Рішення № 89084472, 28.04.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.04.2020 Справа № 920/17/20

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши матеріали справи № 920/17/20

за позовом: Фізичної особи-підприємця Грицанюк Олени Вікторівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» (41600, Сумська область, м.Конотоп, вул. Вирівська, 64, код ЄДРПОУ 30573983),

про стягнення 625 165 грн. 19 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

cекретар судового засідання Молодецька В.О.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 28.01.2020 провадження у справі №920/17/20 відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.02.2020.

Згідно з ухвалою суду від 18.02.2020 у справі №920/17/20 підготовче засідання відкладено на 04.03.2020.

В судовому засіданні 04.03.2020 підготовче провадження у справі №920/17/20 закрите, розгляд справи по суті призначено на 24.03.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Соп`яненко О.Ю. у відпустці судове засідання 24.03.2020 не відбулось, відповідно до ухвали суду від 06.04.2020 розгляд справи №920/17/20 по суті призначено на 28.04.2020.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 625165 грн. 19 коп., з яких: 531816 грн. 71 коп. - основного боргу, 1959 грн. 99 коп. - інфляційних втрат, 7704 грн. 00 коп. - 3% річних, 83684 грн. 49 коп. - штрафних санкцій у розмірі подвійної облікової ставки від простроченої суми, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №11/282 на транспортно-експедиційне обслуговування від 27.09.2012, а також просить стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 9401 грн. 75 коп.

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

17.02.2020 від відповідача надійшов письмовий відзив №18/11-252 від 12.02.2020 (вх. №1395) на позов, в якому повідомив суд про часткову оплату заборгованості в розмірі 150 000 грн. 00 коп. до відкриття провадження у справі. Крім того, зазначив про невірне нарахування позивачем 3% річних.

Позивачем до суду надіслано відповідь №3 від 24.02.2020 на відзив відповідача (вх. 1745 від 26.02.2020), в якій ним підтверджено факт сплати відповідачем частини боргу в розмірі 150 000 грн. 00 коп., а також зазначив про те, що відповідачем не спростовано факту отримання ним документів для оплати послуг іншими датами, а отже доцільно взяти до уваги дати в актах виконаних робіт для розрахунку штрафних санкцій.

Відповідачем подано заперечення №18/11-395 від 03.03.2020 на відповідь на відзив (вх. №1998 від 03.03.2020), в яких ним повідомлено суд про часткову оплату основного боргу після відкриття провадження у справі, а саме внесення оплати в розмірі 20 000 грн. 00 коп.

Крім того, 23.03.2020 від відповідача надійшло клопотання №18/11-498 від 20.03.2020 (вх. №2628 від 23.03.2020) про зменшення розміру пені на 50% у зв`язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства, про що свідчать звіт про фінансові результати за 2019 р. та Баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2019, копії яких додано до клопотання.

24.03.2020 від відповідача до суду надійшли письмові докази з супровідним листом №18/11-497 від 20.03.2020 (вх№2698) в обґрунтування поданих заперечень позовним вимогам: контррозрахунок пені та 3% річних, витяг із програми «Вхідна кореспонденція», копії акті наданих послуг, витяги із кадрових наказів на працівників.

27.04.2020 позивачем подано суду відповідь на контррозрахунок (вх. №3417).

Відповідачем на адресу суду надіслано клопотання №18/11-710 від 27.04.2020 про розгляд справи за відсутності його представника, а також просив взяти до уваги контррозрахунок, виконаний ним та задовольнити клопотання про зменшення розміру пені на 50%.

28.04.2020 до суду від відповідача надішли додаткові письмові обґрунтування поданих раніше заперечень позовним вимогам (вх. №3444/20 від 28.04.2020).

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

27 вересня 2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» і Фізичною особою-підприємцем Грицанюк Оленою Вікторівною укладено договір №11/282 на транспортно-експедиційне обслуговування (далі за текстом - «Договір»), відповідно до умов якого відповідач замовляє, а позивач надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів відповідача автомобільним транспортом у міських, міжміських і міжнародних сполученнях.

Згідно з п. 1.2. Договору об`єм і кількість перевезень, терміни їх виконання, маршрути, вартість послуг визначаються за згодою сторін окремо для кожного перевезення у замовленнях на перевезення, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціни на послуги узгоджуються сторонами в замовленнях на перевезення і вказуються у рахунках-фактурах позивача, які є невід`ємною частиною договору. У випадку, якщо сторонами в замовленні на перевезення визначено вартість перевезення вантажу в іноземній валюті, то розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день розвантаження.

Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунки за цим Договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку відповідача на розрахунковий рахунок позивача протягом 5-ти банківських днів після отримання рахунка-фактури позивача, товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту виконаних робіт та податкової накладної, якщо в замовленнях на перевезення не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення. Днем здійснення платежу вважається день надходження грошових сум на розрахунковий рахунок позивача (п. 4.2. Договору).

Згідно з п. 8.2. Договору за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт.

Пунктом 8.3. Договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2012. Якщо жодна із Сторін за місяць до закінчення строку дії Договору не попередить іншу про припинення Договору, то даний Договір зберігає свою силу для Сторін на кожний наступний календарний рік.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що в період з 30.05.2019р. по 05.07.2019р. були надані наступні транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів:

1. 30.05.2019, Україна, м. Конотоп - Німеччина, Neuenstadt. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги № 25/07-1362 від 24.05.2019, Рахунок № 27 від 04.06.2019, Акт № 27 від 04.06.2019, CMR А № 673799 від 30.05.2019.

2. 06.06.2019, Україна, м. Конотоп - Італія, м. Desenzano. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги № 25/07-1458 від 05.06.2019, Рахунок № 28 від 10.06.2019, Акт № 28 від 10.06.2019, CMR МК № 013648 від 06.06.2019.

3. 05.06.2019, Україна, м. Конотоп - Німеччина, Neuenstadt. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги №25/07-1440 від 04.06.2019, Рахунок № 29 від 11.06.2019, Акт № 29 від 11.06.2019, CMR А № 025705 від 05.06.2019.

4. 12.06.2019, Україна, м. Конотоп - Німеччина, Friedrichshafen. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги №25/07-1486 від 11.06.2019, Рахунок № 32 від 17.06.2019, Акт №32 від 17.06.2019, CMR А № 026559 від 12.06.2019.

5. 19.06.2019, Україна, м. Конотоп - Німеччина, Kirchdorf. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги №25/07-1556 від 13.06.2019, Рахунок № 33 від 24.06.2019, Акт № 33 від 24.06.2019, CMR А № 713667 від 19.06.2019.

6. 21.06.2019, Україна, м. Конотоп - Італія, Desenzano. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги № 25/07-1571 від 14.06.2019, Рахунок № 34 від 27.06.2019, Акт №34 від 27.06.2019, CMR А № 503372 від 21.06.2019.

7. 30.06.2019, Україна, м. Конотоп - Німеччина, Neuenstadt. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги №25/07-1634 від 26.06.2019, Рахунок № 35 від 03.07.2019, Акт №35 від 03.07.2019, CMR А № 023502 від 30.06.2019.

8. 27.06.2019, Україна, м. Конотоп - Італія, Desenzano. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги №25/07-1613 від 24.06.2019. Рахунок № 36 від 08.07.2019, Акт № 36 від 08.07.2019, CMR А № 503274 від 27.06.2019.

9. 02.07.2019, Німеччина, Krefeld - Україна, м. Конотоп. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги №25/09-1641 від 27.06.2019, Рахунок № 37 від 09.07.2019, Акт № 37 від 09.07.2019, CMR А № 727664 02.07.2019.

10. 04.07.2019, Україна, м. Конотоп - Італія, Desenzano. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги №25/07-1658 від 01.07.2019. Рахунок № 39 від 09.07.2019, Акт № 39 від 09.07.2019, CMR МК № 013733 від 04.07.2019.

11. 05.07.2019, Україна, м. Конотоп - Німеччина, Neuenstadt. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги №25/07-1700 від 03.07.2019. Рахунок № 40 від 10.07.2019, Акт № 40 від 10.07.2019, CMR А № 713678, А № 713676 від 05.07.2019.

12. 27.08.2019, Німеччина, Krefeld - Україна, м. Конотоп. Замовлення на транспортно-експедиційні послуги №25/09-2064 від 22.08.2019. Рахунок №43 від 04.09.2019, Акт № 43 від 04.09.2019, CMR А № 713624 від 27.08.2019.

Позивач зазначає, що всі вище вказані документи, стосовно кожного перевезення були направлені на адресу відповідача, але станом на 23.12.2019 оплата за надані транспортно-експедиційні послуги на поточний рахунок позивача не надходила.

Згідно з датою, яка вказана в актах виконаних робіт, термін оплати сплинув:

1. Акт № 27 від 04.06.2019 - 11.06.2019. Термін оплати порушено на 195 днів.

2. Акт № 28 від 10.06.2019 -18.06.2019. Термін оплати порушено на 188 днів.

3. Акт № 29 від 11.06.2019 -18.06.2019. Термін оплати порушено на 187днів.

4. Акт № 32 від 17.06.2019 - 24.06.2019. Термін оплати порушено на 182 днів.

5. Акт № 33 від 24.06.2019 - 01.07.2019. Термін оплати порушено на 175 днів.

6. Акт № 34 від 27.06.2019 - 04.07.2019. Термін оплати порушено на 172 днів.

7. Акт № 35 від 03.07.2019 -11.07.2019. Термін оплати порушено на 165 день.

8. Акт № 36 від 08.07.2019 -15.07.2019. Термін оплати порушено на 161 день.

9. Акт № 37 від 09.07.2019 - 16.07.2019. Термін оплати порушено на 160 днів.

10. Акт № 39 від 09.07.2019 -16.07.2019. Термін оплати порушено на 160 днів.

11. Акт №40 від 10.07.2019 -17.07.2019. Термін оплати порушено на 159 днів.

12. Акт № 43 від 04.09.2019 - 11.09.2019. Термін оплати порушено на 103 дні.

На адресу відповідача позивачем було надіслано претензію №4 від 09.12.2019 з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 531816 грн. 71 коп. - до 23.12.2019.

Претензія отримана відповідачем 13.12.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового пересилання №0214011016480, проте відповідач заборгованість у визначений термін не сплатив та надіслав на адресу позивача лист №18/11-2845 від 18.12.2019, в якому визнав розмір заборгованості .

Таким чином, станом на 23.12.2019 заборгованість відповідача за надані транспортно-експедиційні послуги становила 531816 грн. 71 коп., яку позивач і просив стягнути з відповідача в примусовому порядку на свою користь.

За змістом ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не установлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 26.12.2019, 13.01.2020, 24.01.2020 та 28.01.2020 відповідачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості 150 000 грн. 00 коп. згідно платіжних доручень: №2421 від 26.12.2019, №59 від 13.01.2020, №354 від 24.01.2020 та №418 від 28.01.2020.

Згідно п. 4.4.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 ГПК /в редакції, чинній до 2017 року/, яка кореспондується у п. 2 ч.1 ст. 231 діючого ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов`язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи те, що провадження у справі №920/17/20 було відкрито відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 28.01.2020, а 150 000 грн. 00 коп. основного боргу сплачені відповідачем 26.12.2019, 13.01.2020, 24.01.2020 та 28.01.2020, тобто до відкриття провадження у справі, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та відмовляє в їх задоволенні.

Крім того, судом встановлено, що після відкриття провадження у справі №920/17/20 відповідачем було сплачено 20 000 грн. 00 коп. основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями №857 від 26.02.2020, №1003 від 27.02.2020, №1041 від 28.02.2020, які долучені до матеріалів справи, у зв`язку з чим провадження у справі в частині стягнення з відповідача 20 000 грн. 00 коп. основного боргу підлягає закриттю відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Враховуючи те, що відповідачем не подано доказів сплати основного боргу в розмірі 361816 грн. 71 коп., визнано зазначену суму боргу, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 361816 грн. 71 коп. основного боргу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 83684 грн. 49 коп. штрафних санкцій у розмірі подвійної облікової ставки від простроченої суми, нарахованої за загальний період з 18.06.2019 по 23.12.2019 (виходячи з кожного факту надання транспортно-експедиційних послуг окремо) відповідно до п. 5.7. Договору, яким передбачено, що у випадку затримки оплати, вказаної у п. 4.1. даного Договору, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати, але не менше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Такими чином, суд приходить до висновку про те, що зазначена в позовній заяві штрафна санкція у розмірі подвійної облікової ставки від простроченої суми за свою правовою природою є пенею.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Зі змісту ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» вбачається, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що позивачем нараховується пеня, виходячи з дати, зазначеної у актах виконаних робіт, в той час як відповідач обґрунтовує свої заперечення позовним вимогам в цій частині саме невірним визначенням з боку позивача дати початку порушення грошового зобов`язання з боку відповідача.

Як вже було встановлено судом вище, в п. 4.1. Договору сторони домовились про здійснення розрахунків саме протягом 5-ти банківських днів після отримання рахунку-фактури експедитора, товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту виконаних робіт та податкової накладної.

Так, в обґрунтування поданих заперечень відповідачем подано наступні докази отримання зазначених у п. 4.1. Договору документів від позивача: витяг із програми «Вхідна кореспонденція» (загальний); розгорнутий витяг з програми «Вхідна кореспонденція» по кожному вхідному номеру з детальним описом; копії актів надання послуг із підписами працівників про отримання; витяги із кадрових наказів на працівників, а також надано контррозрахунок пені та 3% річних.

Суд приймає до уваги заперечення відповідача в цій частині та приходить до висновку про те, що вірним було б нарахування пені саме за періоди, зазначені у контррозрахунку з врахуванням дати отримання відповідачем документів, передбачених п. 4.1. Договору, а враховуючи те, що судом було встановлено факт порушення грошового зобов`язання з боку відповідача, обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 70060 грн. 92 коп. пені, нарахованої за загальний період з 27.06.2019 по 23.12.2019.

В той же час, у клопотанні №18/11-498 від 20.03.2020 відповідач просить суд зменшити розмір пені на 50%, обґрунтовуючи своє клопотання тим, що ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» є заводом-виробником, який здійснює діяльність з випуску машинобудівної продукції і тривалий час займає позицію бюджетоутворюючого підприємства м. Конотоп, проте у зв`язку з низкою зовнішньоекономічних факторів відбулось різке зниження поставок продукції до Російської Федерації. Про скрутне фінансове становище підприємства свідчать, зокрема, звіт про фінансові результати за 2019 р. та Баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2019, копії яких містяться в матеріалах справи. З поданих відповідачем доказів вбачається, що відповідно до Звіту про фінансові результати за 2019 р. (рядок 2355) чистим фінансовим результатом є збиток у розмірі 40691000 грн. Згідно Балансу (звіт про фінансовий стан) поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (рядок 16.15) складає 69924000 грн.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами статті 233 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 233 Господарського кодексу України надано суду можливість пом`якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов`язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог частини другої статті 13 Цивільного кодексу України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду «Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 924/709/17.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій подано Звіт про фінансові результати за 2019 р. та Баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2019, які свідчать про скрутний фінансовий стан на підприємстві.

Враховуючи те, що сума основної заборгованості сплачується відповідачем частками, приймаючи до уваги майновий стан відповідача, який має збитки по результатам діяльності за 2019 рік, суд приходить до висновку про задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 35030 грн. 46 коп. пені.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2719 грн. 38 коп. інфляційних збитків та 8563 грн. 00 коп. - 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором, нарахованих за загальний період з 18.06.2019 по 23.12.2019 (виходячи з кожного факту надання транспортно-експедиційних послуг окремо), відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012, до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Судом вище було встановлено факт невірного визначенням з боку позивача дати початку порушення грошового зобов`язання з боку відповідача, а отже, перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних, суд дійшов до висновку про їх часткове задоволення, а з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 6526 грн. 68 коп. за загальний період з 27.06.2019 по 23.12.2019.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2719 грн. 38 коп. інфляційних збитків за загальний період: червень 2019 - грудень 2019 підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» (41600, Сумська область, м.Конотоп, вул. Вирівська, 64, код ЄДРПОУ 30573983) на користь Фізичної особи-підприємця Грицанюк Олени Вікторівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 361816 грн. 71 коп. - основного боргу, 35030 грн. 46 коп. пені, 6526 грн. 68 коп. - 3% річних, 2719 грн. 38 коп. інфляційних збитків, 6916 грн. 51 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі №920/17/20 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» на користь Фізичної особи-підприємця Грицанюк Олени Вікторівни 20000 грн. 00 коп. основного боргу - закрити відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

4. В іншій частині - в задоволенні позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 05.05.2020.

Суддя О.Ю. Соп`яненко