вказано, що він ознайомлений з Умовами та правилами надання бакнівських послуг, складовою частиною яких є правила користування платіжною карткою, оскільки предметом договору являється платіжна карта.

Посилання відповідача на отримання неякісних копій документів та позовної заяви нічим не обгрунтовані, оскільки останній має право ознайомитись із матеріалами справи в суді, а на сьогоднішній день не існує жодних перешкод для реалізації даного права.

Відсутність в матеріалах справи оригіналів кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Інше має бути спростовано особою, яка не виконує умови договору. Зауважуємо, що оригінали документів надаються банком виключно за вимогою суду.

Щодо посилання на невідповідність позовної заяви вимогам оформлення документів, відповідач безпідставно посилається на положення ДСТУ 4163-2003, адже цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи: постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності.

Разом з тим, Умови та правила надання банківських послуг, розрахунок заборгованості не входить до переліку організаційно-розпорядчих документів, а тому, положення ДСТУ 4163-2003 не поширюються на оформлення документів доданих до позовної заяви.

Крім того, розрахунок заборгованості підписаний представником АТ КБ Приватбанк Сафіром Ф.О., матеріали справи містять довіреність, видану на ім`я зазначеного представника, якою передбачено право працівника посвідчувати копії документів та підписувати розрахунки заборгованості.

Щодо посилання відповідача на постанову ВПВСУ 342/180/17-ц від 03.07.2019 року, позивачем зазначено, що на підтвердження використання кредитного карткового рахунку банком надана виписка, яка відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, вміщує записи про операції здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначається для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.

Відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку починаючи з 10.07.2012 pоку, а саме, 26.05.2012 року покупка на суму 20,80 грн., зняття готівки у банкоматі в сумі 50 грн., 19.09.2013 року поповнення кредитного рахунку на суму 1000 грн., тощо, що свідчить про надання банком кредитного ліміту, його використання відповідачем та сплату відсотків за його користування.

Розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу, тому, банківська виписка має статус первинного документу.

Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами, тому, останньому були відомі і зрозумілі умови договору.

Розрахунок заборгованості доданий до позовної заяви містить відомості щодо розміру відсоткової ставки, розміру нарахованих відсотків, пені, суми коштів, які надходили в рахунок погашення заборгованості, суму використаних кредитних коштів, періоду нарахування, відомості щодо розміру простроченого зобов`язання, тощо.

Відповідачу за порушення зобов`язання було нараховано пеню та комісію.

Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 3 % в місяць або 36% на рік. Далі процентна ставка була змінена, що підтверджується наказами банку. Підвищення процентної ставки відбулося тільки за витратами з певної дати, що дає можливість у разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці, що являється суттєвою перевагою для клієнта і не порушує його право на незмінність процентної ставки по уже наявній кредитній заборгованості. Зазначені зміні повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг.

Надати підтвердження відправлення повідомлень відповідачу щодо зміни процентної ставки на уявляється можливим, оскільки, в банку діє електронний документообіг та вказані відомості зберігаються в архіві не більше трьох років.

Згідно з умовами договору, банком передано відповідачу кредитну карту зі строком дії до 07.2016 року, в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти в розмірі та в строки, визначені Тарифами, а також встановлена відповідальність за порушення строку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Згідно умов кредитного договору, при непогашенні кредиту у встановлений термін, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на залишок заборгованості з простроченої суми кредиту розрахунок процентів здійснюється з дати виникнення простроченої заборгованості. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. Нарахування процентів здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з фактичної кількості днів у році.

Отже, датою 07.2016 року (останній день строку дії карти) визначено кінцеву дату для здійснення позичальником останнього щомісячного платежу по погашенню кредиту в розмірі та в строки, встановлені Тарифами при відсутності порушень по сплаті та простроченої заборгованості, а не кінцевий термін спливу виконання своїх грошових зобов`язань за кредитним договором № б/н та припинення зобов`язань в цілому.

