Рішення № 89063937, 04.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2020 року м. Київ №640/7928/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління Держпраці у Київській областіпро визнання протиправною та скасування постанови, -В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Київській області (04660, м. Київ, вул. Вавілових, буд. 10, код ЄДРПОУ 39794214) про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 08 квітня 2019 року №КВ680/1063/АВ/ТД/ФС-262 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 250 380,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13.03.2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , про що 14.03.2019 року складено акт №КВ680/1063/АВ, яким встановлено вимогч.1 ст.21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України в частині фактичного допуску до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом власника або уповноваженого ним органу і без повідомлення ДФС працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . На цій підставі відповідачем винесено постанову про накладення штрафу 08.04.2019 року №КВ680/1063/АВ/ТД/ФС-262, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 250 380,00 грн. Позивач не погоджується з висновками відповідача, стверджуючи, що постанова не може вважатись законною, оскільки прийнята на підставі акта інспекційного відвудування , висновки якого ґрунтуються на припущеннях. Нголошував, що зазначені в акті особи не не мають до нього відношення як наймані працівники, що підтверджується наданими поясненнями осіб.

Також, зазначив, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог законодавства, порушує права позивача, а тому підлягає скасуванню, так як йому не забезпечено право позивача на участь у процесі прийняття рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.05.2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Головним управління Держпраці у Київській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що уповноваженими особами відповідача проведено інспекційне відвідування за додержанням вимог законодавства про працю з питань оформлення трудових відносин, за результатами чого встановлено, що у позивача мають місце випадки неналежного оформлення трудових відносин. Враховуючи викладене управління діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Відповідач вважає, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, складеною на підставі та у відповідності до норм діючого законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

В поданій до суду відповіді на відзив, позивач не погодився з доводами відповідача та просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 13.03.2019 року до 14.03.2019 року посадовими особами Головного управління Держпраці у Київській області було проведено інспекційне відвідування ФО-П ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт №КВ680/1063/АВ від 14.03.2019 року, яким встановлено порушення вимог ч.1 ст.21, ч. 3 ст.24 КЗпП України в частині фактичного допуску працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, і без повідомлення центрального огану виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ. Під час інспекційного відвідування офісу за адресою АДРЕСА_2 , що належить ФОП ОСОБА_1 , встановлено що підприємницька діяльність в сфері надання інформаційних послуг велась за наявності двох найманих працівників: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які працювали без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, та без повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу.

Розглянувши матеріали перевірки, перший заступник начальника Головного управління Держпраці у Київській області за результатами розгляду справи склав постанову №КВ680/1063/АВ/ТД/ФС-262 від 08.04.2019 року, якою за порушення вимог ч.1 ст 21, ч. 3 ст.24 КЗпП України, на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 250 380 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.

Повноваження щодо нагляду і контролю за додержанням роботодавцями законодавства про працю встановлені КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 340 від 27.03.2015, Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп.5); накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці (пункт 49).

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок № 295).

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.

Згідно з пунктами 8-11 Порядку № 295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: 1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; 2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію / відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги; 3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; 4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів; 5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування; 6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки; 7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.

Відповідно до пунктів 19-21 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

За результатом інспекційного відвідування складено акт від 14.03.2019 року №КВ680/1063/АВ яким виявлено порушення об`єктом відвідування законодавства про працю, а саме: має місце допуск працівників без укладення трудового договору та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.

Стосовно виявлених порушень законодавства про працю та зайнятість населення, які були допущені позивачем, суд враховує наступне.

Аналіз вищенаведених норм права свідчить, що підставою притягнення до відповідальності є виявлення контролюючим органом факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Перевіряючи наявність підстав для притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, суд дійшов переконання, що висновки акта інспекційного відвідування про порушення позивачем ч.1 ст 21 та ч.3 ст.24 КЗпП України у зв`язку із допуском найманих працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без оформлення трудового договору є помилковими.

Фактично виявлені порушення про допуск працівників позивачем до роботи без укладення трудових договорів ґрунтуються лише на присутності зазначених осіб в офісі позивача під час інспекційного відвідування.

Відповідно до пояснення від 13.03.2019 року ОСОБА_2 є стажером позивача, в обов`язки якої входить заповнення таблиць, а ОСОБА_3 13.03.2019 року прийшла в офіс до свого знайомого.

Інших доказів, які б засвідчували факт допуску ФОП законодавства про працю під час проведення інспекційного відвідування не встановлено.

Судом встановлено, що позивачем надаються послуги в сфері інформаційного забезпечення послуг таксі.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно з частиною першою статті 24 цього Кодексу, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Отже, предметом трудового договору є праця робітника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

За приписами частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт чи послуг; результат праці, а не процес роботи, підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах.

Крім того, суд зазначає, що трудовий договір укладається із власником для виконання обумовленої роботи саме в межах здійснення останнім господарської діяльності.

Саме по виду робіт, їх об`єму, кількості матеріалів, умови їх придбання, умови оплати за виконані роботи домовлялися сторони (істотні умови цивільних договорів). Проведення зазначених робіт не охоплюється основним видом господарської діяльності позивача. Будь-яких домовленостей, які б свідчили про досягнення умов праці, які мають характер трудового договору, ( розпорядок роботи, нормування праці) як свідчить інспекція праці сторонами не обумовлювалося.

Водночас, доказів, які б підтверджували працю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (невідому позивачу) , що виконували трудову функцію як наймані працівники, інспекторами в акті не наводяться.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Тобто, вказаною статтею визначено умови за яких наступає відповідальність особи за фактичний допуск працівника до роботи. Саме за недотримання трудових відносин може бути притягнуто до відповідальності власника за допуск працівника до роботи.

Разом з тим, суд зазначає, що механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. N 509 (далі - Порядок №509).

Згідно з п.6 Порядку №509, про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 7 Порядку №509 встановлено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Пунктом 8 вказаного Порядку передбачено, зокрема, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Позивач не був належним чином та у встановлений строк повідомлений про розгляд справи про накладення штрафу, адже повідомлення про розгляд справи на 08.04.2019 року йому було вручено 15.04.2019 року.Це позбавило його права особисто або через представника брати участь в розгляді справи та інших прав, пов`язаних з розглядом справи.

Такі обставини в силу п. 7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, забороняли суб`єкту владних повноважень розгляд справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи спірну постанову, не надав оцінку усім обставинам справи, діяв необґрунтовано, нерозсудливо, ним не було доведено факту порушення ФОП ОСОБА_1 ч.1 ст 21 та ч.3 ст. 24 КЗпП України, а відтак оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами відповідача від 08.04.2019 року №КВ680/1063/АВ/ТД/ФС-262 є протиправною та підлягає скасуванню, а позов підлягає до повного задоволення.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 08 квітня 2019 року №КВ680/1063/АВ/ТД/ФС-262 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 250 380,00 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа