Рішення № 89038581, 28.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 квітня 2020 р. Справа № 120/199/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Т.М.,,

за участю:

секретаря судового засідання: Ковальова В.О.,

представника позивача: Савчука М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач), у якому просив:

визнати протиправними рішення № 023830007940 від 22.10.2019 року Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови позивачу в призначенні пенсії згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом виключення періоду роботи позивача з 02.07.2001 року по 10.10.2001 року, з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року, з 02.07.2002 року по 14.09.2005 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області призначити і виплачувати пенсію за віком позивачу з 05.09.2019 року згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування до загального стажу періоду роботи з 02.07.2001 року по 10.10.2001 року, з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року, з 02.07.2002 року по 14.09.2005 року;

- стягнути на його користь сплачений при звернені до суду судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 023830007940 від 22.10.2019 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

На думку позивача до його страхового стажу відповідачем протиправно не зарахований стаж наступних періодів: з 02.07.2001 року по 10.01.2001 року; з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року; з 02.07.2002 року по 14.09.2005 року.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.01.2020 року даний адміністративний позов залишено без руху та встановлено 5-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків зазначених у мотивувальній частині.

Ухвалою суду від 07.02.2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 30.03.2020 року витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відносно ОСОБА_1

19.02.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на призначення пенсії за віком з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року мають право особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 26 років.

Вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано трудову діяльність у ПП ОСОБА_2 . з 02.07.2001 року по 10.10.2001 року; у ПП ОСОБА_3 з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року, оскільки в записах наявні виправлення та відсутня інформації про сплату страхових внесків.

Також до стажу роботи не зараховано період роботи в ТОВ «Оратівагропроменерго» з 02.07.2002 року по 14.09.2005 року, оскільки в наданих персоніфікованого обліку відсутні відомості про нарахування заробітної сплати на зазначеному підприємстві.

Згідно наданих документів та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з бази даних реєстру застрахованих осіб, страховий стаж позивача становить 23 роки 09 місяців 24 дні, чого не достатньо для призначення пенсії за віком.

У зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів про періоди роботи та відсутність необхідного страхового стажу, відповідач вважає, що правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком.

За таких обставин, відповідач вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

28.04.2020 року представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Керуючись положеннями ч. 3 ст. 205 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи у відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив адміністративний позов задовольнити, надавши пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача та оцінивши інші докази, матеріали пенсійної справи, оригінал трудової книжки позивача, судом встановлено наступне.

11.10.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 023830007940 від 22.10.2019 року відмовлено у призначенні пенсії позивачу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років.

У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача складає 23 роки 09 місяців 24 дні, що є недостатнім для права на призначення пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не зараховано трудову діяльність у приватного підприємця (далі - ПП) ОСОБА_2 з 02.07.2001 року по 10.10.2001 року; у ПП ОСОБА_3 з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року, оскільки в записах наявні виправлення та відсутня інформації про сплату страхових внесків.

Також до стажу роботи не зараховано період роботи в ТОВ «Оратівагропроменерго» з 02.07.2002 року по 14.09.2005 року, оскільки в наданих персоніфікованого обліку відсутні відомості про нарахування заробітної сплати на зазначеному підприємстві.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5, сформованих з 1998 року по 2002 року, за позивача за звітний період 2002 рік за кодом НОМЕР_1 найменування страхувальника ОСОБА_3 не сплачувались страхові внески. Також відсутні відомості про сплату внесків ПП ОСОБА_2 та ТОВ «Оратівагропроменерго».

Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування йому стажу протиправними, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (надалі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 ( 301-93-п ) «Про трудові книжки працівників», та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.

Відповідно до п.п.1.1 Інструкції №110 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться (п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п.2.4. Інструкції №110 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

П.2.27 визначено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до п.4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

У судовому засіданні оглянуто та досліджено оригінал трудової книжки серія НОМЕР_2 , виданої 25.12.1979 року на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до записів 21-22 трудової книжки з 02.07.2001 року по 10.10.2001 року; працював слюсарем у приватного підприємця ОСОБА_2 за трудовим договором № 74, зареєстрованим у Вінницькому районному центрі зайнятості; записів 23-24 з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року працював слюсарем у приватного підприємця ОСОБА_3 за трудовим договором № 753 від 23.04.2002 року, зареєстрованому у Лівобережному міжрайонному центрі зайнятості; записів 25-26 працював автослюсарем на ТОВ «Оратівагропроменерго» з 02.07.2002 року по 14.09.2005 року.

Суд звертає увагу, що в записах 21, 22, 23, 24 відсутні будь-які виправлення, як вказував в оскаржуваному рішенні відповідач.

А тому доводи відповідача щодо наявності виправлень в записах 21, 22, 23, 24 в трудовій книжці судом до уваги не беруться.

Що стосується аргументів щодо відсутності сплати страхових внесків ПП ОСОБА_2 , ПП ОСОБА_3 та ТОВ «Оратівагропроменерго», а тому неможливості зарахування таких періодів роботи до страхового стажу позивача, то суд при оцінці даних обставин керується наступним.

Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

Згідно ст.26 Закон №1058 із змінами право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 26 років у період з 01.01.2018 року по 31.12.2019 року.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Вказаною статтею визначено порядок обчислення страхового стажу, а саме: періоди трудової діяльності, що враховувалися для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (по 31.12.2003), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи), а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.

Наведене кореспондується положенням ч.2 ст.24 Закону № 1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.

Так, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 3 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, право на трудову пенсію мали особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Таким чином, до набрання чинності Законом України №1058-IV (по 31.12.2003), періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто відповідно до ст. 3, 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи, а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків

Відповідно до п. 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов`язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Зазначені в абзаці першому цього пункту фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості. Під час прийняття на роботу вноситься запис: "Прийнятий на роботу (далі зазначається професійна характеристика робіт) за трудовим договором (зазначаються дата та номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості), при цьому у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата і номер реєстрації трудового договору державною службою зайнятості: "трудовий договір (номер), зареєстрований (дата)"), а при звільненні - запис: "Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП України)" ( 322-08 ), при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: "трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)". Унесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, незалежно від місця реєстрації трудового договору, і засвідчуються його печаткою.

Відповідно до записів 21-22 трудової книжки з 02.07.2001 року по 10.10.2001 року; працював слюсарем у приватного підприємця ОСОБА_2 за трудовим договором № 74, зареєстрованим у Вінницькому районному центрі зайнятості; записів 23-24 з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року працював слюсарем у приватного підприємця ОСОБА_3 за трудовим договором № 753 від 23.04.2002 року, зареєстрованому у Лівобережному міжрайонному центрі зайнятості.

Зазначені записи зроблені відповідно до п. 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», трудові договори реєструвалися та знімалися із реєстрації у центрі зайнятості.

Однак, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, інформація про сплату приватними підприємцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 страхових внесків за позивача до Пенсійного фонду України за період з 02.07.2001 року по 10.10.2001 року; з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року відсутня.

Також в даних персоніфікованого обліку відсутня інформація щодо сплати страхових внесків за позивача ТОВ «Оратівагропроменерго» з 02.07.2002 року по 14.09.2005 року.

Враховуючи наведені норми законодавства, що регулює порядок зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача до 01.01.2004 року підлягають зарахуванню на підставі трудової книжки.

Що ж до обставин відсутності відомостей про сплату страхових внесків ПП Трояновою, ПП Качура та ТОВ «Оратівагропроменерго», то суд звертає увагу на наступне.

Згідно статті 1 Закону №1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1 статті 20 Закону №1058-ІV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 цього Закону, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, у частині 10 статті 20 Закону №1058-ІV, вказано, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058-XV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Суд вважає, що фактично, внаслідок невиконання роботодавцями позивача обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправним рішення щодо відмови позивачу в призначенні пенсії, оскільки робота у приватних підприємців з 02.07.2001 року по 10.10.2001 року; з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року, з 02.07.2002 року по 14.09.2005 року підтверджена належними записами у трудовій книжці.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наявність заборгованості роботодавця перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працювала застрахована особа.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області неправомірно не врахувало позивачу період роботи позивача

з 02.07.2001 року по 10.10.2001 року; з 18.04.2002 року по 30.06.2002 року, з 02.07.2002 року по 14.09.2005 року до страхового стажу.

Відповідно до ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ч.2 ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що призначення пенсій є дискреційними повноваженнями органу пенсійного фонду, та для прийняття рішення про призначення пенсії необхідно дослідити умови, визначені ст.26 Закону України №1058-ІV, суд приходить до висновку, що ефективним способом відновлення порушеного права буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2019 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, що позов задоволено частково, витрати понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню частково у розмірі 560,52 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії № 023830007940 від 22.10.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2019 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 560,52 грн (п`ятсот шістдесят гривень 52 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

позивач: ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21050)

Повне судове рішення складено та підписано суддею 04.05.2020.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна