Ухвала суду № 89085616, 30.04.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

30 квітня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/3060/19

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Жук Р.В., розглянувши у порядку підготовчого судового засідання клопотання представника відповідача - Стрюкової І.О. про закриття провадження в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до таФонду Гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 21708016) Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик" Стрюкової Ірини Олександрівни (бульвар тараса Шевченка / вулиця Пушкінська, буд. 8/26, м. Київ, 01024)провизнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізи чних осіб щодо невключення ОСОБА_1 , зареєстрованої за по стійним місцем проживання по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до реєстру вимог кредиторів (друга черга) публічного акціонерно го товариства "Комерційний банк "Хрещатик";

- зобов`язати відповідача включити позивача до другої черги зазначеного реєстру відповідно до рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 29.03.2017 р. у справі ЄУН 405/6982/16-ц.

Ухвалою суду від 04.12.2019 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1).

Ухвалою суду від 13.01.2020 року розгляд справи продовжено у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 25.03.2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик" Стрюкову Ірину Олександрівну (бульвар тараса Шевченка / вулиця Пушкінська, буд. 8/26, м. Київ, 01024) та призначено підготовче засідання на 08 квітня 2020 року о 14:00 годині.

22.04.2020 року від представника відповідача - Стрюкової І.О. надійшло клопотання про закриття провадження у справі в обґрунтування якого зазначив, що позивачка звернулася до суду з позовом про включення вимог позивачки до реєстру акцептованих вимог кредиторів (друга черга) ПАТ «КБ «Хрещатик». На думку відповідача, даний спір має приватноправовий характер, оскільки обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного майнового права конкретного суб`єкта (позивача) і він підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. Тому, відповідач вважає, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані па здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договору, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин. Враховуючи суть спірних правовідносин відповідач дійшов висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

В судове засідання 30.04.2020 року представник позивача та відповідача не прибули подавши до суду заяви про розгляду справи по суті без їх участі.

Представник позивача надав письмові заперечення щодо закриття провадження у справі, вказуючи, що даний спір належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства.

Суд, розглянувши подане клопотання, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення та закриття провадження у справі, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що з 16.08.2007 року ОСОБА_1 працювала на посаді директора Кіровоград ської філії публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хреща тик».

03.12.2011 року позивачка переведена на посаду директора Кіровоградського регіонального відділення Банку. Правлінням НБУ 02.06.2016 року прийнято рішення №46-рш «Про відкли кання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик».

У зв`язку з цим, наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкла дів фізичних осіб від 11.08.2016 року №1426-к 30.08.2016 року позивачка звільнена з роботи за скороченням штату на підставі ст. 40 п.1 КЗпП.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 29.03.2017 року у справі №405/6982/16-ц стягнуто на користь ОСОБА_1 з ПАТ «КБ «Хрещатик» 38261грн. середнього заробітку, 2000грн. на відшкодування мо ральної шкоди та витрати на правову допомогу в розмірі 3000грн. На виконання зазначеного рішення 24.04.2017 року позивачем отриманий виконавчий лист, оригінал якого 17.05.2017 року направлений на адресу Банку в особі Фонду, який отриманий 19.05.2017 року. У супровідному листі до оригіналу виконавчого листа містилася вимога про включення грошових вимог до другої черги вимог кредиторів банку.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.06.2017 року, виконання рішення суду апе ляційної інстанції було зупинене до розгляду касаційної скарги відповідача.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової па лати Касаційного цивільного суду від 19.09.2019 року рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 29.03.2017 року залишено без змін та поновлено вико нання цього рішення.

При цьому внаслідок визнання протиправними та скасування, в тому чи слі, рішення правління НБУ від 02.06.2016р. № 46-рш «Про відкликання бан ківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» і рішення виконавчої ди рекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.06.2016р. № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повнова жень ліквідатора банку» 18.06.2019р. правління НБУ прийняло нове рішення № 415-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик».

Суд звертає увагу на те, що зазначене рішення правління НБУ №415-рш від 18.06.2019р. прийнято після набрання рішенням суду законної сили у справі №405/6982/16-ц.

На адвокатський запит представника ОСОБА_1 про причини неви конання судового рішення отримана відповідь, що вона є пов`язаною особою з банком, внаслідок чого її вимоги повинні задовольнятися у дев`яту чергу.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги обґрунтовані тим, шо відповідач безпідставно не виконує рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 29.03.2017р. у цивільній справі ЄУН 405/6982/16-ц, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 з ПАТ «КБ «Хрещатик» 38261 грн. середнього заробітку, 2000грн. на відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу в розмірі 3000грн.

У свою чергу вимоги викладені у заяві, не включають грошові вимоги позивача щодо заробітної плати які виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, до другої черги реєстру кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик».

Вважаючи невключення позивача до реєстру кредиторів Банку другої черги протиправною позивачка звернулася до суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

При цьому, аналіз вищевказаних положень та зокрема судової практики вказує на те, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні ним, як власником земельної ділянки права користування та розпорядження своїм нерухомим майном.

У свою чергу саме, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин (ст.ст. 1, 15, 19 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Після введення у банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду реалізує свої повноваження, передбачені, зокрема, статтею 38 цього Закону, й діє як суб`єкт публічного права.

Відповідно до ст. 1 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Таким чином наведені норми права регламентують, що спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Водночас, згідно із п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Проте спір у даній справі не стосується майнових вимог до боржника.

Окрім того, згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") в редакції від 30 жовтня 2012 року дія цього Закону не поширюється на банки. Питання неплатоспроможності та/або ліквідації банків вирішуються в порядку, визначеному законами України "Про банки і банківську діяльність" та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

В подальшому у цей закон внесено зміни, ч.3 ст.2 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 19 січня 2013 року визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Згідно із ч. 8 ст.36 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який набрав чинності 21 березня 2012 року, дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

Таким чином, на думку суду норми Закону №2343-ХІІ та ГПК України не можуть регламентувати іншу, ніж адміністративну, юрисдикцію аналогічних спорів даної справи.

Крім того, як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України в п.25 постанови від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права.

Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Суд вважає, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки він не стосується банкрутства банку, а предметом оскарження в цьому позові є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до реєстру вимог кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик» 2 черги.

Щодо посилань відповідача на практику Верховного Суду за 2017, 2018 роки, суд не бере їх до уваги та зазначає наступне.

Приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

З огляду на те, що останньою правовою позицією у подібних правовідносинах є постанова Верховного Суду у справі №826/7042/16 (провадження №К/9901/39069/18) за позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якому просила суд:

- визнати протиправним невизнання (відхилення) відповідачами в повному обсязі заявлених позивачем до ПАТ «КБ «Надра» кредиторських вимог на суму 293 813,38 грн. та невнесення таких вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра»;

- зобов`язати відповідачів акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача до ПАТ «КБ «Надра» на суму 293813,38 грн. як вимоги кредитора 2 черги та внести їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра» 2 черги.

- стягнути із відповідача на її користь компенсацію оплати праці за роботу у вихідні дні у розмірі 2 202 грн. 87 коп., середній заробіток за час затримки по день розрахунку з 13 лютого 2009 року по 02 червня 2015 року у розмірі 289 489 грн. 89 коп. та індексацію виплат за період з березня 2009 року по квітень 2015 року у розмірі 1418 грн. 64 коп.

Данна справа розглянута Верховним Судом по суті 22.08.2019 року, висновків про те, що даний спір не є публічно-правовим та належить до іншої юрисдикції ніж адміністративного суду не зроблено.

Більш того, належність спору у справі №826/7042/16 до юрисдикції адміністративного суду вирішено було Київський апеляційний адміністративний суд та ці висновки Верховним Судом не спростовувалися під час касаційного перегляду по суті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц (п.'56) зазначено: «Запровадження в банківській установі тимчасової адміністрації чи початок її ліквідації не може бути підставою для відмови у захисті судом права працівника щодо виплати заробітної плати.»

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №204/2221/17 від 26.06.2019р. за позовом фізичної особи про невключення до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду на підставі виконавчого листа дійшла наступних висновків.

«Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Оскільки іншого порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності інших органів, які виконують судові рішення при вчиненні виконавчих дій не передба чено, такі дії підлягають оскарженню у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства.

Зазначений порядок є універсальним і відповідає вимогам ефективного захисту сторін виконавчого провадження у разі вчинення виконавчих дій ін шими органами та установами, а не державними чи приватними виконавцями.»

Європейський суд з прав людини, у рішенні справи «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. №336/2177/17.

Тобто, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень.

За таких обставин, дана справа належить до юрисдикції адміністративного суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав, визначених ст.238 КАС України, для закриття провадження по даній справі.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача Стрюкової Ірини Олександрівни -відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук