Рішення № 89084993, 06.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 травня 2020 р. Справа № 120/1332/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, управління, відповідач), яким просила:

- визнати протиправною відмову в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи на ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" з 01.05.2010 р. по 31.12.2010 р.;

- зобов`язати зарахувати до страхового трудового стажу періоду роботи на ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" з 01.05.2010 р. по 31.12.2010 р., а також здійснити перерахунок та виплату пенсії з 08.01.2020 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує, що їй безпідставно виключено/не враховано стаж роботи на ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" за період з 01.05.2010 р. по 31.12.2010 р. Вказала, що нею надано документи, які підтверджують факт її роботи на даному підприємстві у спірний період. Окремо, посилаючись на рішення ВС у справі №688/947/17 від 20.03.2019 р., вказала, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків не є підставою для не зарахування до стажу певного періоду роботи.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) в порядку статті 263 КАС України.

28.04.2020 р. до суду надійшов відзив, який підписаний представником відповідача Савченко Ж.В., однак такий не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Статтею 131-2 Конституції України визначено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно пункту 11 частини 16-1 Перехідних положень Конституції України, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Водночас, частиною третьою статті 55 КАС України встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Слід зазначити, що окрім довіреності, представником управління не надано жодних документів на право представництва чи самопредставництва, зокрема, ордеру адвоката або положення про юридичну особу, які уповноважуюють представника Савченко Ж.В.діяти/підписувати заяви від імені ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Відтак, суд доходить висновку, що відзив підписано особою, яка не має права підписувати його. А отже, при розгляді справи не беруться до уваги доводи викладені у ньому.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

08.01.2020 р. позивач звернулась до Головного управління ПФУ у Вінницькій області із заявою щодо зарахування до стажу період роботи на ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" та перерахування пенсії, за наслідком розгляду якої отримала лист за вих..№437-77/Р-02/8-0200/20 від 05.02.2020 р., в якому зазначено, що стаж складає 29 років 3 місяців 4 дні. Пояснено, що ОСОБА_1 не зараховано при призначенні пенсії до стажу періоди роботи на ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" з 01.05.2010 р. по 30.06.2010 р., через сплату страхових внесків лише в січні 2016 р. А з 01.07.2010 р по 31.12.2010 р. не є можливими зарахувати стаж оскільки в ситемі персоніфікованого обліку відомостей відсутні дані щодо сплати страхових внесків підприємством.

Не погоджуючись з такою позицією суб`єкта владних повноважень, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону № 1058-ІV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до положень статті 24 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Процедура підтвердження стажу регламентується Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За змістом статті 20 Закону № 1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Відтак, фактично внаслідок невиконання ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Водночас, особа не повина відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Відповідна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а(2а/208/245/16)) та від 24 травня 2018 року (справа № 490/12392/16-а), від 20.03.2019 р. у справі №688/947/17.

Як видно із матеріалів справи, період роботи позивачки з 01 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року у ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", підтверджується відповідними записами в трудовій книжці.

За таких обставин, беручи до уваги вищевказане, суд доходить висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 01 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року у ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли безпідставно не зараховано до страхового стажу, як наслідок, слід зобов`язати відповідача його зарахувати.

Разом з тим, оцінюючи позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування відмови, суд виходить з наступного.

Так, як видно із листа №437-77/Р-02/8-0200/20 від 05.02.2020 р. такий не містить відмови у зарахуванні стажу, лише роз`яснення щодо зарахованого та не зарахованого стажу.

Відтак, в частині визнання протиправною та скасування відмови, позов задоволенню не підлягає, оскільки жодних відмов, які б мали юридичні наслідки відповідачем не приймалось.

Разом з цим, згідно загальних засад права, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. При цьому, дії - це юридично значуща активна (тобто врегульована нормами права) поведінка суб`єкта владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки.

Як встановлено, відповідач не врахував період роботи з 01 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року у ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", тобто не вчинив дії.

Відтак, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".

Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, всупереч нормам чинного законодавства відповідач не врахував період роботи ОСОБА_1 з 01 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року у ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли». Відтак, така бездіяльність є протиправною.

Окрім того, при вирішені цього спору, суд, відповідно до частин першої-другої статті 6 КАС України керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей

З огляду на вимоги Конвенції та практику Європейського суду з прав людини ("Спорронг та Льонрот проти Швеції") до правовідносин щодо отримання пенсії слід застосовувати засади юридичної визначеності, зокрема в частині права особи на розумні очікування "мирного володіння майном".

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Окремо щодо вимоги про перерахування та виплату пенсії з 08.01.2020 р, суд вказує на таке.

Як зазначено вище, позивачу протиправно не враховано спірний період роботи, що, в свою чергу, впливає на заробітки, які враховані при призначенні пенсії.

Відтак, беручи до уваги, що відповідачем протиправно не враховано спірний стаж, суд доходить висновку про необхідність здійснення перерахунку пенсії із урахуванням спірного періоду стажу роботи та виплату різниці пенсії з 08.01.2020 р. (дата подачі заяви про здійснення перерахунку).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840, 80 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 560,54 грн. (2/3 задоволених вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не включення до загального страхового трудового стажу ОСОБА_1 період роботи на ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" з 01.05.2010 р. по 31.12.2010 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового трудового стажу ОСОБА_1 період роботи на ВАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" з 01.05.2010 р. по 31.12.2010 р. та здійснити перерахунок і виплату різниці пенсії з 08.01.2020 р.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ) 560,54 грн. ( п`ятсот шістдесят гривень 54 копійки) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403).

Повний текст рішення виготовлено : 06.05.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна