Рішення № 89038664, 30.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 квітня 2020 р. Справа № 120/881/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що 24 лютого 2020 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження серії ВП №61343998 дізналася про перебування на виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) виконавчого провадження щодо примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області від 07 грудня 2018 року №Ф-7380-17у щодо сплати заборгованості з єдиного внеску у сумі 15819,54 гривень.

Позивач вважає дану вимогу протиправною, оскільки хоч і мала статус фізичної особи - підприємця, проте з 01 жовтня 2011 року не здійснювала підприємницької діяльності, адже з цього часу працювала завідувачкою неврологічним відділенням в комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька міська клінічна лікарня №1».

Оскільки позивачка з 01 жовтня 2011 року перебувала у трудових відносинах із закладом охорони здоров`я, тому в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є застрахованою особою, так як роботодавець нараховував та сплачував за неї єдиний внесок.

Разом із позовною заявою позивачкою також подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою від 02 березня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

17 березня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що згідно з даними підсистеми ІС "Податковий блок" Григоревська Л.М. зареєстрована виконавчим комітетом Вінницької міської ради як фізична особа-підприємець 17 липня 2008 року, а з 22 лютого 2020 року нею прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності. За даними інформаційної системи органів державної податкової служби за позивачем рахується борг зі сплати єдиного внеску в сумі 15819,54 гривень. В свою чергу, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У відзиві йдеться про те, що звіти щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем не подавались, а єдиний внесок не сплачувався. Відтак, на думку відповідача, вимога про сплату боргу сформована правомірно.

26 березня 2020 року позивачкою подано відповідь на відзив, у якій наведені аргументи для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

З огляду на те, що ухвалою від 02 березня 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як свідчить інформаційна база даних контролюючого органу, ОСОБА_1 зареєстрована виконавчим комітетом Вінницької міської ради як фізична особа-підприємець 16 липня 2008 року, що нею не заперечується.

Згідно із свідоцтвом серії НОМЕР_1 28 травня 2014 року позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

Трудовою книжкою серії НОМЕР_2 підтверджується те, що ОСОБА_1 , починаючи з 01 серпня 1996 року, працювала у різних закладах охорони здоров`я, а з 01 жовтня 2011 року працює на посаді завідувачки неврологічним відділенням в комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька міська клінічна лікарня №1».

07 грудня 2018 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області сформовану вимогу №Ф-7380-17у, якою позивачку зобов`язано сплатити борг (недоїмку) з єдиного внеску в розмірі 15819,54 гривень, про що останній стало відомо 24 лютого 2020 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження серії ВП №61343998 щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7380-17у від 07 грудня 2018 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Правові засади справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства врегульовані нормами Податкового кодексу України та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Разом із тим, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 4 Закону встановлено перелік осіб, які відносяться до платників єдиного внеску. Так, відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті до платників єдиного внеску відносяться фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом не врегульовано.

При цьому, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, на якій системі оподаткування перебувають.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Розмір єдиного внеску залежить від розміру отриманого підприємцем доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Законодавцем передбачено обов`язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Але в будь-якому разі передбачено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19, від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 02 квітня 2020 року у справі №620/2449/19 та ряду інших.

Щодо тверджень представника відповідача про необхідність сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах та мають статус фізичної особи-підприємця, то суд вважає такі необґрунтованими, оскільки це спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Разом із тим, судом встановлено, що записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 підтверджується факт роботи позивачки з 01 жовтня 2011 року по момент звернення до суду на посаді завідувачки неврологічного відділення в комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька міська клінічна лікарня №1» як найманого працівника.

За період роботи у комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька міська клінічна лікарня №1» роботодавець сплачував за позивачку обов`язкові відрахування із заробітної плати (в тому числі і єдиний внесок) в розмірі не менше мінімального, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 10 березня 2020 року №1661/50-08-01-13/2.

Відтак, відповідно до норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивачка є застрахованою особою та єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачкою ще і як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність.

Наведене свідчить про протиправність вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області від 07 грудня 2018 року №Ф-7380-17у, якою ОСОБА_1 зобов`язано сплатити борг (недоїмку) з єдиного внеску в розмірі 15819,54 гривень.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Тобто, норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах "Серков проти України", "Щокін проти України" зазначив, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.

Відтак, за наведених аргументів вимога Головного управління ДФС у Вінницькій області від 07 грудня 2018 року №Ф-7380-17у є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачкою, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 28 лютого 2020 року.

Відтак, на користь позивачки слід стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 840 гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7380-17у, що сформована Головним управлінням ДФС у Вінницькій області 07 грудня 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину (пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43142454)

Рішення у повному обсязі складено 30.04.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович