Рішення № 89062130, 05.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2075/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні (в порядку ст. 262 КАС України) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській об, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 року, яким було скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.11.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Адміністративний позов обґрунтовано наступним.

26.05.2017 року ОСОБА_1 була подана заява-анкета №5392788 про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до Приморського районного відділу у м. Одесі ТУ ДМС України в Одеській області.

Під час проведення перевірки встановлено, що громадянство України ОСОБА_1 припинено, згідно довідки про припинення громадянства України № НОМЕР_2 від 27.06.2017 року, що підтверджується відповіддю Приморського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області № 2164/5115 від 04.08.2017 року.

Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 року було скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.11.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням позивачем у зв`язку з неправдиво наданими відомостями щодо проживання на території України з 06.1989 року по 05.1991 року.

Зазначене рішення Головного управління ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 року та довідка про припинення громадянства України №215654 від 27.06.2017 року є протиправними, незаконними та такими, що порушують права позивача, з огляду на наступне.

Позивач вже більше 20 років проживає на території України, має родину (дружину та двоє дітей, народжених в Україні), є власником частини спільно придбаної квартири.

В рішенні ГУ ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 року про скасування рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.11.2005 року про набуття громадянства України та територіальним походженням позивачем взагалі відсутні будь-які посилання відповідачем на законодавство України, як на підстави для скасування його громадянства України, зазначено лише «у зв`язку з неправдиво наданими відомостями щодо проживання на території України з 06.1989 року по 05.1991 року».

Окрім того, відповідачем неправомірно зроблено висновок про надання позивачем свідомо неправдивих відомостей щодо проживання на території України з 06.1989 по 05.1991 роки, оскільки в матеріалах міграційної справи позивача міститься довідка, яка підтверджує той факт, що позивач з 06.1989 по 05.1991 роки проживав на території України та не є підробленою або фальшивою.

При цьому, оскаржуване рішення та довідку позивач отримав лише 05.03.2020 року, через електронну пошту шляхом отримання копії відсканованого рішення Головного управління ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 року та довідки про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням без дати.

Процесуальні дії.

Ухвалою суду від 27.03.2020 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).

Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу про відкриття провадження по справі та копію позову з додатками отримано представником відповідача Головного управління ДМС України в Одеській області 02.04.2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 65300 07853824

15.04.2020 року за вх. 15811/20 від Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (за підписом Білоконь Н.О.) надано відзив на адміністративний позов.

Відзив обґрунтовано наступним.

13.04.2017 року до відділу з питань громадянства управлінця з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМС України в Одеській області звернулась громадянка ОСОБА_2 (дружина позивача) з причини документування їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспортом громадянина України у формі ID -картки по досягненню 14-річного віку.

ОСОБА_2 повідомила, що батько дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець Республіки Азербайджан набув громадянства України разом із сином.

30.11.2005 року позивачу оформлено паспорт громадянина України у зв`язку із набуттям громадянства.

Перевіркою архівної справи № 215654 про оформлення набуття громадянства України встановлено, що позивач набув громадянство України згідно рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.11.2005 на підставі п.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України».

Підставою для оформлення громадянства України стала довідка про проживання на території України з 06.1989 по 05.1991 року за адресою: АДРЕСА_1 , проте, дійсність даної довідки викликає сумнів, оскільки відповідно копії паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_4 , виданого 16.04.1992, позивач був зареєстрований (прописаний) з 11.12.1987 по 18.02.2000 в АДРЕСА_2 .

Відповідно до особистої заяви про отримання дозволу на постійне проживання, позивач переїхав в Одесу в 1994 році.

26.05.2017 року до Приморського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС Українці в Одеській області звернувся ОСОБА_1 із заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

26.05.2017 Приморським районним відділом у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області сформована заява-анкета № 5392788 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.

ГУ ДМС України в Одеській області здійснено перевірку факту належності позивача до громадянства України відповідно до «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152.

Проведеною перевіркою виявлені факти надання ОСОБА_1 завідомо неправдивих відомостей при отримання громадянства України.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України», рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 скасовано рішення щодо набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем м. Кази, Азербайджан.

Окрім того, саме відділом ВГІРФО ГУМВС Україну в Одеській області на підставі п.1 ст.8 Закону, прийнято рішення про набуття громадянства України позивачем.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу Україні, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 за № 405/2011, ДМІС України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

ГУ ДМС України в Одеській області не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, не несе відповідальності за прийнятими ним рішення, не може підтвердити набуття громадянства, якщо дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 (позивач - далі), ІПН НОМЕР_1 , є громадянином України відповідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 30.11.2005 року.

26.05.2017 року ОСОБА_1 подана заява-анкета №5392788 про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до Приморського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області.

Приморським районним відділом ГУ ДМС України в Одеській області листом від 04.08.2017 року №2164/5115 позивача повідомлено, що громадянство України ОСОБА_1 припинено згідно Довідки про припинення громадянства України № НОМЕР_2 від 27.06.2017 року, у зв`язку з чим в оформленні паспорта відмовлено.

Довідкою про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням від 27.06.2017 року підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 набув громадянства України за територіальним походженням шляхом обману, унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, а саме: надання неправдивих відомостей, які були подані для набуття громадянства України - виписки з будинкової книги про склад сім`ї та про постійне проживання з червня 1989 року по травень 1991 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Проведеною перевіркою встановлено, що згідно даних ЖКС «Портофранківський» позивач за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованим/знятим з реєстраційного обліку не значиться.

Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 року скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.11.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 у зв`язку з неправдиво наданими відомостями щодо проживання на території України з 06.1989 року по 05.1991 року.

Листом ГУ ДМС України в Одеській області від 21.06.2017 року №4/5-Б-1050 (на №Б-1050 від 09.08.2017) на ім`я ОСОБА_1 , позивача повідомлено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовано рішенням ГУ ДМС України в Одеській області.

Листом ГУ ДМС України в Одеській області надано відповідь на адвокатський запит ОСОБА_4 щодо позивача, яким зокрема, повідомлено, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий 30.11.2005 року на ім`я ОСОБА_1 до цього часу не вилучено. Для отримання довідки про припинення громадянства України ОСОБА_1 необхідно здати паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий 30.11.2005 року.

Враховуючи той факт, що позивач перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки та його діти є громадянами України, за умови перебування на території України на законних підставах позивач має правові підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну згідно пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».

Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - України).

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477- ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

В даній справі підставою виникнення юридичного спору стало рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 року, яким було скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області про набуття громадянства України за територіальним походженням.

Відповідно до ст. 25 Конституції України, громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Порядок набуття громадянства України за територіальним походженням встановлений статтею 8 Закону України «Про громадянство України».

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 215).

Відповідно до пунктів 89-90 Розділу IV Порядку № 215, 90, територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України.

Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.

Вищезазначеними приписами законодавцем встановлено, що обов`язковою умовою прийняття компетентним органом відповідного рішення про оформлення набуття особою громадянства України є перевірка відповідності оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує набуття особою громадянства України.

Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України (стаття 21 Закону України «Про громадянство України»).

Відповідно до пункту 88 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:

а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;

б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п`ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п`ятої статті 9 Закону; частина п`ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.

З системного аналізу наведених правових норм слідує, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в Постановах Верховного Суду (ч.5 ст. 242 КАС України).

Вирішуючи спір, суд враховує висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі № 826/15115/17, провадження №К/9901/61832/18:

«Тобто, необхідною та обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону № 2235-ІІІ є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 820/1293/16, від 24 квітня 2019 року у справі №2040/5642/18 та від 19 грудня 2019 року у справі № 815/3575/15».

Так, згідно з оскаржуваним рішенням відповідача, підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України визначено те, що ОСОБА_1 надані неправдиві відомості щодо проживання на території України в період з 06.1989 року по 05.1991 рік.

