Рішення № 89086051, 04.05.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2020 року м. Кропивницький Справа №340/681/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Момонт Г.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Військової частини 2269 Національної гвардії України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини 2269 Національної гвардії України про:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 25.04.2019 р. по 30.01.2020 р. включно;

- зобов`язання Військової частини 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2019 р. по 30.01.2020 р.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 23.04.2019 р. наказом командира Військової частини 2269 Національної гвардії України №100 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та звільнено у запас Збройних сил України ОСОБА_1 за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) та з 25.04.2019 р. виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Представник позивача вказує, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 р. по справі №1140/2578/19позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Представник позивача зазначив, що на виконання рішення суду 30.01.2020 р. Військовою частиною 2269 Національної гвардії України виплачено грошові кошти в сумі 58 120,25 грн. Представник позивача зауважує, що у день розрахунку військовою частиною 2269 Національної гвардії України не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Чим порушено права позивача, при цьому затримка в остаточному розрахунку при звільненні склала з 25.04.2019 р. по 30.01.2020 р.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.22-27). Відповідач зазначає, що посилання представника позивача у позовній заяві на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від « 07.0.2018 №260» є помилковим, так як порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений не постановою Кабінету Міністрів України, а наказом Міністерства оборони України від 07.08.2018 р. №260, який у свою чергу, не поширює дію на Національну гвардію України, до складу котрої входить Військова частина. Відповідач з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 04.12.2019 р. у справі №815/2681/17, від 22.01.2019 р. у справі №620/1982/19 та абз.2 п.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 р. №200, вказує на те, що позивачем порушено строк звернення до суду, передбачений ч.2 ст.122 КАС України, так як позивач усвідомлював, що його звільнено та був ознайомлений з відповідним грошовим атестатом й наказом, що давало змогу зрозуміти відсутність факту виплати йому відповідної компенсації на момент звільнення, при цьому з позовом про нарахування й виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся лише 27.02.2020 р. Відповідач зауважує, що фактичний розрахунок відбувся 25.04.2019 р., а 30.01.2020 р. є датою розрахунку за рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 р. у справі №340/2578/19, при цьому згідно наказу командира Військової частини від 23.04.2019 р. №100 військова частина не брала на себе зобов`язання сплатити відповідну компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток. Також відповідач вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду визначений ч.1 ст.233 КЗпП України, що узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 20.06.2018 р. у справі №823/761/17, від 25.07.2019 р. у справі №2140/1471/18, від 24.01.2019 р. у справі №802/28/16-а від 13.09.2019 р. у справі №813/1001/17. На думку відповідача, є недоречним посилання представника позивача на постанови Верховного Суду від 22.11.2019 р. у справі №360/1631/19, від 16.12.2019 р. №2340/4192/18, так як при розгляді даних судових справ не були порушені строки звернення до суду, а предмет розгляду не стосується як проходження військової служби у національній гвардії України, так і отримання відповідної грошової компенсації. Відповідач акцентує увагу на тому, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є своєрідною «штрафною санкцією», котра повинна стимулювати роботодавця до здійснення своєчасної виплати заробітної плати, а період звернення до суду з метою її отримання обмежується 3 місяцями з моменту звільнення або з моменту, коли працівник дізнався про факт наявного належного розрахунку при звільненні. Відповідач припускає, що у разі наявності іншого розуміння дії вимог статей 116 - 117 КЗпП України можлива ситуація, коли у день звільнення працівникові помилково виплачено заробітну платню на 1 копійку менше за стягненням якої він звертається до суду через 3-5 років, разом з вимогою сплати середнього заробітку за час затримки при звільненні, що призведе до безпідставного збагачення, шахрайства та інших протиправних дій, а не до адекватної «санкції», котра спонукає до правомірних дій. Окрім того, відповідач зауважує на те, що представником відповідача неправильно розраховано період застосування позовних вимог.

Представником позивача подано відповідь на відзив у якій зазначено, що предметом розгляду даної справи є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки. На думку представника позивача, посилання відповідача на абз.2 п.5 розділу ХХХІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 р. №200 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки є недоречною та не стосується суті спору. Представник позивача вказує, що згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розмежування належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Оскільки спір по справі №340/2578/19 вирішено на користь позивача, то Військовою частиною 2269 Національно гвардії України від 30.01.2020 р. перераховано кошти на картковий рахунок позивача, тобто повний розрахунок при звільненні з позивачем відбувся лише 30.01.2020 р., після зарахування всіх сум, що належать позивачу при звільненні, і строк звернення до суду повинен обчислюватися саме з цієї дати. Представник позивача наголошує на тому, що відповідно до ст.117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні сплачується працівникові з дня звільнення по день фактичного розрахунку, отже, затримка в остаточному розрахунку при звільненні склала з 25.04.2019 р. (день звільнення) по 30.01.2020 р. (день фактичного розрахунку). Представник позивача зазначає, що оскільки повний розрахунок при звільненні відбувся 30.01.2020 р., а позовну заяву до суду подано 27.02.2020 р., то тримісячний строк звернення до суду позивачем не пропущено. Також представник позивача вказує на те, що про доцільність застосування ст.ст.116, 117 КЗпП України до даних правовідносин висловлено у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.02.2020 р. у справі №813/356/16, від 28.02.2020 р. у справі №817/1427/17 (а.с.37-38).

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив у яких зазначено, що Військова частина не намагається заперечити, оскаржити, нівелювати чи переглянути рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/2578/19, однак розгляд справи №340/681/20 є неможливим без врахування певних фактів, висвітлених під час розгляду справи №340/2578/19, так як саме невиплата грошової компенсації і дозволила позивачу звернутися до суду з вимогою виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач зазначає про доречність посилання на абз.2 п.5 розділу ХХХІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 р. №200, оскільки позивача було ознайомлено під підпис з його грошовим атестатом №15 від 26.04.2019 р., який містить відомості про виплату грошової компенсації лише за невикористані дні щорічної основної відпустки, а не щорічної додаткової відпустки, що вказує на момент усвідомлення позивачем невиплати йому відповідної компенсації, тобто на момент усвідомлення певного порушення його прав. Відповідач наголошує на тому, що на момент звільнення Військова частина виплатила позивачу всі грошові кошти, які вважала належними останньому, тобто здійснила остаточний розрахунок при звільненні. На думку відповідача, тримісячний строк звернення до суду повинен відраховуватися від 25.04.2019 р. (а.с.42-44).

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.17).

03.04.2020 р. проведено перше судове засідання та розпочато розгляд справи по суті (а.с.48).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 р. витребувано докази у Військової частини 2269 Національної гвардії України (а.с.49).

Заяв, клопотань від учасників процесу до суду не надходило. Інші процесуальні дії у справі не вчинялися.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира Військової частини 2269 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23.04.2019 р. №100 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення: підполковника ОСОБА_1 , старшого льотчика 2-ї авіаційної ланки першої авіаційної ескадрильї на вертольотах, звільненого у запас Збройних Сил України за п.п. «б» (за станом здоров`я) ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і з 25.04.2019 р. виключено зі списків особового складу частини та з 26.04.2019 р. з усіх видів забезпечення (а.с.29-30).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 р. у справі №340/2578/19 адміністративний позов задоволено у повному обсязі; визнано протиправною бездіяльність Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 квітня 2019 року; зобов`язано Військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 25 квітня 2019 року (а.с.7-10).

30.01.2020 р. Військовою частиною 2269 Національної гвардії України на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 р. у справі №340/2578/19 виплачено ОСОБА_1 58 120,74 грн. (а.с.11, 12).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011).

Статтею 1 Закону №2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.12 Закону №2011 у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду. наведеною у постанові від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).

Відповідно до приписів ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на ч.ч.2, 3 ст.2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, за своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 р. у справі №2140/1471/18 (провадження №К/9901/15582/19) зазначив, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що з огляду на зміст статті 117 КЗпП України роботодавець зобов`язаний самостійно виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, перебіг строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинається з дня виплати суми щодо якої виникла заборгованість, за умови, якщо роботодавцем добровільно не сплачено середній заробіток відповідно до ст.117 КЗпП України.

Такі висновки не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 20.06.2018 р. у справі №823/761/17, від 25.07.2019 р. у справі №2140/1471/18, від 24.01.2019 р. у справі №802/28/16-а від 13.09.2019 р. у справі №813/1001/17, з огляду на відмінні фактичні обставини.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 р. у справі №340/2578/19 встановлено, що на час прийняття наказу від 23.04.2019 р. №100, яким позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбачено п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки» за період з 2015 року по 2019 рік (а.с.9). При цьому судом визнано протиправною бездіяльність Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 квітня 2019 року

Оскільки грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, яка підлягала виплаті ОСОБА_1 при звільненні, виплачено відповідачем 30.01.2020 р., то перебіг строку встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України розпочався саме з цієї дати.

Позовна заява подана до суду 27.02.2020 р., тобто з дотриманням строку звернення до суду.

Вирішуючи питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує наступне.

Згідно з п.5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 р. №200 (далі за текстом - Інструкція №200) розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З огляду на пп.1 п.1 розділу ХХХІ Інструкції №200 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби грошове забезпечення виплачується: особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що обіймають посади до дня отримання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня, що настає за днем виключення наказом зі списків особового складу, але не більше ніж за один місяць з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням пунктів 2 - 4 цього розділу).

Суд враховує, що період затримки розрахунку при звільненні потрібно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником (з дня виключення зі списків особового складу), до дня фактичного проведення такого розрахунку.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні позивача розраховується з 27.04.2019 р. по 29.01.2020 р. та складає 278 календарних днів, у тому числі 8 повних місяців, а також 4 дні за квітень 2019 року і 29 днів за січень 2020 року.

З огляду на довідку Військової частини 2269 Національної гвардії України від 17.04.2020 р. №80 сума середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення складала 25 288,00 грн., середньоденного - 857,22 грн. (а.с.54).

Отже, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 27.04.2019 р. по 29.01.2020 р. становить 230 592,26 грн., що включає 202 304,00 грн. за 8 повних місяців (25 288,00 грн. х 8) та 28 288,26 грн. за 33 дні (4 дні квітня 2019 року та 29 днів січня 2020 року) (857,22 грн. х 33).

Суд враховує, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 р. у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки (справа №340/2578/19) - 16.10.2019 року, тобто через 4 місяці після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Натомість, з часу звернення до суду за захистом порушеного права до часу виконання відповідачем рішення суду сплинуло 3 місяці 15 днів.

З огляду на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 р. у справі №340/2578/19, відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому факт порушення цього права встановлено судом під час розгляду справи.

Також суд бере до уваги, що розмір компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік становив 58 120,74 грн. (а.с.11, 12).

Відповідно до довідки Військової частини 2269 Національної гвардії України від 19.03.2020 р. №69/21-932 при звільненні ОСОБА_1 нараховано та виплачено 343 695,38 грн., у тому числі 27 483,32 грн. грошового забезпечення, 278 168,00 грн. одноразової грошової допомоги при звільненні, 37 932,00 грн. грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, 112,06 грн. - індексації грошового забезпечення (а.с.28).

Отже, невиплачена позивачу при звільненні сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік у розмірі 58 120,74 грн. становить 16,9% від розміру суми виплаченої ОСОБА_1 при звільненні.

Окрім того, сума заборгованості (58 120,74 грн.) приблизно у 4 рази менша від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (230 592,26 грн.).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2019 р. у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18) зазначено, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

Так, за даними Національного банку України у 2019 році середньозважена ставка за кредитами в національній валюті в річному обчисленні становила 19,8%, а тому приблизний розмір майнових втрат працівника становить 4 899,56 грн.

З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 14 994,07 грн., яка розрахована із врахуванням періоду з часу звернення позивача до суду по час розрахунку з позивачем - 3 місяці 15 днів та відсоткового співвідношення між розміром грошового забезпечення та розміром заборгованості - 16,9% (88 722,30 грн. (середній заробіток за 3 місяці 15 днів) х 16,9%).

Зважаючи на викладене підлягає задоволенню позов в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, з огляду на висновки суду щодо неспівмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 994,07 грн.

З огляду на приписи ч.1 ст.382 КАС України та беручи до уваги, що судом не задоволено позовну вимогу про зобов`язання Військової частини 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2019 р. по 30.01.2020 р., відсутні підстави для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій (а.с.6), доказів понесення інших судових витрат до суду не надано.

Відповідачем також не надано до суду доказів понесення судових витрат, які б підлягали розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Стягнути з Військової частини 2269 Національної гвардії України (м. Олександрія, Кіровоградська область, вул. Діброви, 77/95, код ЄДРПОУ 14322859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 994,07 грн. (чотирнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири грн. 07 коп.).

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного рішення суду - 04 травня 2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.М. Момонт