Ухвала суду № 89059767, 30.04.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

30.04.2020Справа № 910/3805/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) у господарській справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 93 073, 89 грн.

Представники:

від позивача (стягувача): Серебрякова І.Б. ;

від відповідача (боржника): не з`явився;

від Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва): не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 93 073, 89 грн., з яких: 55 938, 16 грн. - пеня, 27 812, 71 грн. - інфляційні втрати та 9 323, 02 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № ПВРЗ (ВМТП-18.581) від 14.08.2018 в частині оплати отриманого товару у визначені договором строки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" 55 938 (п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять вісім) грн. 16 коп. - пені, 9 224 (дев`ять тисяч двісті двадцять чотири) грн. 36 коп. - 3 % річних, 27 812 (двадцять сім тисяч вісімсот дванадцять) грн. 71 коп. - інфляційних втрат та 1 918 (одну тисячу дев`ятсот вісімнадцять) грн. 96 коп. - судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 року у справі № 910/3805/19 змінено, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" 47 951,81 грн. пені, 7 991,97 грн. 3% річних, 27 812,71 грн. інфляційних втрат та 1 728,69 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» (04111, м. Київ, вул. Черняховського, буд. 29, ідентифікаційний код 41323412) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) 2 881, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

26.12.2019 на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 видано накази.

03.04.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла скарга на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І., в якій скаржник просить суд:

- визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І., в частині винесення постанови у виконавчому провадженні № 61010602 про відкриття виконавчого провадження від 21.01.2020;

- скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І. від 21.01.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП № 61010602;

- зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) в рамках виконавчого провадження № 61010602 винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 року у справі № 910/3805/19 стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 поновлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" строк подання скарги на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І. Розгляд скарги призначено на 30.04.2020. Зокрема, зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) надати суду письмові обґрунтовані пояснення з приводу викладених у скарзі обставин та належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 61010602.

21.04.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) надійшли письмові пояснення, в яких державний виконавець зазначає, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" невірно трактує приписи п. 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", оскільки вказані у законі обмеження не застосовуються до виконавчих дій щодо: стягнення грошових коштів; товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

У цьому судовому засіданні представник позивача (стягувача) заперечив проти задоволення скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Представники відповідача (боржника) та Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) у судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, однак про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Обґрунтовуючи подану скаргу, відповідач зазначає, що Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів з боржників та до переліку об`єктів права держаної власності, що не підлягають приватизації, включені дані щодо боржника - Акціонерного товариства "Українська залізниця", у зв`язку з чим, станом на 20.10.2019, усі виконавчі провадження, в тому числі ВП № 61010602, де боржником є АТ "Українська залізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Розглянувши скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", суд зазначає наступне.

Згідно ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 21.01.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61010602 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/3805/19 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" суму у розмірі 85 485, 18 грн.

Крім того, 19.02.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І. винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження ВП № 61010602, відповідно до якої виконавче провадження № 61010602 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/3805/19 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 53314543, яке веде Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Частиною 1-2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»).

03.03.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №61010602, відповідно до якої виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/3805/19 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" суму у розмірі 85 485, 18 грн. - закінчено.

Разом з тим, 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Відповідно до п. 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

До додатку 2 "Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, а також Рішення від 26 червня 2013 року, № 5-рп/2013).

Крім того, за приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 року Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у п.п. 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 у справі № 910/3805/19, яка набрала законної сили та є обов`язковою для виконання, має бути виконана.

За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження", під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

З аналізу п. 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", можна дійти висновку, що забороняється вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності Законом були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", за винятком: стягнення грошових коштів та стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Так, Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 у справі № 910/3805/19 стягнено саме грошові кошти, а отже, заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не поширюється на виконання судового рішення у справі № 910/3805/19 про стягнення грошових коштів.

Отже, вказаним законом не заборонено звертати стягнення на грошові кошти, в тому числі і Акціонерного товариства «Українська залізниця».

При цьому, судом враховано, що зазначене вище було доведено до відома та врахування в роботі в тому числі начальникам районних відділів державної виконавчої служби у місті Києві шляхом надання Міністерством юстиції України офіційних роз`яснень № 35/20.4.2/-20 від 13.01.2020.

Також, суд звертає увагу скаржника, що чіткий перелік випадків за яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання встановлений ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", проте у вказаній статті відсутня така підстава, як заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

Таким чином, на переконання суду, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 61010602 від 21.01.2020 державним виконавцем не було порушено приписів Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З огляду на вище викладене, суд відмовляє у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І.

Керуючись статтями 234, 235, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І. - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 05.05.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, протягом десяти днів з дня її проголошення, з урахуванням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Щербаков С.О.