Головним управлінням ДМС України в Одеській області не надано належних доказів у розумінні КАС України на підтвердження факту подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Зокрема, відповідач у відзиві на адміністративний позов та листах ГУ ДМС України в Одеській області від 21.04.2017 року №4/5-4623, від 21.06.2017 року №4/5-Б-1050 посилається на наступну інформацію, що слугувала підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

ОСОБА_1 набув громадянство України згідно рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.11.2005 на підставі п.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України».

Підставою для оформлення громадянства України стала довідка про проживання на території України з 06.1989 по 05.1991 року за адресою: АДРЕСА_1 , проте, дійсність даної довідки викликає сумнів, оскільки відповідно копії паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_4 , виданого 16.04.1992 відділом міліції ВВС Кіровського райвиконкому м. Баку, позивач був зареєстрований (прописаний) з 11.12.1987 по 18.02.2000 в АДРЕСА_2 .

У наданих разом з відзивом до адміністративної справи матеріалах особової справи ОСОБА_1 , наявна копії паспорта громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_4 , виданого 16.04.1992 року, проте сторінки паспорта щодо реєстрації позивача в період з 11.12.1987 по 18.02.2000 роки відсутні.

Крім того, відповідач посилається на копію адресного листка вибуття ОСОБА_1 , який також відсутній в матеріалах особової справи позивача.

Тобто, відповідно до пункту 88 Порядку № 215, відсутній повний пакет документів необхідний для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України», так, наявне лише подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України та довідка, що підтверджує набуття громадянства України за територіальним походженням, натомість, інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону (в повному обсязі) відсутні.

Тобто, законодавець передбачив необхідність надання не лише інформації про неправдиві відомості, а також необхідність підтвердження цієї інформації фальшивими документами, поєднавши ці вимоги сполучником «та».

Сполучник «та» - є єднальним. Уживається для поєднання двох; рівноправних синтаксичних одиниць. Поєднує речення, які виражають одночасність дії (Академічний тлумачний словник української мови 1970-1980 за посиланням http://sum.in.ua/s/abo).

Виходячи з викладеного у пункті 88 Порядку № 215 (пункті «б») необхідними документами для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону є в сукупності інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону.

Попри викладене, слід зазначити, що на відповідача як суб`єкта владних повноважень поширюється конституційний принцип, згідно з яким «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справи "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Москаль проти Польщі". Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справи "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("справи "Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (справа "Лелас проти Хорватії").

Принципи, які знайшли розвиток і відображення в процедурних рішеннях ЄСПЛ, також закріплені і в Висновку Венеціанської комісії "За демократію через право" (Мірило правовладдя), ухвалений Венеціанською Комісією на 106-му пленарному засіданні 11-12 березня 2016 р. та схвалений Комітетом Міністрів на 1263-му засіданні 6-7 вересня 2016 року і Конгресом місцевих і регіональних влад Ради Європи на 31 - й сесії 19-21 жовтня 2016 року.

Зокрема, принцип легітимних очікувань є складовою загального принципу юридичної визначеності в праві Європейського Союзу, виведеного з національних систем права. Він так само виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань. Утім, нові ситуації можуть бути достатньою підставою для законодавчих змін, що спричиняють виникнення відчуття краху легітимних очікувань у виняткових випадках. Така доктрина застосовна не лише до законодавства, а й до рішень індивідуального характеру, що їх ухвалюють органи публічної влади (п. 61).

Враховуючи викладене, рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 року, яким було скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.11.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 відповідає ознакам свавільного рішення; згідно з принципом «належного урядування», ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 року у справі №820/1916/18 (адміністративне провадження №К/9901/68081/18).

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріпляє у собі право на повагу до приватного і сімейного життя.

Так, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський Суд з прав людини, розглядаючи справу «Ахмедов проти Азербайджану» від 30.01.2020 року, дійшов таких висновків.

Суд повторює, що поняття "приватне життя" в сенсі статті 8 Конвенції є широким поняттям, яке охоплює різні аспекти фізичної та соціальної ідентичності (див. Дженовезе проти Мальти, § 30, 11 жовтня 2011 року та Рамадан Ст . Мальта , § 62, 21 червня 2016 року). Хоча право на громадянство як таке не гарантується Конвенцією або протоколами до неї, не можна виключати, що свавільне позбавлення громадянства при певних обставинах є порушенням статті 8 Конвенції, оскільки наслідки такої відмови мають вплив на приватне життя окремих осіб (див. Карасьов проти Фінляндії, 31414/96, ЄСПЛ 1999-II; в Дженовезе, згадане вище, § 30; і K2 проти Сполученого Королівства, 42387/13, § 49, 7 лютого 2017 року)…

Суд також визнав, що ці ж принципи повинні застосовуватися до позбавлення уже отриманого громадянства, так як це може призвести до аналогічного, якщо не більшого - втручання у право особи на повагу до сімейного та приватного життя (див. Рамадан, згадане вище, § 85; К2, згадане вище, § 49; і Алпеева і Джалагония проти Росії,№. 7549/09 і 33330/11, § 108, 12 червня 2018 року)…

При визначенні самоуправство, суд взяв до уваги, чи скасування відбулось згідно із законом; чи супроводжувалось необхідними процедурними гарантіями, в тому числі, чи мала особа, позбавлена громадянства, можливість оскаржити рішення в суді шляхом надання відповідних гарантій; і влада діяли старанно і швидко (див. Рамадан, згадане вище, §§ 86-89; К2, згадане вище, § 50; і Алпеева і Джалагония, згадане вище, § 109)…

Суд далі зазначає, що, хоча заявником не зазначено, що вищезазначеним рішенням внутрішніх органів, зробили його особою без громадянства, стає ясно, що рішення на цей рахунок спричинили за собою значні негативні наслідки для здійснення прав заявником у його повсякденному житті. Це рішення також створює невизначеність у відношенні правового статусу перебування заявника в Азербайджані, напряму пливає на його соціальну ідентичність. Тому суд вважає, що оскаржувана постанова була втручанням у право заявника на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 (див. Алпеева і Джалагония, згадане вище, § 115).

Таким чином, застосовуючи принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність порушення статті 8 Конвенції стосовно заявника, оскільки спірне рішення має вплив на приватне життя позивача та його родини, а також створює значні негативні наслідки для здійснення прав позивачем у його повсякденному житті.

На переконання суду, відповідачем недотримано принципу пропорційності, балансу між несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що призводить для настання несприятливих наслідків для позивача.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, а саме, з визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві», суд оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть сторони при застосуванні таких обмежень. Тому, суд вважає правильним, зробити висновок, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право, передбачене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає в Україні за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 має дружину, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_6 від 17 грудня 1994 року та двох дітей, народжених в Україні у ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 09 серпня 1995 року та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 від 17 січня 2003 року.

Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу серії АВК №932586 від 31 травня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. Юрасовою А.М., позивач є власником 1 /2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене, скасування рішення про набуття громадянства України має наслідком повну зміну способу життя родини. Проте, дані обставини не були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАСУ, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 6 КАСУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п. 30).

З урахуванням як національного законодавства, так і практики ЄСПЛ суд вважає правомірним стягнення з Головного управління ДМС України в Одеській області за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову, оскільки вона була фактично сплачена, зарахована на відповідний рахунок і була «неминучою», так як сплата судового збору є умовою для відкриття провадження по справі.

Керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 27.06.2017 року, яким було скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.11.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову за:

Дублікатом квитанції №0.0.1640453824.1 від 06.03.2020 року у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 , телефон: НОМЕР_9 .

Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області - адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384, телефон: (048)705-31-68, е-mail:od@dmsu.gov.ua

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.