Рішення № 89074062, 29.04.2020, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3142/18

РІШЕННЯ

іменем України

"29" квітня 2020 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Заблоцької М.М., позивачки ОСОБА_1 , її представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_4 , його представника ОСОБА_5 , третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя в якому вказувала, що з 16липня 1994 року по 16 серпня 2017 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу колишнє подружжя спільно набуло майно, а саме:

-квартиру АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок АДРЕСА_2 ;

-транспортний засіб «OPEL MOVANO» 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 ;

-автомобільний причіп 2014 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_2 ;

-побутову техніку (холодильники, морозильні камери, сушильні машини в кількості 86 найменувань) на загальну суму 504 155 грн.

Оскільки згода про добровільний поділ майна між ними не досягнута, а тому ОСОБА_1 просила про його поділ в судовому порядку, визнавши за нею право власності на Ѕ частку спірного майна.

Ухвалою суду від 28 серпня 2018 року відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою визначено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

17 вересня 2018 року від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву в якому останній вимоги ОСОБА_1 про поділ квартири та житлового будинку визнав. В іншій частині вимоги вважав безпідставними, а саме: в частині поділу транспортного засобу та автомобільного причепа вказував на те, що це майно було відчужено зі згоди позивачки, а тому не належить подружжю на час розгляду справи, а кошти, отримані від продажу цього майна, були використані в інтересах сім`ї; в частині поділу побутової техніки вказував на те, що це майно не належить та ніколи не належало подружжю, а є власністю іншої особи ( ОСОБА_6 ), а також набуте останнім після розірвання між сторонами шлюбу.

Ухвалою суду від 17 вересня 2018 року (з врахуванням ухвали від 01 листопада 2018 року, якою виправлено описки в ухвалі від 17 вересня 2018 року) до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог залучено ОСОБА_6

09 листопада 2018 року від третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_6 надійшли письмові пояснення щодо позову в яких ОСОБА_6 вказував на те, що побутова техніка, що є предметом спору, є його особистою власністю, оскільки придбана за його особисті кошти з метою ремонту та подальшого продажу. Та обставина, що вказана техніка на договірних засадах зберігається в належному ОСОБА_4 гаражі, жодним чином не змінює статусу цього майна, яке не є власністю сторін, а тому не підлягає поділу.

28 листопада 2018 року від представника позивачки ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив та відповідь на пояснення третьої особи у яких останній вказував на те, що ОСОБА_1 не надавала відповідачу згоди на відчуження належного подружжю транспортного засобу та автомобільного причепа, а отримані ним від продажу цього майна кошти не були використані в інтересах сім`ї, а тому доводи останнього відносно неможливості розподілу цього майна не можуть бути прийняті до уваги. Крім цього зазначав, що спірна побутова техніка, наявність та склад якої підтверджується актом опису майна подружжя, знаходиться у приміщенні, що належить позивачці, між сторонами та ОСОБА_6 не укладався договір оренди цього приміщення, останній не довів факт належності йому вказаного майна та здійснення підприємницької діяльності з купівлі-продажу побутової техніки, а тому на це майно поширюється статус спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає поділу.

28 грудня 2018 року відповідач ОСОБА_4 надав суду заперечення на відповідь на відзив у якому підтвердив раніше надані у відзиві пояснення.

Ухвалою суду від 09 квітня 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_7

17 січня 2020 року позивачка ОСОБА_1 надала суду уточнений позов у якому з врахуванням розпорядження відповідачем спільним майном (транспортним засобом, причепом) без отримання її згоди просила провести поділ майна наступним чином:

-залишити у власності ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_2 вартістю 32 972 грн., грошові кошти від продажу транспортного засобу та причепа (з врахуванням частки позивачки) в загальному розмірі 158 214,81 грн., а також Ѕ частину побутової техніки на загальну суму 250 995 грн.;

-виділити у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 вартістю 152 310 грн., Ѕ частину побутової техніки на загальну суму 253 160 грн. та стягнути з відповідача на свою користь компенсацію перевищення частки у спільному майні подружжя у розмірі 18 355,90 грн.

29 січня 2020 року від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на уточнену позовну заяву в якому останній вимоги ОСОБА_1 не визнав, вказуючи на те, що:

-запропонований позивачкою поділ нерухомого майна суперечить його інтересам, оскільки на відміну від благоустроєної та повністю облаштованої квартири, яку ОСОБА_1 просить виділити їй у власність, житловий будинок, який остання пропонує залишити у власності відповідача, надзвичайно віддалений від соціальної інфраструктури, є непридатним для проживання (відсутні вікна, двері) та потребує капітального ремонту, у ньому відсутні будь-які зручності (газо-, водо-, електропостачання), іншого житла для проживання відповідач не має;

- вимога позивачки про поділ коштів від продажу транспортного засобу та автомобільного причепа суперечить вимогам закону, оскільки це майно було відчужене зі згоди позивачки, а отримані від продажу кошти були використані в інтересах сім`ї;

- спірна побутова техніка ніколи не належала подружжю, а була власністю іншої особи ( ОСОБА_6 ), набута останнім після розірвання між сторонами шлюбу та на час розгляду справи реалізована останнім, а тому не може бути поділена між подружжям.

06 лютого 2020 року позивачка ОСОБА_1 надала суду відповідь на відзив від 29 січня 2020 року в якій остання вказувала на те, що:

- відповідач забезпечений іншим житлом, запропонований йому до передачі житловий будинок є благоустроєним та придатним до проживання, а тому запропонований в уточненому позові порядок поділу нерухомого майна жодним чином не суперечить його інтересам;

- позивачка не надавала відповідачу згоди на відчуження належного подружжю транспортного засобу та автомобільного причепа, а отримані ним від продажу цього майна кошти не були використані в інтересах сім`ї, а тому це майно повинно бути враховане під час поділу;

- побутова техніка, наявність та склад якої підтверджується актом опису майна подружжя, знаходилася у належному колишньому подружжю приміщенні, між сторонами та ОСОБА_6 не укладався договір оренди цього приміщення, останній не довів факту належності йому вказаного майна та здійснення підприємницької діяльності з купівлі-продажу побутової техніки, на вказане майно поширюється статус спільної сумісної власності подружжя та воно повинно бути враховане під час поділу.

Також 06 лютого 2020 року позивачка надала суду уточнений позов в якому з врахуванням продажу ОСОБА_4 частини спільного майна (побутової техніки) без отримання її згоди просила провести поділ майна наступним чином:

- залишити у власності ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_2 вартістю 32 972 грн., грошові кошти від продажу транспортного засобу та причепа (з врахуванням частки позивачки) в загальному розмірі 158 214,81 грн.;

- виділити у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 вартістю 152 310 грн., стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію від продажу побутової техніки у розмірі Ѕ частки цього майна, а саме 252 077,50 грн., стягнути з відповідача на свою користь компенсацію перевищення частки у спільному майні подружжя в розмірі 10 943,40 грн.

Ухвалою суду від 06 лютого 2020 року підготовче провадження було закрите, а справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , її представники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, підтримали раніше висловлені відповідачем письмові заперечення.

Відповідачка ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилася, проте в матеріалах справи міститься її заява про розгляд справи без її участі.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_6 проти задоволення позовних вимог заперечував та підтримав раніше висловлені ним письмові заперечення.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі відповідачки ОСОБА_7 , оскільки матеріали справи містять достатньо інформації для вирішення спору.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 , її представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_4 , його представника ОСОБА_5 , третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_6 , показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що з 16липня 1994 року до 29 серпня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Мають спільних повнолітніх сина та доньку (т. 1, а.с. 28-30). В той же час, як визнано сторонами в судовому засіданні, сімейні відносини між колишнім подружжям припинилися у кінці липня 2016 року.

В період шлюбу ОСОБА_1 спільно набули майно, а саме:

- 12 серпня 1999 року - квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 24-27);

- 19 лютого 2009 року - житловий будинок АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 19-23);

- 09 грудня 2014 року - транспортний засіб «OPEL MOVANO» 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 158; т. 2, а.с. 4);

- 24 лютого 2016 року - автомобільний причіп 2014 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 158, 220).

Покупцем у правочинах про придбання вказаного майна від імені подружжя виступав ОСОБА_4 , за ним також було зареєстровано право власності щодо придбаного майна.

28 вересня 2016 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу №0744/2016/096561 продав ОСОБА_12 автомобільний причіп 2014 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_2 за 23 000 грн. (т. 1, а.с. 158, 218-219).

04 травня 2017 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу №0742/2017/442421 продав ОСОБА_7 транспортний засіб «OPEL MOVANO» 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 за 40 000 грн. (т. 1, а.с. 158; т. 2, а.с. 2-3).

Що стосується тверджень сторони позивачки про набуття колишнім подружжям в період шлюбу також і побутової техніки (холодильників, морозильних камер, сушильних машин в кількості 86 найменувань) на загальну суму 504 155 грн., то суд виходить з наступного.

В підтвердження факту набуття колишнім подружжям ОСОБА_1 побутової техніки стороною позивачки надано суду акт опису майна від 08 червня 2018 року за підписом позивачки ОСОБА_1 та двох свідків - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Проте акт опису складений у відсутності ОСОБА_4 та не посвідчений належним чином (офіційною посадовою особою органу місцевого самоврядування або органу самоорганізації населення м. Вознесенська), а тому є сумнівним та не містить детальної інформації (серійних номерів, технічних характеристик) побутової техніки, інформації щодо часу її придбання. До акту не долучено документів, що підтверджують факт її набуття колишнім подружжям (договорів про придбання, гарантійних талонів, експлуатаційних документів тощо).

Сам по собі факт знаходження побутової техніки в приміщенні, що належить ОСОБА_1 , не свідчить про належність їм цього майна, оскільки, як вбачається з пояснень позивачки ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_4 , третьої особи ОСОБА_6 , показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , вказане приміщення використовувалося ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_6 для зберігання, ремонту та продажу побутової техніки.

Наданий стороною позивачки акт опису майна датований 08 червня 2018 року, сімейні відносини між колишнім подружжям ОСОБА_1 припинені в кінці липня 2016 року в той час як ОСОБА_4 разом з ОСОБА_6 користувалися приміщенням колишнього подружжя, де зберігалася побутова техніка, до серпня 2018 року (що визнано сторонами). Як вбачається з пояснень учасників справи, протягом цього періоду асортимент побутової техніки постійно оновлювався, однак в матеріалах справи відсутні докази, що описана побутова техніка придбана до припинення між подружжям сімейних відносин або за їх спільні кошти.

Разом з тим в матеріалах справи містяться копія договору купівлі-продажу від 23 березня 2015 року б/н, укладеного між ФОП ОСОБА_15 та ОСОБА_6 , а також копії видаткових накладних (т. 1, а.с. 170-181, 193-209), згідно яких протягом 2015-2018 років ОСОБА_6 придбав у ФОП ОСОБА_15 значну кількість побутової техніки, зокрема холодильників, морозильних камер, сушильних машин.

Таким чином стороною позивачки не доведено той факт, що зазначена в акті опису майна побутова техніка придбана колишнім подружжям ОСОБА_1 , набуття цього майна відбулося до припинення між ними сімейних відносин або за їх спільні кошти, тобто, що вказане майно є їх спільною сумісною власністю.

Також суд вважає недоведеною вартість побутової техніки (504 155 грн.), що підтверджується звітом про вартість обладнання від 14 червня 2018 року, оскільки з показань свідка ОСОБА_10 (який проводив огляд техніки та є автором звіту) вбачається, що під час проведення оцінки побутової техніки ним не враховувалися такі фактори, як рік випуску, фізичний та технічний стан об`єктів оцінки, а тому вартість цього майна є приблизною.

Проте згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Недоведення стороною позивача обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, є підставою для відмови у задоволенні позову повністю або у певній його частині.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно набуте наступне майно: квартира АДРЕСА_1 ; житловий будинок АДРЕСА_2 ; транспортний засіб «OPEL MOVANO» 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 ; автомобільний причіп 2014 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_2 .

Оскільки частина спірного майна набута до 01 січня 2004 року, частина - після цієї дати, а тому питання щодо його правового статусу регулюються як нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року, так і нормами Сімейного кодексу України (чинних на час придбання майна).

Згідно ст. 22 КпШС України, ст. 60 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанова Пленуму), а саме в п.п. 23, 24 зазначає, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами тощо.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Така правова позиція сформована Верховним Судом та викладена в постановах від 24 травня 2019 року у справі № 360/303/17-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 648/2988/16-ц, від 14 листопада 2019 року у справі №570/4823/15-ц, від 27 січня 2020 року у справі №442/8047/16-ц, від 07 квітня 2020 року у справі №199/3645/17 та інших.

Відповідно до ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, яке ділиться між ними в натурі. Поділ здійснюється за взаємною згодою подружжя, а в разі недосягнення згоди - судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Положення ч. 1 ст. 70 СК України, п. 30 постанови Пленуму вказують на те, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно ч.ч. 4-5 ст. 71 СК України та п. 25 постанови Пленуму, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема щодо неподільних речей, необхідна обов`язкова згода одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Таким чином між колишнім подружжям ОСОБА_1 підлягає поділу квартира АДРЕСА_1 , а також житловий будинок АДРЕСА_2 .

Що стосується транспортного засобу «OPEL MOVANO» 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 та автомобільного причепа 2014 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_2 , то як встановлено судом, вказане майно було відчужене ОСОБА_4 після припинення сімейних стосунків з ОСОБА_1 .

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч.ч. 1, 3-4 ст. 65 СК України).

Відповідно до п.п. 22, 30 постанови Пленуму рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 487/5397/16-ц та від 15 квітня 2020 року у справі № 671/922/18.

В судовому засіданні ОСОБА_1 визнано, що вона була обізнана про продаж чоловіком автомобільного причепа 2014 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_2 . Хоча позивачка у встановленій законом формі не надавала згоди на продаж цього майна, проте, як вбачається з її пояснень, проти укладеного правочину не заперечувала, отримала половину коштів від продажу причепа, які використала в своїх інтересах та інтересах дітей. За встановлених обставин, ОСОБА_1 своїми діями схвалила угоду щодо продажу цього майна, а отримані від його продажу кошти були використані в інтересах сім`ї, а тому вартість вказаного майна не підлягає врахуванню під час поділу.

Що стосується транспортного засобу «OPEL MOVANO» 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 , то в цій частині ОСОБА_4 не надано жодних доказів щодо відчуження цього майна за згодою (за відсутності заперечень) іншого з подружжя (яке було відчужено після припинення сімейних відносин) та використання отриманих за правочином коштів в інтересах сім`ї, відповідачка проти вказаних обставин категорично заперечувала, а тому вартість цього майна підлягає врахуванню під час поділу.

Судом встановлено, що:

- згідно звіту про вартість майна Агентства нерухомості «Оцінщик майна» від 19 липня 2018 року (т. 1, а.с. 31-57) дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_1 становить 152 310 грн. Вартість цього майна сторонами не оспорювалася;

- згідно звіту про ринкову (оціночну) вартість житлового будинку, складеного Суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_16 від 21 січня 2020 року (т. 2, а.с. 158-178) дійсна (ринкова) вартість житлового будинку АДРЕСА_2 становить 12 312 грн. Суд приймає вказаний звіт до уваги, як такий, що відображає дійсну (ринкову) вартість майна на час розгляду справи, оскільки він на відміну від звіту Агентства нерухомості «Оцінщик майна» від 19 липня 2018 року (т. 1, а.с. 58-84) є найбільш наближеним за часовими рамками до дати ухвалення рішення, а тому найбільш точно враховує фактори, що впливають на вартість цього майна на час вирішення спору, зокрема технічний стан житлового будинку, кон`юнктуру ринку нерухомості, інші фактори, що впливають на його вартість;

- згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи від 12 листопада 2019 року №19-594/595 (т. 2, а.с. 119-130) дійсна (ринкова) вартість транспортного засобу «OPEL MOVANO» 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 на час вирішення спору становить 118 214,81 грн. При цьому, згідно висновку, вартість витрат ОСОБА_4 на проведення ремонтних робіт щодо автомобіля не підлягають врахуванню, оскільки такі витрати є експлуатаційними та не відносяться до факторів, що впливають на вартість цього майна. Вартість майна сторонами не оспорювалася.

Поділ вказаного майна відповідно до запропонованого стороною позивачки останнього варіанту є неможливим, оскільки житлові приміщення не є рівнозначними як за своїм технічним станом (житловий будинок заходиться в незадовільному стані, відсутні будь-які комунікації, житло не придатне для проживання та потребує значних матеріальних витрат для проведення капітального ремонту, на відміну від нього квартира повністю облаштована та придатна для проживання, наявні необхідні комунікації) так і вартістю. Тому такий поділ призведе до порушення прав одного зі співвласників на отримання рівнозначного або приблизно рівнозначного майна, а також до нерівності часток подружжя.

За встановлених обставин, виходячи з того, що жоден із колишнього подружжя не вніс на депозитний рахунок суду відповідну грошову компенсацію перевищення частки в спільному майні подружжя, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток та з врахуванням інтересів кожної сторони, а тому поділ слід провести наступним чином:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 та житлового будинку АДРЕСА_2 , тобто залишити вказане майно у спільній частковій власності без його реального поділу;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості Ѕ частки транспортного засобу «OPEL MOVANO» 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 в розмірі 59 107,41 грн.

Водночас в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 слід відмовити, оскільки остання не є належним відповідачем у справі.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України суд розподіляє між сторонами судові витрати з врахуванням наступних факторів.

Згідно остаточних вимог ОСОБА_1 (уточнений позов від 06 лютого 2020 року) позивачкою заявлено вимоги на загальну суму 415 330,90 грн., проте сплачено судовий збір лише за подачу первісного позову з вимогами у 344 718 грн., тобто у розмірі 3 447,18 грн. Тому згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з позивачки на користь державного бюджету слід стягнути недоплачену при подачі уточненого позову суму - 706,13 грн. (4 153,31 грн. (необхідна до сплати сума судового збору) - 3 447,18 грн. (сплачена сума судового збору)).

Під час розподілу між сторонами судових витрат суд виходить із розміру задоволених позовних вимог - 141 418,41 грн., що становить 34,05% від заявлених вимог (141 418,41 грн. (розмір задоволених вимог) х 100 / 415 330, 90 грн. (розмір остаточно заявлених вимог)).

Позивачкою фактично понесено наступні судові витрати: судовий збір (сплачений + стягнутий судом) - 4 153,31 грн.; витрати за проведення судової експертизи (т. 2, а.с. 118) - 1 318,80 грн.; витрати, пов`язані з забезпеченням розгляду справи, а саме на проведення оцінки майна (т. 3, а.с. 18) - 1 900 грн., Тому остання має право на компенсацію 2 510,18 грн. (7 372,11 грн. (загальна сума понесених витрат) х 34,05% (процент задоволених вимог)).

Відповідачем ОСОБА_4 понесено судові витрати, пов`язані з забезпеченням розгляду справи, а саме на проведення оцінки майна (т. 2, а.с. 179) - 1 200 грн. Тому останній має право на компенсацію 791,40 грн. (1 200 грн. (сума понесених витрат) х 65,95% (процент вимог, у задоволенні яких судом відмовлено)).

З врахуванням взаємозаліку з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1 718,78 грн. судових витрат.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на:

- Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; ідент. номер НОМЕР_4 ) компенсацію вартості Ѕ частки транспортного засобу «OPEL MOVANO» 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 в розмірі 59 107 (п`ятдесят дев`ять тисяч сто сім) гривень 41 копійка.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 - відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; ідент. номер НОМЕР_4 ) 1 718 (одну тисячу сімсот вісімнадцять) гривень 78 копійок судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; ідент. номер НОМЕР_4 ) на користь держави (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106), код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) 706 (сімсот шість) гривень 13 копійок недоплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 травня 2020 року.

Суддя: О.В. Вуїв