Рішення № 89041052, 03.04.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4740/19

№ 2/183/1017/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

02 серпня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 13 жовтня 2016 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н., відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, на підставі якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 30 034,54 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24,00 % річних, на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 жовтня 2019 року згідно з п. 1.1.3 Генеральної угоди. Погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: починаючи з 1 по 25 числа кожного місяця Відповідач надає банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, що передбачено п. 2.1 Генеральної угоди.

У зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Генеральна Угода разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком кредитний договір.

При цьому, позивач посилається на ч.1 ст. 634 ЦК України згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином в установлений строк відповідно до умов договору і вимог закону.

Позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання за договором, а відповідач не надавав банку своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості.

У позові позивач зазначає, що відповідач станом на 08 липня 2019 року має заборгованість у розмірі 75 849,29 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 27 380,94 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15887,15 грн., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 29 571,21 грн., а також штрафу відповідно п. 2.2 Генеральної угоди в розмірі 3009,99 грн.

В якості доказів АТ КБ «ПриватБанк» у позові посилається на розрахунок заборгованості, копію Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, копію заяви позичальника, витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.

Ухвалою суду від 23 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.

Представник відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду з відзивом на позовну заяву, в обґрунтування якого посилався на те, що у провадженні суду перебувала справа № 183/4867/17, в якій провадження у справі за заявою представника позивача було закрито у зв`язку з наявністю рішення, яке набрало законної сили. По суті позовних вимог зазначив, що п. 1.3 Генеральної угоди від 13.10.2016 року у випадку порушення боржником будь-якого з обов`язків, передбачених договором більше ніж на 1 день, строком повернення кредиту, передбаченого п. 1.1.3 угоди є 2 день з моменту такого порушення. Тобто, сторони договору передбачили порядок та строки дострокового повернення заборгованості за кредитом та зміну строку договору. Згідно розрахунку, прострочення сплати заборгованості сталася з листопада 2016 року, а тому фактично і строк договору змінився на листопад 2016 року та право кредитора нараховувати, передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно ст. 1050 ЦК України. Щодо нарахування комісії та пені вважає, що вони нараховані незаконно, оскільки відповідач не підписував жодних умов та правил надання кредитних послуг, а тому вони не можуть бути частиною кредитного договору. Крім того, посилався на пропуск строку позовної давності, так як вважає, що відповідач почав порушувати свої зобов`язання з 2016 року, а до суду з позовом банк звернувся у 2019 році, тобто, після спливу позовної давності, що перевищує три роки. У зв`язку з чим, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, застосувавши строк позовної давності.

Представник позивача звернувся до суду з Відповіддю на відзив, в якому посилався на те, що 13 жовтня 2016 року відповідач, маючи невиконані кредитні зобов`язання, за якими ним неодноразово порушені строки та порядок погашення заборгованості, за власним бажанням звернувся до банку з метою створення сприятливих умов для виконання зобов`язань по Генеральній угоді від 13.10.2016 року, якою сторони погодили новий строк погашення заборгованості з 13 жовтня 2016 року до 31 жовтня 2019 року, розмір заборгованості, відсоткової ставки, порядок і спосіб внесення платежів на погашення заборгованості, а саме, шляхом відкриття карткового рахунку та встановлення кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі загальної суми заборгованості. Зазначив, що з моменту підписання генеральної угоди вже пройшло понад три роки та відповідач до банку не звертався з запитами та претензіями щодо нарахування штрафів та пені, невідповідності суми боргу тощо. Крім того, відповідач жодного доказу на підтвердження своїх заперечень до суду не надав. Банк на підтвердження своїх вимог посилається на такі докази: копію кредитного договору (заява-анкета), розрахунок заборгованості, генеральну угоду, виписку по рахунку, витяг з тарифів банку та умов та правил надання банківських послуг та правил користування платіжними кратками. Зазначив, що відповідачем підписана генеральна угода, з якою він ознайомився, в якій чітко вбачається, що відповідач ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами. В генеральній угоді сторони погодили встановлену поточну процентну ставку у розмірі 2,0% на місяць (24,00% на рік), а також розмір штрафу в сумі 3009,98 грн., тобто були оговорені всі істотні умови. З виписки по картковому рахунку міститься інформація про рух коштів на балансі рахунку відповідача: баланс станом на дату укладення договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з датою проведення операції та проведенням операції, сума на балансі рахунку після проведення операції). Вважає, що розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, та судово-економічні експертизи не призначались. З приводу нарахування пені посилався на наказ СП-2014-6951966 від 30 вересня 2014 року, яким внесені зміни до умов договору в разі виникнення прострочених зобов`язань за договорами реструктуризації банком нараховується пеня, розмір якої 4% від суми заборгованості за кредитом. Строк договору до 13.10.2019 року, даний строк повернення кредиту незмінний. Вся заборгованість по кредиту, починаючи з дня, наступного за днем повернення кредиту (2 день) вважається простроченим, тобто в разі порушення відповідачем зобов`язання, починаючи з другого дня, то вся заборгованість вважається простроченою, а не змінюється строк зобов`язання (на що посилався представник відповідача у відзиві). А подання позову не пов`язане з достроковим поверненням кредиту, а обумовлене порушенням зобов`язань за генеральною угодою відповідачем. Крім того, просив відмовити представнику відповідача в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, оскільки строк виконання зобов`язання за генеральною угодою спливає 31.10.2019 року, а з позовом до суду банк звернувся 02 серпня 2019 року, тобто в межах строків позовної давності.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином,причин неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи та заяви про розгляд справи без їх участі до суду не надали.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи предмет спору, заявлені межі позовних вимог, суд розглядає справу в межах наявності та достатності підстав для стягнення з відповідача вказаної позивачем заборгованості, правомірності її утворення та існування, що відповідає вимогам ст. 129 Конституції України.

