Рішення № 89063818, 05.05.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2020 року Чернігів Справа № 620/391/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом у якому просить визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивачки - протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці викладене в листі відповідача від 20.12.2019 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що національне і міжнародне законодавство не містять жодної норми обмеження виплати пенсій по факту місця проживання особи, а тому обмеження пенсійних виплат позивачу, громадянину України, який проживає за кордоном, свідчить про позбавлення його належного майна - пенсії.

26.02.2020 ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що оскільки постійним місцем проживання позивачки є Держава Ізраїль, а її представником при поданні заяви не наданого жодного документа, який підтвердив би постійне проживання позивачки на території України, зокрема в місті Чернігові за будь-якою адресою, та не пред`явлено оригіналу паспорту чи іншого документа, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, Головне управління не мало законних підстав задовольняти заяву про поновлення пенсії.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач, до виїзду на постійне проживання до Ізраїлю, працювала на території України, її трудовий стаж складає 39 років.

Перед виїздом за кордон позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .

24.09.2008 позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

08.11.2018, з метою поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком, позивач, через свого представника, звернулась до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії від 30.11.2017, яка підписана особисто позивачем.

Листом від 03.12.2018 № 28652/02 позивачу було відмовлено у поновленні виплати пенсії. Так, зазначена відмова пенсійного органу містить наступні підстави:

- надання незавірених копій документів;

- ненадання до управління оригіналів документів;

- ненадання оригіналу паспорта/документа, що засвідчує особу, місце її проживання;

- позивач не особисто звернулась до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії.

Надалі, 20.12.2018 представник позивача надіслав до пенсійного органу звернення та додаткові документи, проте листом від 11.01.2019 № 971/02, пенсійний орган вказав наступне:

- так як на момент звернення з додатковими документами, заява позивача від 30.11.2017 та додані до неї матеріали не надані до управління відповідно до вимог чинного законодавства, прийняти додаткові документи до вказаної заяви немає законних підстав;

- крім того, додатково наголошено на тому, що позивач має пред`явити паспорт/інший документ, що посвідчує особу, місце її проживання/вік.

Вважаючи дії/бездіяльність та рішення пенсійного органу щодо непоновлення пенсії з 07.10.2009 протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просила:

- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладені в рішеннях Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 03.12.2018 та 11.01.2019;

- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення їй пенсії протиправною та зобов`язати Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.

Постанвою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №620/1671/19, визнано протиправними та скасувоно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 03.12.2018 та 11.01.2019; зобов`язано повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 30.11.2017, з урахуванням наданих 20.12.2018 документів.

Відповідно до зазначеної постанови Головним управлінням було повторно розглянуто заяву від 30.11.2007, з урахуванням наданих 20.12.2018 документів, а протоколом від 13.12.2019 відмовлено в поновленні пенсії за віком на Україні у зв`язку з постійним місцем проживання в Державі Ізраїль.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяким іншим осіб» пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

В силу статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 від 07.10.2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2018 у справі № 523/5348/17.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо непоновлення пенсії позивачки, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладене в листі від 20.12.2019, про відмову у поновленні пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років позивачу з 07.10.2009, то суд зазначає наступне.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як орган уповноважений на здійснення та забезпечення реалізації права з питань поновлення виплати раніше призначеної пенсії, зобов`язано після отримання заяви про поновлення виплати пенсії, прийняти цю заяву, зареєструвати у відповідному журналі, здійснити дії, необхідні для відновлення виплати пенсії позивачу.

Разом з цим, суд зазначає, що наявність обов`язку у органу Пенсійного фонду України відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності подати заяву щодо захисту свого права, адже поновлення виплати пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання дій, пов`язаних з її поновленням, зокрема, подання заяви про поновлення виплати пенсії.

Тому, у цьому випадку відповідач повинен поновити виплату пенсії позивачу саме з дати звернення.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 552/1380/17.

Законодавством не встановлено обов`язку для пенсійного органу як суб`єкта владних повноважень поновлювати пенсію громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон автоматично з 07.10.2009 за відсутності у пенсійного органу станом на 07.10.2009 інформації про факт життя такої особи, її місце проживання тощо.

Водночас, позивачем не було наведено обґрунтованих причин, які унеможливили його звернення, як особи, яка в першу чергу зацікавлена в поновленні виплати пенсії, звернутися до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії після прийняття Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести індексацію пенсії, то суд зазначає наступне.

Згідно статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей пенсії підвищуються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як судовому захисту підлягає лише порушене право.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає у випадку порушення встановлених строків виплати доходів, які були нараховані, але своєчасно не виплачені з вини відповідного органу.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 487/6923/16-а.

Крім того, на момент звернення до суду відповідач ще не здійснив поновлення та перерахунок пенсії позивачці, а тому, відсутні докази того, що при проведенні такого перерахунку пенсії відповідач не здійснить компенсацію втрати частини доходів самостійно, як того вимагає Закон.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо непоновлення пенсії ОСОБА_1 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладене в листі від 20.12.2019 про відмову у поновленні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з дати звернення з її одночасним перерахунком відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Відповідно до п.3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення виготовлено 05 травня 2020 року.

Суддя О.В. Заяць