Рішення № 89085757, 04.05.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2020 р. справа № 400/889/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Військової частини А 1495, вул. Армійська, 10-А,Одеса,Одеська область,65058 про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Військової частини А1495 (далі - відповідач або Військова частина), в якому просить визнати протиправними дій відповідача, які полягають у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які позивач отримував під час проходження військової служби; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які позивач отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011), щомісячна додаткова грошова допомога та індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Позивач зазначив, що відповідачем здійснено розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які позивач отримував під час проходження військової служби. Вважає такі дії відповідача протиправними та просить здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

Ухвалою від 26.02.2020 р. відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Суд розглядає справу в порядку письмового провадження відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України).

Інших заяв і клопотань учасники справи суду не подавали.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України у військовій частині А1495.

В період проходження військової служби у Військовій частині позивач отримував грошове забезпечення, у складі грошового забезпечення позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду, в тому числі нараховану відповідно до Постанови № 889, а також було проведено індексацію.

Наказом командира військової частини А1495 (по особовому складу) від 31.05.2017 р. №122 позивача виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 31.05.2017 р.

Військова частина розрахувала розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплатила позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася позивачу відповідно до Постанови №889 та індексації.

Статтею 9 Закону № 2011 передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 2011, порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону № 2011, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, зокрема, у зв`язку із скороченням штату одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (надалі Постанова № 1294) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 2 п. 1 Постанови № 889 (у редакції, чинній на час звільнення позивача), було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно зі схемою додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, до одноразових віднесені такі види грошового забезпечення: винагорода, призначення та виплата якої пов`язана з обсягом та складностями роботи, що виконується під час проходження військової служби; матеріальна допомога на початкове обзаведення (вид матеріального забезпечення військовослужбовців, передбачений статтею 91 Закону № 2011), а також одноразова матеріальна допомога військовослужбовцям строкової військової служби.

Зазначені допомоги є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення, які відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, в силу положень ст. 9 Закону № 2011, щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.

Суд зазначає, що чинним законодавством України, яке регулює соціальне та пенсійне забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, передбачено єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати, і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії Військової частини, які полягають у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які позивач отримував під час проходження військової служби є протиправними, та, як наслідок, наявні підстави для зобов`язання Військової частини здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які позивач отримував під час проходження військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2019 по справі № 820/5285/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Оскільки, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку, то застосуванню підлягає Кодекс Законів про працю України (далі-КЗпП України).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Так, відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Обставинами справи встановлено, що у 31.05.2017 року позивач був звільнений з військової служби та з ним проведений фактичний розрахунок, зокрема, виплата одноразової грошової допомоги у розрахованому відповідачем розмірі. Проте, позивач, вважаючи розрахунок неправильним оскаржив його в судовому порядку.

Частина 2 ст.117 КЗпП України передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується також із судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 6 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 27 червня 2018 року по справі № 810/1543/17 та в постанові від 18 листопада 2019 року по справі №0940/1532/18, яка, відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, повинна враховуватися при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за час затримки виплат належних сум.

Позов задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241- 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1495 (вул. Армійська, 10-А, Одеса,Одеська область, 65058, ідентифікаційний код 09604863) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини А1495 (вул. Армійська, 10а, Одеса, 65058, ідентифікаційний код 09604863), які полягають у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, яку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) отримував під час проходження військової служби.

3. Зобов`язати Військову частину А1495 (вул. Армійська, 10а, Одеса, 65058, ідентифікаційний код 09604863) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які отримував під час проходження військової служби.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич