Рішення № 89037670, 27.04.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2020Справа № 910/16816/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейдгруп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі"

про стягнення заборгованості по Договору поставки процентів за простроченим грошовим зобов`язанням та штрафу у розмірі 2 562 081 грн.

Представники сторін:

від позивача: Мусійченко М.Г., ордер серія ЛГ № 013419; Жуков Д.В., керівник;

від відповідача: Раєцький А.О., ордер серія ЖТ № 070041.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрейдгруп» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» про стягнення заборгованості по Договору поставки процентів за простроченим грошовим зобов`язанням та штрафу у розмірі 2 562 081 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 016 від 13.02.2018, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2019 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

09.12.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 29.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.01.2020.

У судове засідання 20.01.2020 представник позивача не з`явився, представник відповідача з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 10.02.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

05.02.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 10.02.2020 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 02.03.2020.

24.02.2020 представником позивача подано відповідь на відзив.

28.02.2020 представником відповідача подано клопотання про відкладення судового засідання.

02.03.2020 представником відповідача подано письмові заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання 02.03.2020 представник позивача з`явився, представник відповідача не з`явився.

За результатами підготовчого засідання, призначеного на 02.03.2020, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2020 розгляд справи по суті призначено на 27.04.2020.

02.04.2020 представником відповідача подано додаткові пояснення до відзиву.

У судове засідання 27.04.2020 представники сторін з`явились.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 27.04.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртрейдгруп» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язаний поставити в обумовлений термін і передати у власність покупця у відповідності до замовлень покупці, а покупець прийняти та оплатити цукор білий кристалічний буряковий ІІІ категорії в мішках по 50 кг. (далі - товар), який поставляється йому в рамках даного Договору. Ціна, кількість та строки поставки визначаються у Специфікаціях до даного Договору, які після належного їх оформлення є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2 Договору поставка товару за погодженням сторін здійснюється залізничним або автомобільним транспортом.

Поставка товару здійснюється на умовах поставки до станції/складу покупця, або на умовах само вивозу зі складу постачальника, про що сторони зазначають у відповідній специфікації (п. 1.3 Договору).

У відповідності до п. 2.1 Договору загальна кількість товару, що поставляється по даному Договору, є сумою кількості товару, що вказана у видаткових наданих та/або специфікаціях до даного Договору.

Пунктом 2.4 Договору узгоджено, що загальна сума даного Договору складається з вартості поставленого товару покупцеві, вказана у видаткових накладних до даного Договору за весь період дії даного Договору.

Згідно з п. 3.1 Договору розрахунки за поставлений товар за цим Договором здійснюється одним із нижче вказаних способів за погодженням сторін, який зазначається сторонами у відповідній специфікації до Договору:

- на умовах 100% попередньої оплати - покупець зобов`язується оплатити товар протягом одного банківського дня з моменту укладення відповідної специфікації (п. 3.1.1 Договору);

- на умовах післясплати - покупець зобов`язується оплатити товар в той самий банківський день коли було здійснено відвантаження товару (3.1.2 Договору);

- на умовах відтермінування платежу - покупець зобов`язується оплати товар протягом семи календарних днів з моменту відвантаження йому товару (п. 3.1.3 Договору).

Пунктом 3.4 Договору сторонами узгоджено, що у випадку проведення розрахунків відповідно до п. 3.1.2 Договору, постачальник зобов`язується поставити товар до 16.30 год. Якщо покупцем не будуть виконані строки вказаного розрахунку то постачальник з наступного дня після поставки товару до дня оплати в повному обсязі поставленого товару на суму вартості товару нараховує відсотки в розмірі 1% від загальної вартості товару за відповідною специфікацією за кожен день прострочення оплати (згідно ст. 536 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.5 Договору у випадку проведення розрахунків до п. 3.1.3 цього Договору з восьмого календарного дня з моменту поставки товару і до дня оплати в повному обсязі поставленого товару на суму вартості товару нараховуються відсотки в розмірі 1% від загальної вартості товару за відповідною Специфікацією за кожен день прострочення оплати (згідно ст. 536 Цивільного кодексу України).

Сторони погодили, що строк поставки в кожному випадку додатково оговорюється сторонами в залежності від кількості товару та зазначається у відповідній специфікації до цього Договору (п. 3.8 Договору).

У відповідності до п. 3.9 Договору датою виписки постачальником видаткової накладної покупцеві є дата доставки товару на станцію/склад покупця.

Пунктом 3.10 Договору узгоджено, що датою поставки товару є:

- дата, зазначена на штемпелі в залізничній накладній станції призначення;

- при поставці на склад покупця: дата відвантаження товару, що відповідає даті виписки постачальником видаткової накладної.

Датою переходу права власності на товар від постачальник до покупця є дата отримання товару покупцем, що вказується покупцем на оригіналі видаткової накладної, яка надається постачальнику. Якщо покупець не вказав дату отримання товару покупцем на оригіналі видаткової накладної, яка надається постачальнику, датою переходу права власності на товар від постачальника до покупця вважається дата виписки видаткової накладної.

Згідно з п. 3.11 Договору покупець зобов`язаний при перерахуванні коштів, обов`язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату даного Договору. У випадку в платіжному дорученні цих реквізитів, постачальник самостійно визначає напрямок зарахування отриманих сум у рахунок погашення існуючих обов`язків покупця.

Якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам ДСТУ 4623:2006 (цукор білий кристалічний).

Відповідно до п. 5.1 Договору товар передається за видатковою накладною, у якій вказується найменування, кількість, ціна й вартість товару. Товар, що поставляється постачальником, повинен бути забезпечений:

- рахунком-фактурою (по електронній пошті в день поставки, оригінал надсилається поштою);

- видатковою накладною (по електронній пошті в день поставки, оригінал надсилається поштою);

- належним чином заповненою товарно-транспортною накладною (в т.ч. часу прибуття для здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, оригінал надсилається поштою);

- документами, що підтверджує якість товару, що поставляється.

Даний Договір набуває чинності з дати його укладення та діє до 12 лютого 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за даним Договором (п. 8.4 Договору.

12.02.2019 сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору на тих самих умовах, що передбачені ним, та внести зміни до п. 8.4 Договору.

Відповідно до п. 8.4 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 12.02.2019 до Договору), даний Договір набуває чинності з дати його укладення сторонами та діє до 12.02.2019. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору не повідомить про небажання продовжити дію Договору, то він вважається автоматично продовженим на кожен наступний календарний рік, без обмеження кількості продовжень. Якщо хоча б однією із сторін не виконано будь-яке зобов`язання за цим Договором, строк дії цього Договору продовжується до моменту належного виконання цього зобов`язання.

На виконання умов Договору сторонами узгоджено поставку товару згідно Специфікацій № 1 від 19.02.2018 на суму 262 900 грн., № 2 від 27.02.2018 на суму 260 700 грн., № 3 від 05.03.2018 на суму 260 700 грн., № 4 від 12.03.2018 на суму 260 700 грн., № 5 від 14.03.2018 на суму 260 700 грн., № 6 від 16.03.2018 на суму 260 700 грн., № 7 від 16.03.2018 на суму 260 700 грн., № 8 від 23.03.2018 на суму 258 500 грн., № 9 від 27.03.2018 на суму 258 500 грн., № 10 від 02.04.2018 на суму 257 400 грн., № 11 від 04.04.2018 на суму 257 400 грн., № 12 від 05.04.2018 на суму 257 400 грн., № 13 від 10.04.2018 на суму 256 300 грн., № 15 від 10.07.2018 на суму 255 200 грн., № 16 від 10.08.2018 на суму 248 600 грн., № 17 від 22.08.2018 на суму 246 400 грн., № 18 від 12.09.2018 на суму 247 500 грн., № 19 від 25.09.2018 на суму 248 600 грн., № 20 від 08.10.2018 на суму 228 800 грн., № 21 від 09.10.2018 на суму 228 800 грн., № 22 від 12.10.2018 на суму 226 600 грн., № 23 від 29.10.2018 на суму 225 500 грн., № 24 від 19.11.2018 на суму 234 300 грн., № 25 від 20.11.2018 на суму 234 300 грн., № 26 від 13.12.2018 на суму 228 800 грн., № 27 від 17.12.2018 на суму 236 500 грн., № 1 від 10.01.2019 на суму 253 000 грн., № 2 від 07.02.2019 на суму 274 800 грн., № 3 від 28.02.2019 на суму 217 000 грн., № 4 від 12.03.2019 на суму 218 000 грн., № 5 від 10.04.2019 на суму 230 000 грн., № 6 від 13.05.2019 на суму 261 800 грн., № 7 від 22.05.2019 на суму 288 200 грн., № 8 від 04.07.2019 на суму 288 200 грн., № 9 від 02.08.2019 на суму 254 100 грн., № 10 від 14.08.2019 на суму 249 700 грн., а також узгоджено у наведених Специфікаціях, що розрахунки здійснюються на умовах відтермінування платежу (згідно п. 3.1.3 Договору).

Також на виконання умов Договору сторонами узгоджено поставку товару згідно Специфікації № 14 від 05.06.2018 на суму 253 000 грн. та узгоджено, що розрахунки здійснюються на умовах згідно п. 3.1.2 Договору.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно видаткових накладних № 15 від 20.02.2018 на суму 262 900 грн., № 20 від 02.03.2018 на суму 260 700 грн., № 21 від 06.03.2018 на суму 260 700 грн., № 22 від 13.03.2018 на суму 260 700 грн., № 23 від 15.03.2018 на суму 260 700 грн., № 24 від 19.03.2018 на суму 260 700 грн., № 25 від 22.03.2018 на суму 260 700 грн., № 26 від 23.03.2018 на суму 258 500 грн., № 27 від 27.03.2018 на суму 258 500 грн., № 28 від 03.04.2018 на суму 257 400 грн., № 29 від 05.04.2018, № 30 від 06.04.2018 на суму 257 400 грн., № 31 від 11.04.2018 на суму 256 300 грн., № 38 від 05.06.2018 на суму 253 000 грн., № 46 від 12.07.2018 на суму 255 200 грн., № 54 від 10.08.2018 на суму 248 600 грн., № 58 від 22.08.2018 на суму 246 400 грн., № 67 від 14.09.2018 на суму 247 500 грн., № 72 від 27.09.2018 на суму 248 600 грн., №79 від 08.10.2018 на суму 228 800 грн., № 80 від 09.10.2018 на суму 228 800 грн., № 81 від 12.10.2018 на суму 226 600 грн., № 94 від 31.10.2018 на суму 225 500 грн., № 105 від 19.11.2018 на суму 234 300 грн., № 106 від 20.11.2018 на суму 234 300 грн., № 114 від 14.12.2018 на суму 228 800 грн., № 116 від 19.12.20 8 на суму 236 500 грн., № 3 від 15.01.2019 на суму 253 000 грн., № 12 від 08.02.2019, № 19 від 06.03.2019 на суму 45 800 грн., № 15 від 28.02.2019 на суму 217 000 грн., № 21 від 12.03.2019 на суму 218 000 грн., № 31 від 13.04.2019 на суму 230 000 грн., № 41 від 11.05.2019 на суму 261 800 грн., № 49 від 22.05.2019 на суму 288 200 грн., № 8 від 04.07.2019 на суму 288 200 грн., № 67 від 04.07.2019 на суму 288 200 грн., № 81 від 02.08.2019 на суму 254 100 грн. та № 90 від 14.08.2019 на суму 249 700 грн.

Однак, як зазначає позивач, відповідач не виконав свої договірні зобов`язання в частині здійснення оплати за поставлений за договором товар у повному обсязі, в зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 32 000 грн., а також у зв`язку з порушенням строків оплати за поставлений товар позивачем заявлено до стягнення відсотки на підставі ст. 536 ЦК України та п. 3.5 Договору у розмірі 1 764 121 грн. та штраф у розмірі 765 960 грн.

Відповідач в свою чергу, у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позову зазначає, що відсотки, які передбачені п. 3.1.3 Договору, за своєю правовою природою є штрафною санкцією - пенею, а не відсотками у відповідності до приписів ст. 536 ЦК України, оскільки Договором може бути встановлений лише інший розмірі процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що частина вимог ґрунтується на поставках здійснених поза межами Договору, оскільки Договір припинив свою дію 12.02.2019.

Також відповідачем заявлено про застосування спеціальної позовної давності щодо вимоги по %, які є штрафною санкцією за Специфікаціями № 1-24 за 2018 рік.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про зменшення штрафу на 99% на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно видаткових накладних № 15 від 20.02.2018 на суму 262 900 грн., № 20 від 02.03.2018 на суму 260 700 грн., № 21 від 06.03.2018 на суму 260 700 грн., № 22 від 13.03.2018 на суму 260 700 грн., № 23 від 15.03.2018 на суму 260 700 грн., № 24 від 19.03.2018 на суму 260 700 грн., № 25 від 22.03.2018 на суму 260 700 грн., № 26 від 23.03.2018 на суму 258 500 грн., № 27 від 27.03.2018 на суму 258 500 грн., № 28 від 03.04.2018 на суму 257 400 грн., № 29 від 05.04.2018, № 30 від 06.04.2018 на суму 257 400 грн., № 31 від 11.04.2018 на суму 256 300 грн., № 38 від 05.06.2018 на суму 253 000 грн., № 46 від 12.07.2018 на суму 255 200 грн., № 54 від 10.08.2018 на суму 248 600 грн., № 58 від 22.08.2018 на суму 246 400 грн., № 67 від 14.09.2018 на суму 247 500 грн., № 72 від 27.09.2018 на суму 248 600 грн., №79 від 08.10.2018 на суму 228 800 грн., № 80 від 09.10.2018 на суму 228 800 грн., № 81 від 12.10.2018 на суму 226 600 грн., № 94 від 31.10.2018 на суму 225 500 грн., № 105 від 19.11.2018 на суму 234 300 грн., № 106 від 20.11.2018 на суму 234 300 грн., № 114 від 14.12.2018 на суму 228 800 грн., № 116 від 19.12.20 8 на суму 236 500 грн., № 3 від 15.01.2019 на суму 253 000 грн., № 12 від 08.02.2019, № 19 від 06.03.2019 на суму 45 800 грн., № 15 від 28.02.2019 на суму 217 000 грн., № 21 від 12.03.2019 на суму 218 000 грн., № 31 від 13.04.2019 на суму 230 000 грн., № 41 від 11.05.2019 на суму 261 800 грн., № 49 від 22.05.2019 на суму 288 200 грн., № 8 від 04.07.2019 на суму 288 200 грн., № 67 від 04.07.2019 на суму 288 200 грн., № 81 від 02.08.2019 на суму 254 100 грн. та № 90 від 14.08.2019 на суму 249 700 грн., які підписані представниками сторін без заперечень та зауважень.

При цьому, доводи відповідача, що частина вимог ґрунтується на поставах здійснених поза межами Договору, оскільки Договір припинив свою дію 12.02.2019, судом відхиляються, оскільки 12.02.2019 сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору на тих самих умовах, що передбачені ним, та внести зміни до п. 8.4 Договору.

Відповідно до п. 8.4 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 12.02.2019 до Договору), даний Договір набуває чинності з дати його укладення сторонами та діє до 12.02.2019. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору не повідомить про небажання продовжити дію Договору, то він вважається автоматично продовженим на кожен наступний календарний рік, без обмеження кількості продовжень. Якщо хоча б однією із сторін не виконано будь-яке зобов`язання за цим Договором, строк дії цього Договору продовжується до моменту належного виконання цього зобов`язання.

Доказів наявності повідомлень відповідача адресованих позивачу про небажання продовжувати строк дії Договору, матеріали справи не містять, а отже строк діє Договору був автоматично продовженим.

При цьому, за ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Доказів визнання означеного правочину недійсним, сторонами до суду не надано.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно з п. 3.1 Договору розрахунки за поставлений товар за цим Договором здійснюється одним із нижче вказаних способів за погодженням сторін, який зазначається сторонами у відповідній специфікації до Договору:

- на умовах 100% попередньої оплати - покупець зобов`язується оплатити товар протягом одного банківського дня з моменту укладення відповідної специфікації (п. 3.1.1 Договору);

- на умовах післясплати - покупець зобов`язується оплатити товар в той самий банківський день коли було здійснено відвантаження товару (3.1.2 Договору);

- на умовах відтермінування платежу - покупець зобов`язується оплати товар протягом семи календарних днів з моменту відвантаження йому товару (п. 3.1.3 Договору).

На виконання умов Договору сторонами узгоджено поставку товару згідно Специфікацій № 1 від 19.02.2018 на суму 262 900 грн., № 2 від 27.02.2018 на суму 260 700 грн., № 3 від 05.03.2018 на суму 260 700 грн., № 4 від 12.03.2018 на суму 260 700 грн., № 5 від 14.03.2018 на суму 260 700 грн., № 6 від 16.03.2018 на суму 260 700 грн., № 7 від 16.03.2018 на суму 260 700 грн., № 8 від 23.03.2018 на суму 258 500 грн., № 9 від 27.03.2018 на суму 258 500 грн., № 10 від 02.04.2018 на суму 257 400 грн., № 11 від 04.04.2018 на суму 257 400 грн., № 12 від 05.04.2018 на суму 257 400 грн., № 13 від 10.04.2018 на суму 256 300 грн., № 15 від 10.07.2018 на суму 255 200 грн., № 16 від 10.08.2018 на суму 248 600 грн., № 17 від 22.08.2018 на суму 246 400 грн., № 18 від 12.09.2018 на суму 247 500 грн., № 19 від 25.09.2018 на суму 248 600 грн., № 20 від 08.10.2018 на суму 228 800 грн., № 21 від 09.10.2018 на суму 228 800 грн., № 22 від 12.10.2018 на суму 226 600 грн., № 23 від 29.10.2018 на суму 225 500 грн., № 24 від 19.11.2018 на суму 234 300 грн., № 25 від 20.11.2018 на суму 234 300 грн., № 26 від 13.12.2018 на суму 228 800 грн., № 27 від 17.12.2018 на суму 236 500 грн., № 1 від 10.01.2019 на суму 253 000 грн., № 2 від 07.02.2019 на суму 274 800 грн., № 3 від 28.02.2019 на суму 217 000 грн., № 4 від 12.03.2019 на суму 218 000 грн., № 5 від 10.04.2019 на суму 230 000 грн., № 6 від 13.05.2019 на суму 261 800 грн., № 7 від 22.05.2019 на суму 288 200 грн., № 8 від 04.07.2019 на суму 288 200 грн., № 9 від 02.08.2019 на суму 254 100 грн., № 10 від 14.08.2019 на суму 249 700 грн., а також узгоджено у наведених Специфікаціях, що розрахунки здійснюються на умовах відтермінування платежу (згідно п. 3.1.3 Договору).

Також на виконання умов Договору сторонами узгоджено поставку товару згідно Специфікації № 14 від 05.06.2018 на суму 253 000 грн. та узгоджено, що розрахунки здійснюються на умовах згідно п. 3.1.2 Договору.

Як зазначає позивач, відповідачем оплачено отриману продукцію частково та з порушенням строків оплати, що відповідачем не спростовано, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 32 000 грн.

З наявного в матеріалах справи Акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.02.2018 по 20.09.2019 вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 20.09.2019 становить 32 000 грн.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.

Акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

З матеріалів справи вбачається, що після подачі позовної заяви до суду, відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 32 000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1530 від 05.12.2019 на суму 32 000 грн.

В свою чергу, пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 32 000,00 грн. підлягає закриттю.

Також позивачем заявлено до стягнення відсотки на підставі ст. 536 ЦК України та п. 3.5 Договору у розмірі 1 764 121 грн., та штраф у розмірі 765 960 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем порушено строки оплати за поставлений товар, що відповідачем не заперечується, та у судовому засіданні 27.04.2020 представник відповідача зазначив, що здійснений позивачем розрахунок щодо сум, строків поставки та розрахунків, відповідає фактичним обставинам.

Відповідно до п. 3.5 Договору у випадку проведення розрахунків до п. 3.1.3 цього Договору з восьмого календарного дня з моменту поставки товару і до дня оплати в повному обсязі поставленого товару на суму вартості товару нараховуються відсотки в розмірі 1% від загальної вартості товару за відповідною Специфікацією за кожен день прострочення оплати (згідно ст. 536 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В свою чергу частиною 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов`язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Таким чином, з умов п. 3.5 Договору вбачається, що сторонами не узгоджувалось розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами, оскільки сторонами змінено порядок нарахування процентів, в зв`язку з чим, вимоги про стягнення з відповідача відсотків на підставі ст. 536 ЦК України та п. 3.5 Договору у розмірі 1 764 121 грн. задоволенню не підлягають.

Також, відповідачем заявлено про пропуск строку позовної давності щодо вимоги по % за Специфікаціями № 1-24 за 2018 рік.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення відсотків на підставі ст. 536 ЦК України та п. 3.5 Договору у розмірі 1 764 121 грн. з підстав їх необґрунтованості, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо вимог по % за Специфікаціями № 1-24 за 2018 рік судом не розглядається.

В свою чергу, щодо вимог про стягнення штрафу в розмірі 765 960 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 6.2 Договору у випадку невиконання/несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов`язань, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення зобов`язань, від суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення зобов`язання відповідно до умов даного Договору, а у випадку постачання товару з відтермінуванням платежу чи на умовах післясплати, у разі затримки платежу більше ніж на три календарних дні від дати оплати, зазначеної у відповідній Специфікації, покупець додатково сплачує штраф у розмірі 30% від суми невиконаного зобов`язання.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру штрафу, оскільки відповідачем допущено прострочення з оплати вартості поставленого товару та строк понад три дні, судом встановлено, що вимоги про стягнення штрафу в розмірі 765 900 грн. є обґрунтованими.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу на 99%, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 та у постанові від 27.02.2019 у справі №910/9765/18

В обґрунтування заявленого клопотання, відповідачем зазначено, що: позивачем не надано доказів наявності збитків; відповідачем сплачено суму боргу у розмірі 32 000 грн., яка є значно меншою від заявлених позовних вимог; середній строк прострочення не перевищує 20 днів; на час здійснення майже кожної поставки, яка здійснювалась на умовах відтермінування платежу, була переплата (авансування) у розмірі половини ціни поставленого товару/продукції.

Проте сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов`язку не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

В свою чергу, нарахування штрафу здійснено позивачем не лише на суму заборгованості у розмірі 32 000 грн. заявлену до стягнення, а й на суми, за якими відповідачем порушено узгоджені строки оплати у загальному розмірі 2 545 500 грн., а отже посилання відповідача на те, що сума заявлена до стягнення сума штрафу перевищує суму боргу не відповідають обставинами справи.

Також судом відхиляються посилання відповідача на наявність в певний проміжок часу переплати жодним чином не нівелюють обставини щодо порушення відповідачем строків оплати, при цьому, як вбачається з матеріалів справи, строк порушення оплати за Договором, за якими позивачем нараховано штраф складає від 9 до 56 днів, в свою чергу, умовами Договору сторонами узгоджено, що штраф нараховується у разі затримки платежу більше ніж на три календарних дні від дати оплати, а отже з огляду на приписи статей 6, 627, 628 ЦК України, посилання відповідача на те, що середній строк прострочення складає 20 днів, не є тією обставиною, яка свідчить про наявність підстав для зменшення розміру штрафу.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру штрафу.

Водночас судом не приймаються до уваги пояснення, подані відповідачем 02.04.2020, з огляду на наступне.

При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (ч. 1 ст. 161 ГПК України).

Частиною 2 ст. 161 ГПК України визначено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач скориставшись наданими процесуальними правами подав відзив на позовну заяву, виклавши свої аргументи та заперечення, позивач в свою чергу подав відповідь на відзив та відповідно відповідач заперечення на відповідь на відзив.

Однак в подальшому відповідачем подано 02.04.2020 додаткові пояснення до відзиву, які за своєю суттю зводяться до заяв по сутті спору, а саме відзиву на позовну заяву із новими запереченнями проти позову та зміною попередньої позиції відповідача, викладеної у відзиві.

При цьому, відповідачем не ставилось питання про надання дозволу для надання нових заперечень по суті спору, а судом у порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України такого дозволу не надавалось.

Водночас, пунктами 2 та 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

В свою чергу подання пояснень із новими запереченнями проти позову, фактично зводиться до порушення таких принципів та суперечить ч. 1 ст. 161 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Крім того, суд вважає, що зміна власної правової позиції відповідачем свідчить про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За наведених обставин у сукупності, судом не приймаються до уваги подані відповідачем 02.04.2020 додаткові пояснення до відзиву.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 32 000 грн., та часткове задоволення позовних вимог в іншій частині з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 9-11; ідентифікаційний код: 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейдгруп" (02105, м. Київ, проспект Миру , будинок 15 А, офіс 417; ідентифікаційний код: 41641746) штраф в розмірі 765 900 (сімсот шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот) грн. 31 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 968 (одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 50 коп.

3. В частині вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейдгруп" заборгованості в розмірі 32 000 грн. провадження у справі закрити.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 04.05.2020

Суддя О.А. Грєхова