Рішення № 89069030, 27.04.2020, Михайлівський районний суд Запорізької області

Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 321/349/20

Провадження № 2/321/262/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.04.2020 смт Михайлівка

Михайлівський районний суд Запорізької області

у складі: головуючого судді Кравченко Н.О.,

за участю секретаря Мосієнко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Михайлівської державної нотаріальної контори, третя особа: Відділ реєстрації Михайлівської селищної ради, про скасування заборони на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Михайлівської державної нотаріальної контори, третя особа: Відділ реєстрації Михайлівської селищної ради, про скасування заборони на нерухоме майно. На обґрунтування вимог зазначив, що 08 червня 1998 року він зареєстрував житловий будинок АДРЕСА_1 . Маючи намір скористатися своїм правом як власника по розпорядженню належним майном, а саме правом на відчуження, позивач встановив, що на належний йому житловий будинок мається заборона, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №202323776 від 28.02.2020 року. Відповідно до інформації в розділі: відомості з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тип обтяження заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер 2456687, зареєстрована 04.10.2005 року за №2456687 реєстратором Михайлівська державна нотаріальна контора, підстави обтяження, повідомлення без номеру, 03.05.1988 року, Михайлівська ДНК Запорізької області, Михайлівське РТП, об`єкт обтяження, невизначене майно, все майно, власник ОСОБА_1 , додаткові дані, архівний запис №73011-313 від 03.05.1998 року, коментар №3, заявник, Михайлівська державна нотаріальна контора Запорізької області, тип обтяження, заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 2456736, зареєстровано 04.10.2005 року за №2456736, реєстратор: Михайлівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження, повідомлення без номеру 24.06.1988 року, Михайлівська ДНЗ, об`єкт обтяження, невизначене майно, все майно, власник ОСОБА_1 , архівний запис №73012-313 від 24.06.1988 року коментар №6, заявник Михайлівська державна нотаріальна контора. На теперішній час діюче законодавство не дозволяє Михайлівській державній нотаріальній конторі та відділу реєстрації Михайлівської селищної ради вилучити запис та скасувати арешт на майно з Державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, а вказаного в довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підприємства, Михайлівське РТП не існує. Позивач зазначає, що дійсно працював та отримував заробітну плату як працівник «Михайлівського ремонтно - транспортного підприємства райагропрому в період з 1986 року по 1989 рік, відповідно до Архівної довідки відділу районної ради «Трудовий архів» від 13.05.2013 року відомостей про будь-які відрахування з його заробітної плати відсутні. Оскільки відсутні будь які документи, що підтверджують його зобов`язання перед будь ким, на теперішній час подальше існування обтяження на його майно у вигляді заборони на нерухоме майно є недоцільним. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд зняти заборону на відчуження нерухомого майна так як наявність накладеного арешту перешкоджає його праву на укладення договору купівлі-продажу.

Позивач в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності, на позові наполягає з підстав відсутності заборгованості перед підприємством.

Представник відповідача Михайлівської державної нотаріальної контори, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомлені.

Третя особа, Державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутності Михайлівської селищної ради. Не заперечували проти заявлених вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності від 08 червня 1998 року належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Михайлівської селищної ради від 28 травня 1998 року № 189 (а.с. 6).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28.02.2020 року, за ОСОБА_1 зареєстровано обтяження: заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 2456687, зареєстровано 04.10.2005 року за № 2456687 реєстратором: Михайлівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: повідомлення без номеру 03.05.1988 року Михайлівська ДНК Запорізької області, Михайлівське РТП, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 , додаткові дані: архівний запис № 73011-313 від 03.05.1998 року, коментар № 3, заявник: Михайлівська державна нотаріальна контора Запорізької області, тип обтяження: заборона на нерухоме майно; а також заборону на відчуження нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження 2456736, зареєстровано 04.10.2005 року за № 2456736, реєстратор: Михайлівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: повідомлення без номеру 24.06.1988 року, Михайлівська ДНК Запорізької області, Михайлівське РТП, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 , додаткові дані: архівний запис № 73012-313 від 24.06.1988 року, коментар № 6, заявник: Михайлівська державна нотаріальна контора Запорізької області (а.с.5).

Відповідно до Довідки Михайлівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 10.03.2020 року за №3911/5 виконавчих проваджень по стягненню з ОСОБА_1 будь яких видів заборгованості на виконанні не перебувало та не перебуває (а.а. 7).

Відповідно до Архівного витягу про реорганізацію ВАТ Михайлівського виробничого підприємства «Агротехсервіс» (ВАТ Михайлівське ВП «Агротехсервіс») від 13.05.2013 року за №50/05-01 вказане підприємство неодноразово реорганізовувалось і згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 30.03.1991 року №77 перейменовано в Михайлівське ремонтно-транспортне підприємство райагропрому в Михайлівське районне державно-кооперативне виробниче об`єднання «Агротехсервіс» (а.с. 8).

Відповідно до Архівної довідки відділу районної ради «Трудовий архів» від 13.05.2013 року за №343 ОСОБА_1 дійсно працював та отримував заробітну плату як працівник «Михайлівського ремонтно - транспортного підприємства райагропрому в період з 1986 року по 1989 рік, відомостей про відрахування з заробітної плати відсутні.

Згідно рішення Господарського суду Запорізької області від 10.01.2013 року Відкрите акціонерне товариство "Михайлівське виробниче підприємство "Агротехсервіс" визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.04.2020 року Відкрите акціонерне товариство «Михайлівське виробниче підприємство «Агротехсервіс» 07.08.2013 року припинено.

Таким чином, на теперішній час вказаного в довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підприємства, Михайлівське РТП, не існує. Без повідомлення "Михайлівське виробниче підприємство "Агротехсервіс" про погашення позики державна нотаріальна контора не матиме законних підстав для зняття заборони відчуження майна, тому заборона, зазначена у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, не може бути скасована.

У зв`язку з припиненням діяльності "Михайлівське виробниче підприємство "Агротехсервіс" позивач позбавлений можливості отримати документи про погашення боргу та зняття заборони відчуження майна.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ст. 3 ЦК України, яка передбачає загальні засади цивільного законодавства, ними, серед іншого, є судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України. Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує права.

Згідно з п.2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявленім вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно ч. 2, 4 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» N475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Саме «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Процедура реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна регламентувалася Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року №31/5, зареєстрованим в Мінюсті України 10.06.1999 року №364/3657 (зі змінами).

Відповідно до п. 2.1 Положення, підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою - реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна.

З 01.01.2013 року відповідно до ст. 8, ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводить орган державної реєстрації прав. Державний реєстратор - нотаріус є спеціальним суб`єктом, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у випадку, передбаченому вищевказаним Законом.

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат», нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позик (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернень органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Відповідно до п. 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, та інші документи, визначені цим Порядком. Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є: рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до Положення про Єдиний держаний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 р. № 31/5, зареєстрованим в Мін`юсті 10.06.1999 р. за № 364/3657, реєстр заборон це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони та арешти нерухомого майна; вилучення записів про заборони відчуження та арешти нерухомого майна; тимчасові застереження щодо нерухомого майна та видані витяги з реєстру заборон.

Реєстраторами реєстру заборон є державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з адміністратором і мають повний доступ до реєстру заборон через комп`ютерну мережу; державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та його регіональні філії в частині внесення відомостей щодо податкових застав та арештів, накладених органами державної влади.

У відповідності до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.

Відповідно до п.п.2.1.1 п.2.1 Положення, підставами для внесення до реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна.

Існування заборони на відчуження нерухомого майна перешкоджає позивачу розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таке право особи реалізується шляхом звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права та усунення будь-яких перешкод у вільному та на власний розсуд користуванні та розпорядженні майном.

У відповідності до ст.34 Закону України «Про нотаріат» накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.

Відповідно до п.п.2.1.1 п.2.1 Положення, підставами для внесення до реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна.

Згідно п.5 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 нотаріус, який наклав заборону, знімає заборону відчуження майна за рішенням суду.

Арешти (заборони), які були накладені на підставі заяв, повідомлень, листів будь-яких підприємств, установ, організацій, банків, ухвал, рішень суду, слідчих органів, рішень виконкомів, тощо у період до 1998 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внесені з паперових носіїв (алфавітних книг).

Згідно з п.п. 5.1 п. 5 гл. 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за № 296/5, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: - кредитора про погашення позики; - про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); - про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; - про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору; - органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; - про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або закінчення п`ятирічного строку з часу відкриття спадщини на майно особи, оголошеної померлою; - про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт; - про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; - про смерть відчужувача за спадковим договором або про смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір; - про відчуження майна, переданого під виплату ренти; - за рішенням суду; - в інших випадках, передбачених законом.

Ліквідація стягувача юридичної особи в разі відсутності правонаступників є безумовною підставою для закриття відповідного виконавчого провадження та скасування арешту відповідного майна.

Таким чином, накладення заборони на нерухоме майно та внесення відповідного запису до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обмежує права позивача як власника, щодо вільного розпорядження майном.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяженням є заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена законом або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Пунктом 1 частини 1 статті 2Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 26Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, так як наявною забороною нерухомого майна порушуються права ОСОБА_1 як власника цього майна, доказів правомірності внесення заборони не надано, підприємство, на підставі повідомлення якого внесено відомості про обтяження - ліквідовано ( "Михайлівське виробниче підприємство "Агротехсервіс" припинило свою діяльність в зв`язку з банкрутством) у зв`язку з чим, позивач позбавлений можливості отримати документи про погашення боргу та зняття заборони відчуження майна та те, що державна нотаріальна контора не має визначених законодавством підстав для зняття заборони на відчуження об`єктів нерухомого майна, позивач позбавлений можливості реалізувати свої права власника нерухомого майна в інший, крім судового захисту, спосіб, тому суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Суд також враховує відсутність заперечень про задоволення позову відповідачем, третьою особою, що не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

На підставі викладеного, керуючись ст. 9, 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 2-5, 10, 11-13, 19, 76-81, 89, 95, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та її обтяжень» від 01 липня 2004 року, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до Михайлівської державної нотаріальної контори, код ЄДРПОУ 12884210, місцезнаходження: Запорізька область, Михайлівський район, смт. Михайлівка, вул. Святопокровська, 2, третя особа: Відділ реєстрації Михайлівської селищної ради, ЄДРПОУ 25214512, місцезнаходження: Запорізька область, Михайлівський район, смт Михайлівка, вул. Центральна, 22, про скасування заборони на нерухоме майно - задовольнити.

Зняти заборону на відчуження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тип обтяження заборона на нерухоме майно, - реєстраційний номер обтяження 2456687, зареєстровано 04.10.2005 року за № 2456687 реєстратором: Михайлівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: повідомлення без номеру 03.05.1988 року Михайлівська ДНК Запорізької області, Михайлівське РТП, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 , додаткові дані: архівний запис № 73011-313 від 03.05.1998 року, коментар № 3, заявник: Михайлівська державна нотаріальна контора Запорізької області, тип обтяження: заборона на нерухоме майно.

Зняти заборону на відчуження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, - реєстраційний номер обтяження 2456736, зареєстровано 04.10.2005 року за № 2456736, реєстратор: Михайлівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: повідомлення без номеру 24.06.1988 року, Михайлівська ДНК Запорізької області, Михайлівське РТП, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 , додаткові дані: архівний запис № 73012-313 від 24.06.1988 року, коментар № 6, заявник: Михайлівська державна нотаріальна контора Запорізької області.

Повний текст рішення виготовлений 05 травня 2020 року.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду через Михайлівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Михайлівського районного суду

Запорізької області Н.О. Кравченко