Таким чином, відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування процентів на суму простроченої заборгованості по кредиту, як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами, оскільки розрахунок заборгованості здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом.

Заперечення відповідача, про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу, яке грунтується на ст.61 Конституції України, є помилковим, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. Можливість одночасного застосування штрафу та пені закріплюється також у ст. 14 Закон України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 № 51/97-ВР в ред. від 30.07.2010 року. Штраф і пеня не є взаємовиключними видами неустойки. Крім того, Цивільний кодекс України не містить обмежень і заборон на одночасне застосування стороною за договором до винної сторони таких штрафних санкцій як штраф і пеня. Банк встановлює в якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором неустойку як самостійний вид юридичної відповідальності, тобто загальний розмір фінансової санкції за невиконання умов договору. Юридичною відповідальністю є реалізація санкції норми, відносно правопорушника, покладання на нього офіційного боргу зазнати позбавлення матеріального, фізичного або духовного порядку. Враховуючи викладене, принцип свободи договору, дає право банку передбачати в кредитних договорах відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов`язання - у вигляді штрафу, і за несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання - у вигляді пені. Застосування банком в кредитному договорі та штрафу, та пені як окремих видів неустойки, не є подвійним притягненням до відповідальності, адже адже характер правопорушень в даному випадку різний.

Оскільки, договір оформлений 23.05.2012 року, остання звірка паспортних даних здійснювалася саме при укладенні договору, тому при подачі позову до суду у банка була відсутня достовірна інформація про адресу за якою на час початку проведення антитерористичної операції проживав відповідач.

Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на її лицевій стороні (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 07.2016 року, позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 30.05.2017 року, тобто до спливу строку позовної давності.

17 квітня 2020 року до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_1 на відповідь позивача на відзив, згідно яких останній вважає, що додані позивачем документи не є належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні положень ст. ст. 77-79 ЦПК України.

До судового засіданні представник позивача Фольварчук В.М. не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином: у відповідності до частини 6 статті 128 ЦПК України - шляхом направлення судової повістки із розпискою рекомендованим листом з повідомленням на адресу, надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просить розглянути справу у його відсутність.

Повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання (у відповідності до частини 7 статті 128 ЦПК України: шляхом направлення судової повістки за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованою у встановленому законом порядку), відповідач до судового засідання не з`явився, у відзиві просив відмовити в задоволенні позовних вимог, застосувати строк позовної давності та розглянути справу у його відсутність (а.с.81-87).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 247 ч. 2 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства «Приватбанк», у зв`язку з чим, на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року, змінено найменування позивача з закритого акціонерного товариства «Приватбанк» на публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», про що зазначено у п.1.1 Статуту ПАТ КБ «Приватбанк». 17.07.2009 року проведено державну реєстрацію вказаних змін (номер запису в ЄДРПОУ 12241050038006727).

З 21.05.2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк».

23.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , як клієнтом, укладено договір шляхом заповнення позичальником анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 23.05.2012 року був відкрити рахунок та видана кредитка картка «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», при цьому відповідачем зазначена сума 500 грн яку він бажає отримати в якості кредитного ліміту по платіжній картці (а.с. 6-7).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідач отримав кредит у розмірі 800,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно з вказаною анкетою-заявою клієнт банку (відповідач) підтвердив, що згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківського і тарифами, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг; він ознайомлений та згоден з умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови і правила надання банківських послуг розміщені на сайті банку. Заявник зобов`язується виконувати вимоги умов і правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/ (а.с.6).

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, що з Анкети-заяви від 23.05.2012 року нібито вбачається, що розмір кредитного ліміту по платіжній картці - кредитка «Універсальна» становить 500 грн, оскільки вказана сума визначена лише як бажаний кредитний ліміт кредитної картки, при цьому п. 2.1.1.2.3 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні договору сторони мають керуватися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З матеріалів справи вбачається, що конструкцію договору приєднання, його умови розроблює АТ КБ «ПриватБанк». Тому, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Довідкою про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» передбачено, що при порушенні клієнтом строків платежів з будь-якого з грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову (а.с.7). Пунктом 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.27), визначено, що клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Згідно з п. 1.1.3.2.3 Умов і правил надання банківських послуг банк має право проводити зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картковому рахунку. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.

