Рішення № 89035615, 30.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року м. Київ № 826/5554/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер»доНаціональної ради України з питань телебачення і радіомовленнятреті особи, що не заявляюсь самостійних вимог на предмет спору:Міністерство культури України, Державне агентство України з питань кіно, Служба безпеки України, ОСОБА_1 провизнання протиправним та скасування рішенняпредставники учасників справи: у судовому засіданні також були присутні: позивача: Трикоз О., Мусійко О.; відповідача: Пузирьова К.О., Жолак Л.О.; третіх осіб 1 та 4 - не з`явилися; третьої особи-2 - Команський О.А.; третьої особи-3 - Кривонос О.М. ; вільні слухачі: ОСОБА_6., ОСОБА_7., ВСТАНОВИВ:

04.04.2018 Приватне акціонерне товариство «Телеканал «Інтер» (надалі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення від 22.03.2018 № 388.

В якості підстави позову позивач посилається на протиправність оскаржуваного рішення відповідача, оскільки останнє прийняте всупереч вимогам Закону України «Про телебачення і радіомовлення», Закону України «Про кінематографію», Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». Зокрема, позивач зазначає, що в період з 06.02.2018 по 07.02.2018 головним спеціалістом секретаріату представника Національної ради у м. Києві Пузиреєм М.М. на виконання рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 11.01.2018 № 2 було здійснено позапланову виїзну перевірку діяльності ПрАТ «Телеканал «Інтер», на підставі якої складено акт позапланової виїзної перевірки дотримання телерадіоорганізацією законодавства України № 41 від 07.02.2018; суспільні відносини, пов`язані з розповсюдженням і демонструванням фільмів регулюються Законом України «Про кінематографію»; саме норми цього закону визначають порядок, встановлюють права та умови розповсюдження та демонстрування фільмів, а також підстави, за яких фільм вважається таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та заборонений до розповсюдження і демонстрування та території України; в розумінні ст. 15 Закону України «Про кінематографію» єдиним і достатнім документом, який дає право демонструвати фільми та території України, є державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів; Держкіно відмовляє у державній реєстрації та видачі прокатного посвідчення у разі наявності, зокрема, такої підстави як одним з учасників фільму є фізична особа, включена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку; наявність серед учасників фільму фізичної особи, включеної до Переліку, є також однією з підстав для скасування/анулювання прокатного посвідчення; відповідно до ст. 3 Закону України «Про кінематографію» для цілей статті 15 цього Закону учасником фільму є фізична особа, яка брала участь у створенні фільму, виробленого та/або вперше оприлюдненого (демонстрованого) після 1991 року, як виконавець будь-якої ролі, учасник документальних (неігрових) фільмів, виконавець музичного твору, що використовується у фільмі, автор сценарію та/або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер; позивач здійснював трансляцію фільмів «ІНФОРМАЦІЯ_2» і «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підставі державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів № 19.4312.17Т від 14.12.2017, № 19.4313.17Т від 14.12.2017 та № 19.4533.17Т від 26.12.2017; станом на дату трансляції дані посвідчення були чинними, а фільми такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України у галузі кінематографії, а отже, відповідач прийняв спірне рішення всупереч вимогам чинного законодавства; також, виходячи з визначення поняття «учасник фільму», фільми створені, вироблені та/або вперше оприлюднені (демонстровані) до 1991 року за участі осіб, включених до Переліку, не заборонені до розповсюдження і демонстрування на території України; як вбачається із прокатних посвідчень, рік виробництва фільму «ІНФОРМАЦІЯ_1» - 1979 рік, фільму «ІНФОРМАЦІЯ_2» - 1975 рік; таким чином, норми Закону України «Про телебачення і радіомовлення», на які помилково посилається Національна рада в спірному рішенні, можуть бути застосовані до телерадіоорганізації лише в частині, що не суперечить Закону України «Про кінематографію».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

10.04.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/5554/18 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 07.06.2018.

22.05.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне. 05.02.2015 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» № 159-VIII, яким було доповнено частинами 6 і 7 статтю 15 Закону України «Про кінематографію» такого змісту: «Перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці, складає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, на підставі звернень Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті Перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці, та забезпечує своєчасне його оновлення»; одночасно було внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», частина 2 якої була доповнена абзацом 10 такого змісту: «трансляції аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. При цьому учасником аудіовізуального твору вважається фізична особа, яка брала участь у його створенні під власним ім`ям (псевдонімом) або як виконавець будь-якої ролі, виконавець музичного твору, що використовується в аудіовізуальному творі, автор сценарію та/або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер»; отже, в позовній заяві позивач фактично ставить під сумнів конституційність Закону України № 159-VIII.

07.06.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення третіх осіб до участі у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.06.2018 було залучено Міністерство культури України (нижче - третя особа-1), Державне агентство України з питань кіно (за текстом - третя особа-2), Службу безпеки України (альтернативно - третя особа-3) до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

07.06.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва у справі оголошено перерву до 11.07.2018.

11.07.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від третьої особи-2 надійшли пояснення у справі, у яких остання зазначає, що оскільки фільми « ІНФОРМАЦІЯ_2» та «ІНФОРМАЦІЯ_1» вироблені до 1991 року, то Держкіно в межах компетенції та повноважень були видані прокатні посвідчення на зазначені фільми.

11.07.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від третьої особи-3 надійшли пояснення у справі, у яких остання зазначає, що факт складання Переліку не має наслідком автоматичної відмови у видачі чи анулювання державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів; таке рішення приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері кінематографії, шляхом віднесення фільмів до заборонених до розповсюдження і демонстрування на території України; СБУ, у свою чергу, в межах компетенції звернулась до Міністерства культури України з пропозицією щодо врахування при складанні Переліку деяких діячів культури Російської Федерації, яким заборонено в`їзд на територію України.

11.07.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва оголошено перерву у справі до 15.08.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2018 було закрито підготовче провадження у справі № 826/5554/18 та призначено справу до судового розгляду на 27.09.2018.

24.09.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про його вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2018 було залучено ОСОБА_1 (по рішення - третя особа-4 або ОСОБА_1 ) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

27.09.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва було оголошено перерву у справі до 25.10.2018.

24.10.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від третьої особи-4 надійшли пояснення на адміністративний позов, у яких остання зазначає, що позов є необґрунтованим, а отже не підлягає задоволенню.

25.10.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва оголошено перерву у справі до 29.11.2018.

До Окружного адміністративного суду м. Києва від представників сторін надійшло клопотання про розгляд справи № 826/5554/18 в порядку письмового провадження.

29.11.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва, зважаючи на клопотання представників сторін, у відповідності до ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (в рішенні - КАС України) ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

24.01.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшли пояснення у справі, у яких останній зазначає, що рішення Національної ради № 388 від 22.03.2018 про результати позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Телеканал «Інтер» є правомірним та не підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідно до вимог Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

До Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшов лист Служби безпеки України, а також звернення ОСОБА_1 з наріканням на трансляцію ПрАТ «Телеканал «Інтер» 30.12.2017, 31.12.2017, 01.01.2018 фільмів, до акторського складу яких входять особи, прізвища яких внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

Рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 11.01.2018 № 2 вирішено призначити позапланову виїзну перевірку діяльності Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» з метою перевірки дотримання вимог абз. 10 ч. 2 ст. 6 та п. «а» ч. 1 ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Наказом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 23.01.2018 № 5а/24 було призначено позапланову виїзну перевірку діяльності Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер».

За результатами вказаної перевірки складено акт позапланової виїзної перевірки дотримання телерадіоорганізацією законодавства України та умов ліцензії від 07.02.2018 № 41, в якому зазначено про те, що за результатами моніторингу мовлення ПрАТ «Телеканал «Інтер» зафіксовано демонстрування фільмів за участю діячів, прізвища яких внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв - Міністерства культури України, а саме: 1) «ІНФОРМАЦІЯ_1» за участю ОСОБА_4 (30.12.2017 о 15.10); 2) « ІНФОРМАЦІЯ_2» за участю ОСОБА_5 (31.12.2017 о 18.00 та 20.30, 01.01.2018 о 12.50). Вказане, за висновками акту, свідчить про порушення ПрАТ «Телеканал «Інтер» вимог абз. 10 ч. 2 ст. 6 та п. «а» ч. 1 ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

На підставі викладеного, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення прийнято рішення від 22.03.2018 № 388 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Телеканал «Інтер», м. Київ, (НР № 00290-м від 23.08.2011, багатоканальне мовлення (МХ-1), логотип: «ІНТЕР»), яким визнано порушення ПрАТ «Телеканал «Інтер» абз. 10 ч. 2 ст. 6 та п. «а» ч. 1 ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»; ПрАТ «Телеканал «Інтер» оголошено попередження та зобов`язано ліцензіата ПрАТ «Телеканал «Інтер» протягом місяця з дня прийняття цього рішення привести свою діяльність у відповідність до вимог чинного законодавства.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

В площині питання прийнятого відповідачем рішення, суд примічає, що за ст. 3 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», діяльність Національної ради ґрунтується на принципах законності, незалежності, об`єктивності, прозорості, доступності для громадськості, врахування культурної, ідеологічної та політичної багатоманітності в суспільстві, врахування загальновизнаних міжнародних норм та стандартів у галузі телерадіомовлення, повноти і всебічного розгляду питань та обґрунтованості прийнятих рішень.

Стаття 17 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» визначає, що кожен акт індивідуальної дії Національної ради повинен містити мотивувальну частину, в якій зазначаються щонайменше такі дані: посилання на норму чинного закону України, яка наділяє Національну раду повноваженнями приймати зазначений акт індивідуальної дії; обставини, з настанням яких закони України пов`язують виникнення у Національної ради повноважень приймати відповідний акт, а також посилання на докази, якими підтверджується настання таких обставин.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності прийнятого Національною радою спірного рішення, як акту індивідуальної дії, необхідним є перевірка його судом на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, організації та проведення перевірок, оформлення результатів перевірок ліцензіатів уповноваженими особами Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) визначає Інструкція про порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, проведення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, затверджена рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 08.02.2012 № 115 (у редакції рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 09.11.2017 № 2127), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.02.2012 за № 313/20626 (по тексту - Інструкція).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Інструкції, Національна рада здійснює наглядові повноваження, зокрема шляхом здійснення моніторингу телерадіопрограм, а також проведення перевірок (планових або позапланових, виїзних або безвиїзних).

Підставами для призначення позапланових перевірок, згідно із пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції, є: обґрунтоване звернення фізичних і юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, що свідчить про наявність ознак порушень ліцензіатом вимог законодавства та/або умов ліцензії.

При цьому, під час позапланової перевірки з`ясовують виключно ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для її проведення, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні на право проведення позапланової перевірки.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, підставами для здійснення перевірки є лист Служби безпеки України (вх. № 10/19 від 04.01.2018), а також звернення ОСОБА_1 (вх. № 15а/5 від 02.01.2018, вх. № 15а/6 від 02.01.2018) з наріканням на трансляцію ПрАТ «Телеканал «Інтер» 30.12.2017, 31.12.2017, 01.01.2018 фільмів, до акторського складу яких входять особи, прізвища яких внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

Копії відповідних звернень відповідачем подано до суду разом із відзивом на позовну заяву.

Суд відмічає, що перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці, у відповідності до приписів частини шостої статті 15 Закону України «Про кінематографію» від 13.01.1998 № 9/98-ВР (в подальшому - Закон № 9/98-ВР), складає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, на підставі звернень Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті Перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці, та забезпечує своєчасне його оновлення (частина сьома статті 15 Закону № 9/98-ВР).

Відповідно до змісту постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495 (нижче - постанова КМУ № 495) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв є Міністерство культури України (скорочено - Мінкультури).

Як визначено пунктом 8 постанови КМУ № 495, Мінкультури у межах повноважень, передбачених законом, видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Аналіз наведених вимог законодавства свідчить, що внесенню до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці передує звернення Ради національної безпеки і оборони України/Служби безпеки України/Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Крім того, внесення осіб до Переліку відбувається шляхом прийняття Мінкультури рішень у формі наказів.

