Рішення № 89084788, 05.05.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/1034/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування вимог №Ф-3474-56 від 13.05.2019 року про сплату боргу в розмірі 5 211,36 грн. та №Ф-3474-56 від 09.08.2019 року про сплату боргу в розмірі 2 754,18 грн.

06.03.2020 року за вх.№7881/20 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої просить визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу № Ф-3474-56 У від 13.05.2019 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 5211,36 грн., № Ф-3474-56 У від 09.08.2019 року в сумі 2754.18 грн., № Ф-3474-56 від 09.11.2018 року в сумі 15819,54 грн., № Ф-3474-56 від 11.02.2019 року в сумі 18276,72 грн., № Ф-3474-56 від 13.05.2019 року в сумі 21030,90 грн., № Ф-3474-56 від 09.08.2019 року в сумі 23758,08 грн., № Ф-3474-56 від 04.11.2019 року в сумі 26539,26 грн., № Ф-3474-56 від 18.02.2020 року в сумі 29293,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності в 90-х роках. Здійснював підприємницьку діяльність на території міста Горохів. В 1997 чи 1998 році (точну дату не пригадує) ним було прийняте рішення про припинення підприємницької діяльності, про що подав відповідну заяву до держреєстратора Райдержадміністрації за місцем реєстрації. З часу припинення підприємницької діяльності він не подавав до контролюючих органів жодних звітів. Станом на даний час відомості відносно нього як суб`єкта підприємницької діяльності в ЄДР відсутні.

З лютого 2017 року і по даний час ОСОБА_1 працює водієм на ТзОВ «Волмет Плюс». 13.02.2020 року йому стало відомо про наявність постанови ВП № 60555467 Горохівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції від 27.01.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату. В цей же день йому було вручено копію даної постанови.

Вважає, що вказані вище вимоги є протиправними, оскільки він не є зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності в ЄДР та жодної діяльності не здійснює більше 20-ти років. З наведених підстав позивач просив уточнені позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідач 18.03.2020 року за вх. №10799/19 подав відзив у якому вказав, що контролюючим органом правомірно сформовано оскаржувані вимоги про сплату боргу, а відтак просив суд в позові відмовити повністю.

26.03.2020 року позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву у якій просив уточнені позовні вимоги задоволити з підстав наведених в позовній заяві.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 13.05.1998 року проведено державну реєстрацію та перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Волинській області.

Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 17.03.2020 року заборгованість по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 29 293,44 гривень.

Так, Головним управлінням ДПС у Волинській області винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3474-56 У від 13.05.2019 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 5211,36 грн., № Ф-3474-56 У від 09.08.2019 року в сумі 2754.18 грн., № Ф-3474-56 від 09.11.2018 року в сумі 15819,54 грн., № Ф-3474-56 від 11.02.2019 року в сумі 18276,72 грн., № Ф-3474-56 від 13.05.2019 року в сумі 21030,90 грн., № Ф-3474-56 від 09.08.2019 року в сумі 23758,08 грн., № Ф-3474-56 від 04.11.2019 року в сумі 26539,26 грн., № Ф-3474-56 від 18.02.2020 року в сумі 29293,44 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон №2464-VІ).

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, є платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску.

За змістом частини першої статті 5 Закону №2464-VІ облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №2464).

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №2464-VI).

Згідно з частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Водночас, в розглядуваному спорі важливим є визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця, що має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Так, з метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»; далі - Закон №755-IV).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності 03.03.2011 (далі - Закон №2390-VI).

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення цього Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

«Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.»

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Як видно з даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивач з 13.05.1998 року взятий на облік як платник єдиного внеску.

На підставі вказаного та з метою з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судом витребовувались в Державного реєстратора Горохівської РДА докази відносно суб`єкта підприємницької діяльності (зареєстрований, припинений) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

На виконання вимог суду, листом відділу з питань організації діяльності центру надання адміністративних послуг Горохівської РДА від 13.03.2020 року повідомлено, що відповідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація як фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутня. Реєстраційна архівна справа відсутня.

Разом з тим, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданого на запит суду Горохівською РДА, станом на 13.03.2020 року, за критерієм пошуку - прізвище, ім`я та по батькові позивача ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено.

За визначеннями частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС).

Згідно частини першої та другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого 13.03.2020 року записів щодо позивача не знайдено, що свідчить про відсутність такого суб`єкта господарювання.

Вказані обставини свідчать на користь висновку про те, що позивач фактично не міг здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка.

Натомість, відповідачем прийнято оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) та стверджується, що ОСОБА_1 є діючим підприємцем та взятий на податковий облік 13.05.1998 року.

Суд не погоджується із такими висновками відповідача з врахуванням наступного.

Так, у силу положень частини першої статті 128 ГК України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Положенням про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №575/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 за №569/20882 (далі - Положення), врегульовано порядок утворення, завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 3.2 зазначеного Положення врегульовано, що комісія відповідно до покладеного на неї завдання: приймає від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців (далі - уповноважені органи), аналітичну інформацію про невключених суб`єктів; розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів реєстраційним службам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення їх державними реєстраторами до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр); передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційний службі України; виконує інші повноваження, що випливають з покладених на неї завдань.

Відповідно до пункту п`ятого цього Положення, державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зобов`язано забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Буквальний зміст наведених положень нормативно-правового акта, дає підстави для висновку, що навіть у разі набуття особою статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесення відомостей про таку особу до Єдиного державного реєстру забезпечується державою, через відповідні органи, тому в обов`язковому порядку містяться у такому реєстрі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що доводи відповідача про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця не базується на фактичних обставинах та нормах права. Досліджені судом докази цілком доводять відсутність у ОСОБА_1 такого статусу, а надані відповідачем докази абсолютно не спростовують цього факту.

Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, вимоги про сплату боргу прийняті стосовно позивача є необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019 року в справі № 857/9985/19 та від 03.03.2020 року в справі №А/857/457/20.

Крім цього, суд зазначає, що ані ПК України, ані Законом №2464-VІ не врегульовано особливості сплати грошових зобов`язань особою у якої відсутнє свідоцтво на зайняття підприємницькою діяльністю нового зразка.

Згідно з підпунктом 4.1.4. пункту 4.1 статті 4 ПК України, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, щодо наявності статусу підприємця ОСОБА_1 , адже в матеріалах справи відсутні належні докази щодо наявності у позивача статусу суб`єкта підприємницької діяльності після прийняття змін в законодавстві України та щодо включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і відповідного здійснення ним підприємницької діяльності, а згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 13.03.2020 року на запит не відображає будь-якої інформації про наявність такого запису.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження своєї позиції, а відтак, не довів правомірності своїх вимог про сплату боргу № Ф-3474-56 У від 13.05.2019 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 5211,36 грн., № Ф-3474-56 У від 09.08.2019 року в сумі 2754.18 грн., № Ф-3474-56 від 09.11.2018 року в сумі 15819,54 грн., № Ф-3474-56 від 11.02.2019 року в сумі 18276,72 грн., № Ф-3474-56 від 13.05.2019 року в сумі 21030,90 грн., № Ф-3474-56 від 09.08.2019 року в сумі 23758,08 грн., № Ф-3474-56 від 04.11.2019 року в сумі 26539,26 грн., № Ф-3474-56 від 18.02.2020 року в сумі 29293,44 грн., а тому їх слід визнати протиправними та скасувати.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн., сплачений відповідно до квитанції від 24.02.2020 року №24-3291318/С.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Волинській області № Ф-3474-56 У від 13.05.2019 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 5211,36 грн., № Ф-3474-56 У від 09.08.2019 року в сумі 2754.18 грн., № Ф-3474-56 від 09.11.2018 року в сумі 15819,54 грн., № Ф-3474-56 від 11.02.2019 року в сумі 18276,72 грн., № Ф-3474-56 від 13.05.2019 року в сумі 21030,90 грн., № Ф-3474-56 від 09.08.2019 року в сумі 23758,08 грн., № Ф-3474-56 від 04.11.2019 року в сумі 26539,26 грн., № Ф-3474-56 від 18.02.2020 року в сумі 29293,44 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич