Рішення № 89037515, 22.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2020Справа № 910/16015/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Яценко Я. М., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик"

про стягнення 1 457 804,08 грн,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 22.01.2020,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2019 року Приватне підприємство "Агрохім-Партнер" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" про стягнення 1 457 804,08 грн, з яких 180 216,75 грн складають інфляційні втрати, 584 868,56 грн - 30% річних та 692 718,77 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо здійснення своєчасної та повної оплати за Договором № 23 поставки товару на умовах відстрочення платежу від 13.03.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/16015/19 для розгляду за правилами загального позовного провадження, визначено строки для подання відзиву, відповіді на відзив, пояснень, заперечень та інших заяв та клопотань, підготовче засідання у справі призначено на 18.12.2019.

Ухвалою від 18.12.2019 підготовче засідання було відкладено на 10.01.2020.

У підготовче засідання 10.01.2020 прибули представники сторін та надали пояснення. Представник позивача надав на огляд суду оригінали документів. Після огляду оригінали було повернуто представнику.

Судом було поставлено на обговорення питання щодо закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

За наслідками підготовчого засідання 10.01.2020 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті в судовому засіданні 22.01.2020.

У судовому засіданні 21.06.2018 представник позивача надав пояснення по суті заявлених вимог, позов просив задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в призначеному судовому засіданні проти позову заперечував та надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

13.03.2017 між ТОВ "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" (Постачальник) та ТОВ "БОБРИК" (Покупець) було укладено Договір поставки товару на умовах відстрочення платежу №23 (далі - Договір), який визначає умови поставки товару (засобів захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) на умовах відстрочення платежу (а.с.22-25).

Відповідно до п.2.1 Договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного Договору, які є його невід`ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару.

Товар вважається переданим Покупцю з моменту підписання видаткових накладних (п.3.2 Договору).

Згідно з п.5.4 Договору Сторони визначили та погодили, що оплата товару згідно даного Договору проводиться наступним чином: 100% від вартості товару оплачується Покупцем в строк до 01.11.2017.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що за прострочення виконання зобов`язання Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п.8.3 Договору Сторони відповідно до ст. 259 ЦК України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 3 роки з моменту підписання даного Договору. Крім цього, сторони відповідно до п.6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним Договором здійснюється протягом 5 років з моменту підписання даного Договору.

У п.8.6 Договору визначено, що Сторони згідно з п.2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що Покупець у випадку прострочення оплати товару за неправомірне користування коштами Постачальника сплачує на користь останнього 30% річних.

Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома Сторонами до повного виконання Сторонами обов`язків по Договору. (п.11.1 Договору)

Додатками до Договору Сторони узгодили найменування товару, одиниці виміру, кількість, ціну.

На виконання умов Договору Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №137 від 17.04.2017 на суму в розмірі 473 941 грн. 74 коп., №144 від 20.04.2017 на суму в розмірі 29 919 грн. 78 коп., №156 від 26.04.2017 на суму в розмірі 79 497 грн. 36 коп., №158 від 26.04.2017 на суму в розмірі 127 056 грн. 60 коп., №178 від 10.05.2017 на суму в розмірі 746 440 грн. 74 коп., №191 від 15.05.2017 на суму в розмірі 329 127 грн. 84 коп., №352 від 29.06.2017 на суму в розмірі 105 624 грн. 00 коп., №347 від 10.07.2017 на суму в розмірі 34 387 грн. 20 коп., а загалом на суму в розмірі 1 925 995 грн. 26 коп.

Також на виконання умов Договору Відповідач здійснив повернення товару, а Позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується зворотною накладною від покупця №6 від 10.07.2017 на суму в розмірі 105 624 грн. 00 коп.

Між сторонами у справі складено Акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 по 19.09.2017, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень (т.1, а.с.40).

Враховуючи неналежне виконання умов Договору, Позивач звернувся з позовом та просив суд стягнути з Відповідача 1820371,26 грн основної заборгованості, 457323,12 грн 30% річних, 112863,32 грн інфляційних втрат та 492574,58 грн пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість у розмірі 1820371,26 грн, 30% річних у розмірі 457323,12 грн, інфляційні у розмірі 112863,32 грн, пеню у розмірі 492547,58 та судовий збір у розмірі 43246,58 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що надані у справі пояснення та докази свідчать про невиконання належним чином зобов`язань за Договором Відповідачем в частині здійснення оплати поставленого та прийнятого товару, у зв`язку з чим позовні вимоги ТОВ "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" підлягали задоволенню.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 вказане рішення залишено без змін.

На виконання вказаного рішення та постанови господарським судом видано наказ № 910/12184/18 від 12.12.2018.

Згідно приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Отже судове рішення, прийняте в справі № 910/12184/18, має преюдиційне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Відповідно до постанови Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Овчаренка Миколи Олександровича від 18 грудня 2018 року відкрито виконавче провадження №57936616 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/12184/18 від 12 грудня 2018 року.

У період із 18 грудня 2018 року по 30 жовтня 2019 року, було стягнуто у повному обсязі із ТОВ «БОБРИК» на користь ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» суми коштів, котрі визначені наказом Господарського суду міста Києва у справі №910/12184/18 від 12 грудня 2018 року: платіжне доручення № 13 9 від 23 січня 2019 року на суму 16 251,90 грн.; платіжне доручення №224 від 02 квітня 2019 року на суму 961 626,16 грн.; платіжне доручення №251 від 10 травня 2019 року на суму 55 969,07 грн.; платіжне доручення №358 від 25 липня 2019 року на суму 363 636,37 грн.; платіжне доручення №372 від 02 серпня 2019 року на суму 145 454,55 грн.; платіжне доручення №384 від 13 вересня 2019 року на суму 45 454,55 грн.; платіжне доручення №397 від 25 вересня 2019 року на суму 90 909,10 грн.; платіжне доручення №432 від 30 жовтня 2019 року на суму 931 818,19 грн.; платіжне доручення №437 від 31 жовтня 2019 року на суму 315 231,97 грн.

Таким чином, зобов`язання ТОВ «БОБРИК» перед ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» щодо погашення заборгованості за поставлений товар згідно договору №23 поставки товару на умовах відстрочення платежу від 13 березня 2017року було виконано 31 жовтня 2019 року.

Вищевказані обставини стали підставою звернення із позовом до суду, в якому ТОВ «АГОРОХІМ-ПАРТНЕР» просить суд стягнути з відповідача 30 процентів річних за період з 04.09.2018 по 30.10.2019 у розмірі 584 868,56 грн, інфляційних втрат за період вересень 2018-травень 2019 у розмірі 180 216,75 грн та пені за період з 04.09.2018 по 30.10.2019 у розмірі 692 718,77 грн.

У своєму відзиві відповідач зазначає про те, що сама по собі наявність судового рішення про стягнення з нього суми боргу унеможливлює стягнення з нього пені, а лише сум передбачених приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимоги про стягнення з нього інфляційних втрат, оскільки інфляція як показник застосовується до грошових зобов`язань, виражених в національній валюті без еквівалентного вираження в іноземній валюті. Щодо 30 процентів річних відповідач зазначає, що такі не можуть бути застосовані, оскільки за його твердженням спірний договір припинив свою дію, а тому правомірно нараховувати 3 проценти річних, як то передбачено приписами статті 625 ЦК України. Крім того відповідач просив суд зменшити розмір пені.

На спростування доводів відповідача позивач у відповіді на відзив зазначає, що відповідач помилково стверджує про припинення договору, оскільки він діє до повного виконання, у тому числі щодо виконання обов`язку оплати, який був виконаний 31.10.2019. Вказане також свідчить про наявність підстав застосування процентів річних, визначених умовами договору, тобто у розмірі 30 процентів річних. Позивач наголосив свої заперечення щодо підстав зменшення розміру пені та вказав на помилковість твердження відповідача про відсутність підстав стягнення сум пені після ухвалення рішення про стягнення боргу.

Викладені у запереченнях на відповідь на відзив доводи відповідача за своїм змістом є тотожними тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

За приписами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

Отже чинне законодавство не пов`язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що за прострочення виконання зобов`язання Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п.8.3 Договору Сторони відповідно до ст. 259 ЦК України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 3 роки з моменту підписання даного Договору. Крім цього, сторони відповідно до п.6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним Договором здійснюється протягом 5 років з моменту підписання даного Договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 04.09.2018 по 30.10.2019, враховуючи приписи статті 534 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 589 127,15 грн.

При цьому, суд відзначає, що пеня, заявлена до стягнення з відповідача, розрахована позивачем виключно на суму основного боргу, наявного у спірний період.

Крім того, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд вважає за необхідне відзначити, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013. Аналогічна правова позиція також закріплена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги виконання відповідачем обов`язку виплати суми основного боргу в повному обсязі та те, що позивачем не доведено суду понесення збитків унаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені на 50% та стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 294 563,58 грн пені.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.8.6 договору визначено, що Сторони згідно з п.2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що Покупець у випадку прострочення оплати товару за неправомірне користування коштами Постачальника сплачує на користь останнього 30% річних.

Суд не погоджується із доводами відповідача щодо неможливості застосування умов договору з підстав його припинення та вважає їх такими, що спростовуються позивачем та змістом самого договору. Так, пунктом 11.1 договору передбачено, що договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома Сторонами до повного виконання Сторонами обов`язків по Договору. Здійснення оплати за договором є обов`язком відповідача, який ним був виконаний лише 31.10.2019, що дає право позивачу здійснити нарахування процентів річних у розмірі, визначених в договорі.

Суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум 30 процентів річних та дійшов висновку про покладення на відповідача обов`язку сплати на користь позивача 498 232,64 грн 30 процентів річних за період з 04.09.2018 по 30.10.2019.

Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013).

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.

Враховуючи викладене, беручи до уваги той факт, що ціна товару за спірним правочином виражена у гривні в прямій залежності від курсу національної валюти до долару США (додаток № м1 до договору) суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційної складової боргу.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відзначити, що умовами укладеного договору сторони передбачили можливість врахування курсової різниці при визначенні вартості товару.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з положеннями статей 78, 79 ГПК кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 294 563,58 грн пені та 498 232,64 грн 30 процентів річних.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За приписами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за результатами вирішення спору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (аналогічна правова позиція міститься в п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" про стягнення 1 457 804,08 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" (03151, місто Київ, Солом`янський район, вулиця Волинська, будинок 60, ідентифікаційний код 38127193) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" (40004, місто Суми, вулиця Металургів, будинок 17, ідентифікаційний код 38397547) 294 563,58 грн (двісті дев`яносто чотири тисячі п`ятсот шістдесят три гривні 58 копійок) пені, 498 232,64 грн (чотириста дев`яносто вісім тисяч двісті тридцять дві гривні 64 копійки) 30 процентів річних та 5 436,80 грн (п`ять тисяч чотириста тридцять шість гривень 80 копійок) судового збору.

3. У іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 22.04.2020.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