Рішення № 89083931, 28.04.2020, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.04.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/99/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Рочняк О. В.

секретар судового засідання Клапків Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державного підприємства "Прикарпатський військовий лісгосп"

77351, вул. Січових Стрільців, буд. 112,с. Вістова, Калуський район, Івано-Франківська область

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бенька Андрія Павловича

АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості в сумі 17231 грн 21 коп

учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Прикарпатський військовий лісгосп" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Бенька А.П. про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 17 231 грн 21 коп з яких 15 350 грн сума основного боргу, 3% річних - 279 грн 16 коп, інфляційні збитки - 183 грн 50 коп та пеня - 1418 грн 55 коп.

Позов мотивовано порушенням виконання договірних зобов"язань зі сторони відповідача, як покупця в частині своєчасної сплати за поставлену продукцію, а тому, виходячи з вимог чинного законодавства, повинен сплати 3% річних, інфляційні втрати та штрафні санкції.

Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2020, суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - надання суду підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

27.02.2020 до господарського суду від Державного підприємства "Прикарпатський військовий лісгосп" надійшла заява №53 від 21.02.2020 (вх.№3160/20) про усунення недоліків, які зазначені в ухвалі від 18.02.2020.

Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2020, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначив судовий розгляд справи по суті на 26.03.2020; встановив сторонам строк для на дання суду відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 28.02.2020, направлена сторонам рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення за їх місцезнаходженням, зазначеним в позовній заяві, що відповідає даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, вручена позивачу 12.03.2020, а від відповідача повернулася до суду з відміткою відділення поштового зв"язку - 07.03.2020 "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Тобто надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи.

Зі змісту пунктів 99-2, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, зі змінами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1149 від 27.12.2019 вбачається, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання вимог згаданої ухвали, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З огляду на викладене, день проставлення відмітки в поштовому повідомленні причини повернення "за закінченням встановленого строку зберігання" є днем вручення судового рішення. Таким чином, днем вручення відповідачу ухвали суду від 28.02.2020 є 07.03.2020, про що свідчить відтиск штемпля на поштовому відправленні.

26.03.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява (вх.№4775/20) про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні 26.03.2020 суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення судового розгляду справи по суті на 28.04.2020.

17.04.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява від 10.04.2020 (вх.№5376/20) про приєднання до матеріалів справи виписок по банківському рахунку ДП "Прикарпатський військовий лісгосп" за 20.02.2020 та 28.02.2020.

Сторони не скористалися передбаченим Господарським процесуальним кодексом України правом на участь представників у судовому засіданні, хоча, у відповідності до ст.120 Господарського процесуального кодексу України, належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи.

Як зазначено вище, позивач повідомив суд про розгляд справи за відсутності представника.

У відповідності до ч.3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно з приписами ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи.

За приписами ч. 1ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін до суду не надходило.

Правом на надання відзиву на позов відповідач не скористався.

З огляду на викладене, враховуючи вимоги чинного законодавства щодо розумності строків розгляду справи, беручи до уваги той факт, що розгляд справи відкладався, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку доказам у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

01.07.2019 між ДП "Прикарпатський військовий лісгосп" (постачальник) та фізичною особою підприємцем Бенько А.П . (покупець) укладено договір поставки лісопродукції №8, згідно умов якого постачальник зобов"язується поставити лісопродукцію, а покупець - прийняти її та оплатити на умовах даного договору згідно специфікації накладної та товарно - транспортної накладної (п.1.1).

У відповідності до п.2.2 договору, покупець бере на себе зобов"язання прийняти лісопродукцію від постачальника і здійснити за неї оплатув строки і порядку, передбаченому цим договором.

В розділі 3 договору сторони погодили, що об"єм лісопродукції згідно товарно -транспортних накладних; лісопродукція, вказана у п.1.1. договору загальним об"ємом, що зазначені у п.3.1 договору повинна бути поставлена до 30.09.2020.

Сторонами погоджено, що розрахунки між сторонами за поставлену та прийняту продукцію проводяться на розрахунковий рахунок або внесення готівки в касу лісгоспу не пізніше 7 днів з дня одержання покупцем лісопродукції згідно товарно-транспортної накладної (п.4.3 договору).

Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов"язань за даним договором відповідно до діючого законодавства України (п.5.1 договору).

Даний договір набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов"язань або до 30.09.2019 (п.6.1).

Відповідно до заяви Беньку А.П. від 17.07.2019, в якій він просить виписати йому лісопродукти та гарантує оплату, ДП "Прикарпатський військовий лісгосп" видано наряд №17 від 17.07.2019 на відпуск відповідачу лісоматеріалів кількістю 15 м.куб. на суму 18 350 грн.

Отримання відповідачем лісопродукції кількістю 15 м.куб. на суму 18350 грн підтверджується товарно - транспортною накладною №0062 від 30.07.2019 та специфікацією-накладною на відпуск лісоматеріалів необроблених №39 від 30.07.2019.

Відповідно до претензії №130 від 13.12.20-19 позивач вимагав сплати відповідачем заборгованості за поставлену лісопродукцію в сумі 18 350 грн.

Як вказує позивач у позовній заяві, 31.01.2020 відповідачем внесено на розрахунковий рахунок позивача кошти в сумі 3000 грн.

У відповідності до поданого розрахунку, Державне підприємство "Прикарпатський військовий лісгосп" просить стягнути з ФОП Бенько А.П. заборгованість за договором поставки в розмірі 17 231 грн 21 коп., з яких: 15 350 грн сума основного боргу, 3% річних - 279 грн 16 коп., інфляційні збитки - 183 грн 50 коп та пеня - 1418 грн 55 коп.

Відповідно до виписок по банківському рахунку ДП "Прикарпатський військовий лісгосп", наданих позивачем, 20.02.2020 від відповідача на рахунок позивача надійшло 4000 грн, а 28.02.2020 -3000 грн, з призначенням платежу - за лісопродукцію.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД, ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини 1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статей 173, 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Правочин між сторонами за своєю правовою природою, основними та другорядними ознаками є договором поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір поставки № 8, укладений між сторонами 01.07.2019, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні приписи містяться у ст.265 ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться у строк (термін) визначений у зобов`язанні (ч. 1ст. 530 ЦК України), оскільки зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Відтак, в силу ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У п.4.3 договору поставки лісопродукції №8 від 01.07.2019 сторони погодили, що розрахунки між сторонами за поставлену та прийняту продукцію проводяться на розрахунковий рахунок або внесення готівки в касу лісгоспу не пізніше 7 днів з дня одержання покупцем лісопродукції згідно товарно-транспортної накладної.

Враховуючи, що поставка лісопродукції згідно товарно-транспортної накладної відбулася 30.07.2019, відповідач мав оплатити за поставлений товар у строк до 06.08.2019, а відтак, прострочення платежу мало місце з 07.08.2019.

За встановлених судом обставин, позивач належним чином виконав взяті на себе за договором зобов"язання щодо поставки лісопродукції в розмірі та строки обумовлені договором.

Відповідач прийняв лісопродукцію, в порушення строку сплати товару 31.01.2020 здійснив часткову оплату в розмірі 3000 грн.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).

Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 ст. 86 ГПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 15 350 грн є обґрунтованими.

Разом з тим, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що після пред"явлення позову до суду, відповідач сплатив позивачу 7000 грн.

Таким чином, провадження у справі у цій частині слід закрити на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Питання про повернення судового збору, у визначених ст.7 Закону України "Про судовий збір" випадках, вирішується за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Доказів в підтвердження сплати заборгованості в повному обсязі матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, до стягнення з відповідача на користь позивача за поставлену лісопродукцію згідно договору №8 від 01.07.2020 належить 8350 грн основного боргу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та 3% річних.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 279 грн 16 коп. за період з 08.08.2019 по 30.01.2020 та інфляційні втрати у розмірі 183 грн 50 коп за період серпень -грудень 2020 року.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних за період з 07.08.2019 (початок строку прострочення) по 30.01.2020, встановив, що розмір 3% річних за вказаний період становить 280 грн 67 коп, однак, враховуючи, що суд не може виходить за межі заявлених вимог, до стягнення з відповідача належить 3% річних в сумі 279 грн 16 коп.

За наслідками перерахунку інфляційних втрат, зазначених позивачем за період серпень - грудень 2020 року, суд встановив, що до стягнення з відповідача належить 183 грн 39 коп.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені в сумі 1418 грн 55коп. суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією».

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначила, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Судом встановлено, що умовами договору поставки лісопродукції №8 від 01.07.2019 не передбачено відповідальності сторін за прострочення виконання грошового зобов"язання у вигляді пені та не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, а відтак в задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 1418 грн 55 коп. належить відмовити.

Враховуючи вищевикладене, позов належить до часткового задоволення.

Судовий збір, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, суд покладає на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись 74-80, 129, 231, 232, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Бенька Андрія Павловича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь державного підприємства "Прикарпатський військовий лісгосп" (77351, вул. Січових Стрільців, буд. 112, с. Вістова, Калуський район, Івано-Франківська область; код ЄДРПОУ 43075818) 8 350 (вісім тисяч триста п"ятдесят гривень) 00 коп. основної заборгованості, 279 (двісті сімдесят дев"ять гривень) 16 коп. 3% річних, 183 (сто вісімдесят три гривні) 39 коп. та 1074 (одну тисячу сімдесят чотири гривні) 96 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Закрити провадження у справі в частині стягнення 7000 грн основного боргу.

В частині позову у розмірі 1418 грн 66 коп. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.05.2020

Суддя О.В.Рочняк