Судом встановлено, що 21 листопада 2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Даний документ має наступні графи: особиста інформація, адреса, проживання, контактна інформація.

У розділі анкети-заяви «Ознайомившись з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами ПриватБанку виявляю бажання оформити на своє ім`я…» зазначений перелік карток (послуг), а саме: «картка Універсальна», зарплатний пакет, карта Голд, пенсійна карта, послуга накопичення « Копилка », ідентифікація з паспортом, натомість не містить жодної поставленої позначки проти графи, крім того, анкета-заява не містить і розміру кредитного ліміту, який має намір отримати позичальник, базової процентної ставки за користування кредитом, відповідальності за порушення зобов`язання та строку дії картки (кредитного ліміту).

В анкеті-заяві від 21 листопада 2013 року зазначається, що особа згодна з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які розміщені на офіційному сайті ПриватБанка, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до преамбули Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 13 жовтня 2016 року з метою створення умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № SAMDN 52000074573760від 21 січня 2013 року, сторони реструктурували заборгованість за первісним договором № SAMDN 52000074573760від 21 січня 2013 року, заборгованість за якою з дати підписання Генеральної угоди склала 31 834,53 грн. (п. 1.1.2 Генеральної угоди), дата погашення заборгованості - 31 жовтня 2019 року (п. 1.1.3 Генеральної угоди).

Відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 30 034,54 грн. на строк 36 місяців, з 13.10.2016 року по 31.10.2019 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в сумі 30 034,54 грн., в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, виплаті процентів в розмірі 2,0 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту зазначені в заяві, Умовах та Правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: з 01 по 25 число кожного місяця, в розмірі 1178,34 грн.

Згідно п.2.2. Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт при порушенні позичальником строків погашення заборгованості більш ніж на 31 день по зобов`язанням термін яких не настав, сторони погодили, що термін повернення кредиту враховується 32 день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 32 дня порушення вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 3009,98 грн.

Відповідно до п.2.3 Генеральної угоди для надання послуг банк видає позичальнику платіжну карточку відповідно до умов п.2.1 Генеральної угоди.

Позивачем, на порушення вимог ст. 76, 81 ЦПК України, не надано доказів про те, що відповідач отримав відповідну платіжну картку та який їй було присвоєно номер, що є порушенням умови п.2.3 Генеральної угоди.

Посилання позивача на анкету-заяву за кредитним договором № SAMDN 52000074573760від 21 січня 2013 року є неналежним доказом, оскільки кредитну картку відповідач повинен був отримати після укладення Генеральної угоди 13 жовтня 2016 року. Подана вище зазначена анкета-заява свідчить про те, що відповідач отримував у позивача кредитну картку за іншим кредитним договором від 21 листопада 2013 року, що не має ніякого відношення до укладеної між сторонами Генеральної угоди від 13 жовтня 2016 року.

Між тим, суд звертає увагу на те, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості від 13 жовтня 2016 року, укладена з метою створення умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № SAMDN 52000074573760від 21 січня 2013 року, а не за договором (анкета-заява) від 21 листопада 2013 року, що позивачем долучено до матеріалів позовної заяви, на яку останній посилається як на доказ.

Згідно вимог ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Із банківської виписки, яка знаходиться в матеріалах справи вбачається, що банком обліковуються кошти в розмірі 30 034,54 грн. та позивачем нараховуються відсотки за користування цими коштами і штрафи. Поповнення картки здійснювалося 21.11.2016 року, 24.12.2016 року, 24.01.2017 року та 23.02.2017 року в сумі по 1 200,00 грн., 24.12.2016 року, а востаннє - 25.03.2017 року в сумі 350,00 грн. Крім того, виписка по рахунку банком здійснена за період з 13.10.2016 року по 30.09.2019 року, що перевищує період, станом на який здійснено спірний розрахунок заборгованості та з якої не вбачається, що саме вона стосується Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № SAMDN 52000074573760від 21 січня 2013 року.

Відповідно до ч.2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов`язання.

Пунктом 2.5. Генеральної угоди було визначено, що кредит, проценти, тощо повертаються відповідно до умов самої Генеральної угоди та Умов і правил надання банківських послуг, встановленим банком.

Пунктом 2.11 Генеральної угоди та п.п.1.1.3.1.6, 2.1.1.12.9 Умов та правил передбачене договірне списання коштів з будь-яких рахунків відповідача, без його згоди про таке. Вищезазначене означає, що за умови невиконання ним своїх зобов`язань, банк в будь-який момент міг списувати з будь-якого рахунку відповідача необхідні до сплати кошти проценти за користування кредитом. Позивач даного не зробив, а навпаки нарахував відповідачу проценти та штрафні санкції, чим штучно збільшив відповідальність відповідача та суму заборгованості.

Крім того, умови Генеральної угоди від 13 жовтня 2016 року не передбачали комісії та пені за неналежне виконання умов кредитного договору.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині посилався на наказ СП-2014-6951966 від 30.09.2014 року, згідно якого з 01.10.2014 року у разі виникнення прострочених зобов`язань за договором реструктуризації банком нараховується пеня, розмір якої складає 4% від суми заборгованості за кредитом; витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті http://privatbank.ua/rules. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати комісії.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.

Такий правовий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 156/205/17 (провадження № 61-33941св18).

Отже, суд вважає, що сума комісії та пені банком нарахована всупереч чинному законодавству, чим порушуються права споживача.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України , позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідачем підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг.

Разом з тим, банківські послуги не обмежуються наданням кредитів, а тому із наданої позивачем анкети-заяви не можна дійти беззаперечного висновку, що відповідач мав намір укласти саме кредитний договір, враховуючи відсутність розміру кредитного ліміту.

Позивачем, не надано суду доказів укладання між сторонами кредитного договору, отримання кредитної картки тощо, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти кредитний договір та отримання відповідно кредитних коштів, оскільки в анкеті-заяві від 21 листопада 2013 року графи щодо надання кредитного ліміту належним чином не заповнені. Не надано належних та достовірних доказів отримання відповідачем суми кредитного ліміту як за первісним кредитним договором № SAMDN 52000074573760від 21 січня 2013 року та кредитного договору від 21 листопада 2013 року так і за Генеральною угодою від 13 жовтня 2016 року в розмірі, зазначеному в позовній заяві.

Відповідно до ч.1, ч.2ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі №6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за ч.1, ч. 2ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідност.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представник позивача був обізнаний із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає свою увагу на ту обставину, що позивачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надано доказів укладання кредитного договору та отримання кредитної картки зі встановленим лімітом в розмірі 30 034,54 грн.

Доводи позивача, що підписання заяви-анкети позичальником є приєднання до запропонованих банком Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки заява є невід`ємною частиною кредитного договору, визнання відповідачем факту підписання заяви та отримання кредитної картки, не заслуговують на увагу, оскільки, із підписаної анкети-заяви не вбачається, що відповідачу була видана кредитна картка, який саме розмір кредитного ліміту за платіжною карткою установлений позичальнику, що унеможливлює встановлення обставин дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів. Тобто, підписана відповідачем анкета-заява не містить істотних умов кредитного договору, з яких було б можливо встановити умови, на яких він укладався.

Окрім того, на час розгляду справи судом, позивачем не було надано доказів відкриття на ім`я відповідача карткових рахунків з присвоєними номерами за первісним договором та генеральною угодою, виписок по рахункам, які мали б підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити, який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником за генеральною угодою.

З наданої банком виписки, про що було зазначено вище, неможливо встановити, який відповідачу було відкрито картковий рахунок, який йому було присвоєно номер та чи стосується дана виписка, укладеної між сторонами Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № SAMDN 52000074573760від 21 січня 2013 року.

Крім того, наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог, крім того, в матеріалах справи також відсутній розрахунок заборгованості за первісним договором № SAMDN 52000074573760 від 21 січня 2013 року, за яким здійснено реструктуризацію згідно Генеральної угоди від 13 жовтня 2016 року, а також за договором від 21 листопада 2013 року (на який як на доказ посилається банк).

Розрахунок заборгованості, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно дост. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Однак, в силу принципу змагальності сторін, визначеногост.12 ЦПК України, позивач мав надати належні та допустимі докази надання відповідачу грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності, чого ним зроблено не було.

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину первісного кредитного договору № SAMDN 52000074573760, укладеного між сторонами 21 січня 2013 року шляхом підписання анкети-заяви (який в справі взагалі відсутній), а також їх не можна розцінювати як частину Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 13 жовтня 2016 року.

Отже, факт укладення первісного кредитного договору між сторонами, умови його укладення не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч.2ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскількист.81ЦПК Українизакріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставин при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Враховуючи те, що позивачем не надано доказів на підтвердження наданого відповідачу кредиту в зазначеному розмірі, доказів видачі картки, суд приходить до переконання, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати в розмірі 1921,00 грн. покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 526, 528, 530, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача - Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк".

Учасники справи:

- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Грушевського, 1д;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 03 квітня 2020 року.

Суддя Д. І. Городецький