Пунктом 2.1.1.5.5 Умов і правил надання банківських послуг передбачено, що позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1.1.12.6 Умов і правил надання банківських послуг (а.с.29 на звороті), за користування кредитом банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому тарифами банку, з розрахунку 360 календарних днів в рік.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 23.05.2012 року, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також заборгованість за пенею та комісією, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 546,85 грн. (процентна складова). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, і вважає, що це складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у Договорі.

Умовами та правилами надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог (надалі Умови) визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання).

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови зрозумів відповідач ОСОБА_1 , саме з ними ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23 травня 2012) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01 червня 2017 року), тобто позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Умови та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача.

Згідно наданих в обґрунтування позовних вимог Умов та Правил надання банківських послуг Тарифи - це розмір винагороди за послуги банку, є невід`ємною частиною договору. Перелік може змінюватися та доповнюватися, про що власник картки повідомляється відповідно до Умов та Правил. Однак, суду не надано Тарифів як додатку до договору.

Верховний Суд у постанові від 13.11.2019 року у справі № 718/1634/17 висловив таку позицію: з огляду на мінливий характер Правил надання банківських послуг ПриватБанку, їх не можна вважати складовою кредитного договору б/н, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви (або заяви-анкети) й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені. Отже, у даному випадку заява, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 , не може свідчити про прийняття ним як позичальником запропонованих умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (№ 14-131цс19).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом, заборгованість за комісією та пенею, а також, штрафу (фіксованої частини) та штрафу (процентної складової), не підлягають до задоволення, оскільки дані умови та правила надання банківських послуг прямо не передбачені в заяві, відповідач в письмовому вигляді не підписував ні кредитного договору, ні "Умов та правил надання банківських послуг", ні "Тарифів Банку".

Разом з тим, суд зазначає, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір б/н від 23.05.2012 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуто, а також, вимоги частини другої ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд вважає, що стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі, в якому просить позивач, а саме 724,80 грн. є обґрунтованою вимогою, а тому, наявні правові підстави для задоволення цієї вимоги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому, їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Про правильність застосування до спірних правовідносин вищевказаних норм права свідчить, також постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі №342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Що стосується клопотання відповідача щодо застосування позовної даності, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з Правил користування карткою, строк дії картки, який вказано на її лицевій стороні - місяць та рік. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 07.2016 року (а.с. 119), позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 01.06.2017 року (а.с.38), тобто до спливу строку позовної давності.

Виходячи з аналізу норм ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України, роз`яснень викладених у постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 року, та враховуючи те, що позивач звернувся до суд із відповідним позовом 01.06.2017 року, а строк дії картки визначено до липня 2016 року, суд дійшов висновку, що позивач скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати присуджує позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 96,77 гривень, виходячи з наступного розрахунку: 724,80 х 1 600/ 11 983,88 = 96,77, де 724,80 гривень - сума задоволених позовних вимог; 1 600 гривень - сума сплаченого позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви; 11 983,88 гривень - ціна позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 6, 12, 81, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, ст. ст. 526, 610, 611, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 23 травня 2012 року в сумі 724 (сімсот двадцять чотири) гривні 80 копійок, а також судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 96 (дев`яносто шість) гривень 77 копійок.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за: процентами в сумі 7 812 (сім тисяч вісімсот дванадцять) гривень 23 копійки; пенею та комісією в сумі 2 400 (дві тисячі чотириста) гривень та штрафу в сумі 1 046 (одна тисяча сорок шість) гривень 85 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, визначені статтею 354 Цивільного процесуального кодексу України для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Відомості про учасників справи:

Позивач- АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження якого: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570;

Відповідач- ОСОБА_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя О.С. Конопленко