Варто відмітити, що відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 9/98-ВР, право на розповсюдження і демонстрування національних та іноземних фільмів на всіх видах носіїв зображення надається суб`єктам кінематографії центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії. Документом, який засвідчує це право та визначає умови розповсюдження і демонстрування, є державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Згідно з частиною 3 статті 15 Закону № 9/98-ВР, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, відмовляє у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів за наявності принаймні однієї з таких підстав, зокрема, одним з учасників фільму є фізична особа, включена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку (абзац 4).

Частиною 4 статті 15 Закону № 9/98-ВР передбачено, що державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів може бути анульоване та скасована державна реєстрація фільму у разі виявлення обставин, передбачених частиною третьою цієї статті, після видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму, зокрема, внесення одного з учасників фільму до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку (абзац 4).

Частиною 5 статті 15 Закону № 9/98-ВР визначено, що рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, про відмову у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів та його анулювання може бути оскаржене у судовому порядку.

Слід зазначити, що у відповідності до частини 2 статті 6 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21.12.1993 № 3759-XII (надалі - Закон № 3759-XII), не допускається використання телерадіоорганізацій для трансляції аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. При цьому учасником аудіовізуального твору вважається фізична особа, яка брала участь у його створенні під власним ім`ям (псевдонімом) або як виконавець будь-якої ролі, виконавець музичного твору, що використовується в аудіовізуальному творі, автор сценарію та/або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер (абзац 10).

Згідно з частиною 5 статті 28 Закону № 3759-XII, ліцензіат не має права розповсюджувати програми і передачі, трансляція яких не допускається згідно з вимогами частини другої статті 6 цього Закону, а також програми, здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, і програми, що містять сцени, які викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцени, звернені до сексуальних інстинктів.

Частиною 6 статті 70 Закону № 3759-XII передбачено, що в разі виявлення порушення телерадіоорганізацією або провайдером програмної послуги вимог законодавства уповноважений орган вживає до порушника санкції або надсилає до Національної ради подання відповідно до вимог закону. У разі виявлення Національною радою ознак порушення телерадіоорганізаціями законодавства про кінематографію щодо квоти демонстрування національних фільмів та щодо розповсюдження чи демонстрування творів, розповсюдження і демонстрування яких заборонено законодавством про кінематографію, Національна рада складає про це відповідний акт та передає його центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, для вжиття заходів, передбачених законодавством.

Пунктом 1 «Положення про Державне агентство України з питань кіно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 № 277 встановлено, що останнє є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури і який реалізує державну політику у сфері кінематографії.

Отже, прийняття рішення про відмову у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів та/або про його анулювання віднесене до повноважень Державного агентства України з питань кіно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1315 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2001 № 294) затверджене «Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів» (надалі - Положення), відповідно до пункту 1 якого державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (далі - прокатне посвідчення) запроваджено з метою регулювання розповсюдження і демонстрування на території України всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів.

Згідно із пунктом 4 Положення, прокатне посвідчення дає право розповсюджувати і демонструвати на території України всі види фільмів, вироблених в Україні та за її межами, розповсюджувачам (дистриб`юторам, прокатникам), кіновидовищним закладам, прокатним пунктам відеокасет, торговельним підприємствам, підприємствам з тиражування, а також телеорганізаціям, у тому числі кабельному телебаченню (далі - відеотелезаклади), незалежно від форми власності.

У відповідності до пункту 12 Положення, Держкіно скасовує державну реєстрацію фільму та визнає недійсним видане прокатне посвідчення у разі виявлення недостовірної інформації, що міститься у документах, зазначених у пункті 6 цього Положення, а також у разі виявлення підстав, передбачених частиною третьою статті 15 Закону України «Про кінематографію», після видачі прокатного посвідчення, в тому числі включення одного з учасників фільму до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку.

Скасування державної реєстрації фільму та визнання недійсним прокатного посвідчення оформлюються наказом Держкіно, про що протягом трьох робочих днів Держкіно інформує власника відповідних прав на фільм, якому видано прокатне посвідчення, місцеві органи управління кінематографії, Національну раду з питань телебачення і радіомовлення (якщо на фільм є телевізійні права), а також у разі потреби засоби масової інформації.

Інформація про видані прокатні посвідчення розміщується на офіційному веб-сайті Держкіно, у тому числі у формі відкритих даних відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", крім даних про власника, який має виключне право на фільм.

Інформацію про державну реєстрацію фільмів, видані прокатні посвідчення, укладені угоди (контракти, договори) Держкіно надає державним органам, які згідно із законодавством України мають право здійснювати контроль за розповсюдженням і демонструванням фільмів, на їх запит.

Зважаючи на наведені нормативні приписи, примітним є те, що факт складання Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці України не має наслідком автоматичної відмови у видачі чи анулювання державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, оскільки таке рішення приймається Державним агентством України з питань кіно за результатом вирішення матеріалів по кожному фільму.

Правова позиція в питанні «демонстрування і розповсюдження фільмів, у яких хоча би одна особа, що брала участь у створенні фільму, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці» викладена Верховним Судом в постанові від 28.02.2018 (справа № 826/28278/15).

Суд акцентує, що матеріали справи свідчать про право позивача на розповсюдження і демонстрування фільмів: «ІНФОРМАЦІЯ_2» і «ІНФОРМАЦІЯ_1», що підтверджується наявністю державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів: № 19.4312.17Т від 14.12.2017, № 19.4313.17Т від 14.12.2017 та № 19.4533.17Т від 26.12.2017.

Вказані посвідчення були надані ПрАТ «Телеканал «Інтер» до Національної ради під час перевірки, про що зауважено останнім у складеному акті № 41.

При цьому, доказів анулювання таких посвідчень станом на момент трансляції означених фільмів за участю ОСОБА_4 та за участю ОСОБА_5 до суду не представлено.

З інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті про Державного агентства України з питань кіно за посиланням: http://dergkino.gov.ua/ua/text/state-regulation.html не убачається про включення фільмів « ІНФОРМАЦІЯ_2» і « ІНФОРМАЦІЯ_1» за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до списку фільмів, заборонених у для демонстрування і розповсюдження для кіно-телепоказу, публічного комерційного відео, домашнього відео на території України у перевіряємий період.

Слід наголосити, що згідно п. 4 Положення про Державне агентство України з питань кіно, Держкіно відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: веде Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів; веде Державний реєстр фільмів; видає державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, запитів щодо отримання інформації про державну реєстрацію фільмів, виданих прокатних посвідчень.

За п. 22 Положення, контроль за виконанням вимог вказаного нормативного акту на право розповсюдження і демонстрування фільмів, умов розповсюдження і демонстрування, передбачених прокатним посвідченням, здійснює, зокрема, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення та її представництва (представники) в областях (регіонах), МВС із залученням в установленому порядку Держкіно та місцевих органів управління кінематографією, ДСІВ, Держкомтелерадіо - щодо платного чи безоплатного публічного показу фільмів каналами мовлення ефірного, супутникового і кабельного телебачення.

Тобто, Національна рада наділена повноваженнями на здійснення контролю за розповсюдженням і демонструванням фільмів, а також контролю за виконанням вимог Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Додатково суд відзначає, що в силу приписів ст. 72 Закону країни «Про телебачення і радіомовлення», Національна рада приймає рішення про застосування санкцій на підставі наданих документальних свідчень, актів перевірки чи подання визначених цим Законом органів державної влади.

Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; анулювання ліцензії на підставі рішення суду за позовом Національної ради.

За таких обставин, застосування Національною радою того чи іншого виду санкцій до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги провадиться з урахуванням наданих документальних свідчень, актів перевірки чи подання визначених цим Законом органів державної влади.

Поряд із цим, виключно до повноважень Державного агентства України з питань кіно віднесено як питання щодо видачі державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів, так і прийняття рішення про відмову у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів та/або про його анулювання за обставин, зокрема, у разі виявлення обставин, передбачених частиною третьою цієї статті, після видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму, у тому числі внесення одного з учасників фільму до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку, про що приймається конкретне рішення.

Відповідно, з одного боку, уповноважений центральний орган виконавчої влади - Держкіно, видає документ, що надає право на розповсюдження і демонстрування фільмів, з іншого боку Національна рада, як колегіальний державний орган, застосовує санкції в межах питання, зокрема, недопущення використання телерадіоорганізацій для трансляції аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. При цьому учасником аудіовізуального твору вважається фізична особа, яка брала участь у його створенні під власним ім`ям (псевдонімом) або як виконавець будь-якої ролі, виконавець музичного твору, що використовується в аудіовізуальному творі, автор сценарію та/або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер.

В розрізі наведеного, суд звертає увагу, що, по-перше, за ст. 5 Закону України «Про кінематографію», до основних принципів кінематографії відноситься, зокрема, рівність прав і можливостей суб`єктів кінематографії незалежно від форм власності у виробництві, розповсюдженні та демонструванні (публічному показі) фільмів.

Відтак, обставинами видачі державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів забезпечується реалізація державою принципу кінематографії, як то рівності прав і можливостей суб`єктів кінематографії незалежно від форм власності у виробництві, розповсюдженні та демонструванні (публічному показі) фільмів.

По-друге, частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

З огляду на відмічене, слід відзначити, що до суду, в аспекті обставин повноти і всебічного розгляду питань та обґрунтованості прийнятого Національною радою оскаржуваного рішення, а також здійснення останньою контролю за умовами розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених прокатним посвідченням, а відповідно і отримання нею відповідних документальних свідчень, не подано доказів звернення відповідача до Держкіно із запитами щодо отримання інформації, у тому числі, про скасування державної реєстрації та визнання недійсними відповідних державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів «ІНФОРМАЦІЯ_2» і «ІНФОРМАЦІЯ_1» за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

При цьому, матеріали справи свідчать про наявність у позивача права на здійснення трансляції фільмів «ІНФОРМАЦІЯ_2» і «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Окремо, з огляду на те, що зі спірного рішення випливає про порушення пункту «а» частини першої статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», суд вказує, що згідно даного нормативного положення телерадіоорганізація зобов`язана дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії.

Тобто, при встановленні Національною радою порушення пункту «а» частини першої статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» необхідним є встановлення недотримання відповідною телеорганізацією обов`язку щодо дотримування нею як законодавства України, так і вимог ліцензії.

Тому, варто, в аспекті обґрунтованості прийнятого відповідачем рішення, відзначити, що зі змісту рішення від 22.03.2018 № 388 не наведено суті обґрунтувань щодо порушення позивачем конкретно вимог ліцензії НР № 00290-м від 23.08.2011.

За таких обставин, враховуючи наведені концептуальні позиції Європейського суду з прав людини в питаннях «дотримання принципу пропорційності та «справедливого балансу» при прийнятті рішень», приймаючи до уваги окреслені нормативні положення, в їх сукупності, з огляду на чинність відповідних державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів, висновки відповідача щодо порушення позивачем, станом на момент проведення перевірки та прийняття оспорюваного рішення, абзацу десятого частини другої статті 6, пункту «а» частини першої статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в частині демонстрування фільмів за участю ОСОБА_4 та за участю ОСОБА_5 є, на думку суду, невмотивованими, а відтак прийняття оскаржуваного рішення відбулося не у відповідності до приписів п.п. 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставами для визнання його протиправним та скасування, як необґрунтованого.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд зазначає, що у відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду, доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач до суду не надав.

Як вже висвітлювалося судом вище, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 22.03.2018 № 388 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Телеканал «Інтер», м. Київ (НР № 00290-м від 23.08.2011, багатоканальне мовлення (МХ-1), логотип: «ІНТЕР»).

3. Стягнути з Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (адреса: 01601, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 2, ідентифікаційний код - 00063928) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» (адреса: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 30, ідентифікаційний код - 23507865) вартість витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

Рішення, відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко