Рішення № 89038769, 03.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2020 року Справа № 160/12762/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2019 року засобами поштового зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради з приводу розгляду клопотання ОСОБА_1 від 12.09.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та зобов`язати Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання від 12.09.2019року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 .

В мотивування позовних вимог позивач зазначила, що 12.09.2019 року до Дніпровської міської ради на ім`я голови позивачем було подане клопотання про надання дозволу на розроблення документації з землеустрою з додатками (копія паспорту, ідентифікаційний номер та план земельної ділянки з бажаним місцем розташування земельної ділянки). Не отримавши відповіді в місячний термін, позивач була вимушена прийти до міської ради, де останній повідомили, що треба чекати, оскільки її клопотання було переправлено до Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської раді. Розглянувши клопотання від 12.09.2019 року міськрада листом від 12.11.2019 року повідомила, що згідно листа від архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами (копія листа від 09 липня 2019 року №4/16-1553) земельна ділянка розташована на території лісопарків, гідропарків. Отже, позивач вважає, що така відмова є протиправною та порушує законні права та інтереси останньої.

25.02.2020 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Дніпровської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому орган місцевого самоврядування заперечує щодо задоволення позовних вимог. Відзив на позовну заяву аргументований тим, що Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради було надано відповідь на заявлене клопотання, у якій зазначено, що клопотання позивача не може бути задоволене, оскільки немає можливості підготувати проект рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення гаража. Відповідач вважає, що дана відповідь є цілком вмотивованою, оскільки листом головного архітектурно-планувального управління Департаменту від 09.07.2018 вих. № 4/16-1553 було повідомлено, що запитувана земельна ділянка розташована на території лісопарків, гідропарків, розміщення гаража на зазначеній території не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, діючого на сьогодні генерального плану та іншої містобудівної документації. Також відповідач стверджує, що проекти рішень розробляються виконавчими органами Дніпровської міської ради, які є окремими юридичними особами, а отже, Дніпровська міська рада не відповідає за бездіяльність окремих виконавчих органів. Так як не було підготовлено проект рішення щодо надання дозволу на розробку документації з землеустрою, не подано його на розгляд при формуванні Порядку денного сесії, то, відповідно, на сесії Дніпровської міської ради не могло розглядатися вказане питання. Вказане свідчить про відсутність бездіяльності у діях Дніпровської міської ради, а отже про невірно обраний позивачем спосіб захисту.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 23.12.2019 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

У період з 10.01.2020 року по 24.01.2020 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній відпустці, а в період з 27.01.2020 року по 31.01.2020 року перебував на лікарняному.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 року у задоволенні клопотання представника Дніпровської міської ради Скосарєва І.Д. про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити з огляду на таке.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивачем ОСОБА_1 12.09.2019 року до Дніпровської міської ради на ім`я міського голови Філатова Б.А. було подано клопотання про надати дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,01га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ). На ділянці розміщено: гараж 1. Цільове призначення ділянки :для будівництва індивідуальних гаражів. Також в означеному клопотання позивачем повідомлено, що остання несе особисту відповідальність за достовірність наданої інформації та документів, що її підтверджують, а також за будь-які наслідки, до яких може призвести її використання.

Листом від 12.11.2019 року вих. №8/7-3293 Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради «Про розгляд клопотання» повідомлено позивачу про те, що на час опрацювання означеного клопотання було виявлено, що воно подано з метою оформлення правовстановлюючих документів про фактичному розміщенню гаража а, за призначенням та формою звернення, ділянка запитується як для будівництва індивідуального гаража, але, за наявною інформацією в межах запитуваної ділянки розташовано металевий гараж. Оформлення правовстановлюючих документів на землю - по фактичному розміщенню гаража, або для будівництва індивідуального гаража, або для улаштування металевого гаража передбачає принципово різні переліки документів, що повинні бути додані до клопотання, обтяження, обмеження, правові підстави, порядки дій та інше. Також зазначено, що 23.04.2019 року позивачем було надано до міської ради клопотання вх. № 36/2006 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення гаража по АДРЕСА_2 . В підсумування з огляду на приписи п. 7 ст. 118, п. 3 ст. 123 Земельного кодексу України Департамент вказав на те, що за результатами опрацювання клопотання та доданих до нього документів, листом Головного архітектурно-планувального управління Департаменту від 09.07.2019 ви. № 4 було повідомлено, що за матеріалами генерального плану розвитку міста Дніпра запитувана земельна ділянка розташована на території лісопарків, гідропарків, розміщення гаража на зазначеній території не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, діючого на сьогодні генерального плану та іншої містобудівної документації. Отже, не вбачається можливим підготувати проект рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення гаража. У зв`язку з чим клопотання від 23.04.2019 вх. № 36/2006 та додатки до нього було списано до архіву, про що позивача було повідомлено листом від 20.08.2019 вих. № 8/7-2440. Клопотання від 12.09.20-19 вх. № 36/4161 також списано до архіву.

Не погоджуючись з такою позицією міської ради щодо не прийняття відповідного рішення за клопотанням, позивач звернулася до суду з даним позовом, за захистом порушеного на її думку, права.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, суд зауважує, як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов`язково у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто, припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

При цьому, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до вимог статті 92 Конституції України, статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пунктів 34 та 37 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Проаналізувавши вищевказані положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів.

При цьому, згідно ч. ч. 6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15.

Суд звертає увагу, що відповідач отримавши заяву позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки повинен розглянути її та прийняти за результатом її розгляду відповідне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, у листі від 12.11.2019 №8/7-3293 відповідач зазначив, що запитувана земельна ділянка розташована на території лісопарків, гідропарків, розміщення гаража на зазначеній території не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, діючого на сьогодні генерального плану та іншої містобудівної документації. Отже, не вбачається можливим підготувати проект рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення гаража.

При цьому, відповідач у листі зазначив, що не вбачається можливим підготувати проект рішення міської ради.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин у справі у взаємозв`язку із вказаними положеннями чинного законодавства, суд вбачає порушення чинного законодавства відповідачем при не прийнятті відповідного рішення за заявою позивача, та наголошує на не дотриманні відповідачем вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування", оскільки вказаними законодавчими положеннями визначено вичерпний перелік підстав для відмови громадянам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Отже, відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв не у межах і не у спосіб, визначений Земельним кодексом України.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 79-1 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно цієї ж статті державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" засадами державної реєстрації прав є: обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Слід також зазначити, що в рамках адміністративного судочинства бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.

Відтак, в даному випадку з боку відповідача має місце протиправна бездіяльність щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині зобов`язання Дніпровської міської ради повторно розглянути клопотання від 12 вересня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 . З цього приводу суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Крім того, суд зазначає, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб`єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Таким чином, за сукупністю наведених обставин та враховуючи наявність письмових доказів, що підтверджують наведені позивачами доводи у позовній заяві та виходячи з системного аналізу вищезазначених норм чинного земельного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Виходячи із викладеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1576685006.1 від 10.01.2020 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню з Дніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради з приводу розгляду клопотання ОСОБА_1 від 12 вересня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Зобов`язати Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання від 12 вересня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник