Ухвала суду № 89072464, 05.05.2020, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/7671/20

Провадження № 2-з/947/526/20

УХВАЛА

05.05.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Кирикової О.О.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження заяву представника позивача Одеської міської ради про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоусова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гоелз Олександра Іванівна, про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

06 квітня 2020 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоусова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гоелз Олександра Іванівна, про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна з незаконного володіння, в якій позивач просить суд:

- визнати спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою;

- визнати за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської рад право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.11.2017 року, серія та номер 2778, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Наталією Володимирівною на ім`я ОСОБА_1 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ,стосовно квартири АДРЕСА_1 ;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 ;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради судові витрати;

- встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, це рішення суду після набранням законної сили є підставою уповноваженому на те органу для:

-- скасування рішення: 37968393 від 06.11.2017 року, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Наталією Володимирівною;

-- скасування рішення: 42442199 від 08.08.2018 року, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гоелз Олександрою Іванівною;

-- проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 05.05.2020 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Одночасно з позовною заявою, представником позивача надано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви, представник позивача посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому за час життя майно, у тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .

03.10.2017 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у цивільній справі №522/13730/17 за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Одеської міської ради, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, яким заяву задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_2 однією сім`єю з 18.04.2008 року по 05.03.2014 року. Встановлено, що ОСОБА_1 єспадкоємцем четвертої черги за законом майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

06.11.2017 року на підставі вищевказаного рішення Приморського районного суду м. Одеси приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Наталією Володимирівною видано свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 2778, на ім`я ОСОБА_1 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 , на квартиру АДРЕСА_1 .

08.08.2018 року ОСОБА_1 було укладено з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І., зареєстрований в реєстрі за №1086, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, надалі ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.02.2020 року у цивільній справі № 522/13730/17-ц рішення Приморського районного суду м. Одеси від03.10.2017 року скасовано, заява ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи Одеської міської ради, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом - залишена без розгляду.

У зв`язку з чим, представник позивача посилається на те, що підстава набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на цей час скасована, а відтак останній не мав права на відчуження зазначеної квартири на користь ОСОБА_2 , а також оскільки відсутні належні спадкоємці до майна померлого ОСОБА_3 , територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі ст. 338 ЦПК України просить суд визнати вказану квартиру, як спадщину, відумерлою та визнати на неї право власності за позивачем.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Також представник позивача вважає, що є об`єктивні підстави для вжиття заходів забезпечення цього позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, оскільки під час розгляду справи відповідачем спірне майно може бути знов відчужене на користь третіх осіб, а відтак невжиття таких заходів забезпечення позову значним чином ускладнить виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, чим будуть значно порушені права та інтереси позивача.

Згідно з п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Оглянувши вказану заяву, суд встановив, що заява представника позивача відповідає вимогам, встановленим ст. 151 ЦПК України, а відтак підлягає невідкладному розгляду в судовому засіданні без повідомлення учасників справи.

Дослідивши вказану заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, перевіряючи надану до суду заяву та додані до неї документі вбачається, що між сторонами по справі виник спір стосовно нерухомого майна, а саме стосовно квартири АДРЕСА_1 , яка на цей час належить на праві власності ОСОБА_2 , запис про право власності 27396316, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №205491781 від 27.03.2020 року.

З зазначеної довідки також вбачається, що дійсно вказана квартира належала на праві власності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на яку в подальшу перейшло на користь відповідача ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.11.2017, за №2778, який в свою чергу в подальшому здійснив її продаж на користь ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 08.08.2018 року, за №1086.

В цій справі позивачем заявлені вимоги про скасування вищевказаного свідоцтва на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру, витребування її з власності відповідача ОСОБА_2 та визнання за позивачем права власності на неї.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, саме пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд дійшов висновку, що між сторонами виник спір стосовно вищевказаного нерухомого майна:квартири АДРЕСА_1 ,яка на цей час належить на праві власності відповідачеві по справі ОСОБА_2 , що в свою чергу оспорюються в цій справі територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, яка вважає, що зазначене майно, що залишилось, як спадщина після смерті ОСОБА_3 , є відумерлою спадщиною та право власності на неї повинно перейти до територіальної громади міста Одеси, у зв`язку з чим суд вважає вказані вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, співрозмірними позовним вимогам, невжиття заходів забезпечення позову може значним чином ускладнити виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, а відтак й порушить права позивача на судовий захист, оскільки до розв`язання виниклого між сторонами по справі спору по суті, відповідачем спірне нерухоме майно може бути відчужене на користь третіх осіб, у зв`язку з чим суд доходить до висновку, що заява позивача про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову – це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

З наданих до суду документів, вбачається, що позивачем в цій справі є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, яка є юридичною особою, зареєстрованою на території України, у зв`язку з чим у суду відсутні сумніви, що майновий стан позивача або її дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, у зв`язку з чим, судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідач у відповідності до вимог ст. 134 ЦПК України, має право після застосування судом заходів забезпечення позовуна звернення до суду з відповідним клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 149-153, 354, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача Одеської міської ради про забезпечення позову – задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №947/7671/20 за позовною заявою Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоусова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гоелз Олександра Іванівна, про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна з незаконного володіння, а саме:

- Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1399460451101.

Копію ухвали направити для виконання до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65000, м. Одеса, вул. Черняхівського, 6).

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Процесуальні строки визначені в ухвалі суду, у тому числі на апеляційне оскарження, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Головуючий Калініченко Л. В.