Рішення № 89035572, 29.04.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2020 р. № 400/1491/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клименка Романа Васильовича, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" про визнання протиправною та скасування постанови від 26.03.2020 р. ВП № 61655562,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клименка Романа Васильовича (надалі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" (надалі - третя особа) про визнання протиправною та скасування постанови від 26.03.2020 р. ВП № 61655562.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 26.03.2020 р. ВП № 61655562 прийнята з порушенням приписів ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника фізичної особи (позивача), а також не за місцем знаходження його майна. Зважаючи на наведене, позивач просив скасувати спірну постанову відповідача.

Ухвалою суду від 13.04.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

15.04.2020 року на виконаня ухвали суду від 13.04.2020 року позивачем до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надано належним чином оформлену позовну заяву (та її копії для учасників справи) із визначенням суб`єктного складу сторін у справі відповідно до приписів ст. 42, 49 КАС України.

Ухвалою від 21.04.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/1491/20 та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до положень ч. 4. ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.

Позивач в судове засідання, призначене на 29.04.2020 року, не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 29.04.2020 року, не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" в судове засідання, призначене на 29.04.2020 року, не з`явився, про причини неявки суд не сповістили. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

Суд клопотання представника позивача задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.02.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Д.І. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 621, про звернення стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 014/0072/82/0124433 від 24 січня 2014 року, укладеним з Акціонерним товаристовм "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" заборгованість в розмірі 23 798,01 гривень.

24.01.2014 року між Акціонерним товаристовм "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0072/82/0124433.

26 червня 2019 року згідно договору відступлення права вимоги боргу, право вимоги боргу було відступлено ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ".

Представник ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" звернувся до приватного виконавця виконавчого окргу м. Києва Клименка Романа Васильовича з заявою про примусове виконання рішення.

На підставі заяви представника ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ", 26.03.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61655562 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Богомолової Д.І. № 621 від 24.02.2020 року.

Не погодившись із вказаною постановою у виконавчому провадженні ВП № 61655562, позивач звернулася до суду з позовною заявою про визнання постанови протиправною та її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 статті 5 Закону України № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016 року (надалі - Закон №1403-VIII) про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. Пунктом 2 частини 2 цієї статті Закону у повідомленні про початок діяльності обов`язково зазначаються виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.

Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону №1403-VIII передбачено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 25 Закону №1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що і Закон України «Про виконавче провадження» і Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною 3 статті 25 Закону №1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

При цьому зі змісту наведеної норми частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

У частині 4 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Частиною 5 статті 24 Закону №1404-VIII визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 3 статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Згідно з абз.1 ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до абз.1 ч.7 ст.26 Закону №1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Судом встановлено, що приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Також, судом встановлено, що боржник у виконавчому провадженні ВП № 61655562 - фізична особа - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, місце проживання боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні ВП № 61655562 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржник на території м. Києва має майно чи грошові кошти.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у ОСОБА_1 відсутнє майно на території м. Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

При цьому, виходячи з положень частини 1 статтей 177, 179 цього Кодексу одним із різновидів майна є гроші.

Доказів на підтвердження того, що позивач на території м. Києва має майно чи грошові кошти відповідачем до суду не надано.

При цьому, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що боржник має власні грошові кошти (майно) на рахунках, відкритих у м. Києві.

За таких обставин, оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 26.03.2020 року ВП №61655562 прийнята відповідачем з порушенням приписів ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи (позивача) та не за місцезнаходженням майна боржника.

Згідно з п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Таким чином, у даному випадку приватний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу у зв`язку із пред`явленням його не за місцем виконання, чого в даному випадку зроблено не було.

Вказані обставини не були перевірені та враховані відповідачем під час винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому таке рішення приватного виконавця є таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства, не у спосіб та не в порядку, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження», отже, спірна постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця від 26.03.2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 61655562 є протиправною та підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір позивачем не сплачено, оскільки позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати.

Щодо вимог про відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката, суд зазаначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Так, суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що 07 квітня 2020 року між ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено договір б/н про надання професійної правової (правничої) допомоги.

Відповідно до п.п. 1.1. вказаного Договору, Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати Клієнту професійну правову (правничу) допомогу, яка полягає в представництві інтересів Клієнта, підготовці, підписанні та поданні позовних заяв, відзивів, заперечень, клопотань, зустрічних позовів, заяв та інших процесуальних документів пов`язаних з врегулюванням спірних правовідносин, що виникли в зв`язку з видачею 24.02.2020 року приватним нотаріусом Київського МНО Богомоловою Д.І. виконавчого напису № 621 та його примусовим виконанням, а також інших судових справ, які виникли, або можуть виникнути зі спірних правовдносин.

Згідно з пунктом 5 Договору вартість послуг, що надаються за цим договором, погоджена сторонами у розмірі 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що існував станом на 01.01.2020 року за 1 годину роботи адвоката, що становить 1051 грн.

На виконання умов вказаного договору 07 квітня 2020 року між ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 (Клієнт) складено акт приймання передачі наданих послуг, відповідно до якого адвокат передає згідно зазначеним переліком наданих послуг, а клієнт приймає від Адвоката роботу, згідно переліку наданих послуг, а саме:

- вивчення документів та формування правової позиції, використано 0,5 годин, всього 525,50 грн.;

- підготовка заяви про забезпечення позову, використано 0,5 годин, всього 525,50 грн.;

- підготовка позорву та подання його до суду, використано 3 години, всього 3153,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 сплачено на користь ОСОБА_2 за надання послуг згідно умов договору від 07 квітня 2020 року 4204,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибутковго касового ордеру №6 від 07.04.2020 року.

Оцінюючи надані докази з точки зору дотримання вимог ст. 134 КАС України, суд дійшов таких висновків.

В даному випадку, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Крім того, позивачем заявлені витрати на відшкодування підготовки заяви про забезпечення позову у сумі 525,50 грн.

Разом з тим, ухвалами суду від 09.04.2020 року та 16.04.2020 року суд в задоволенні заяв ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 621 вчиненого 24.02.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Д.І. до набрання чинності рішення по справі було відмовлено.

Водночас, представником позивача не було надано усіх доказів на підтвердження відсутності майна у позивача у м. Києві, збір яких здійснював суд.

Таким чином, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг озивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат шляхом компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розмірі 3678,50 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 139, 241-246, 262, 268, 269, 271, 272, 287 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клименка Романа Васильовича (вул. Юрія Поправки, 6, офіс 31, м. Київ 94, 02094, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" про визнання протиправною та скасування постанови від 26.03.2020 р. ВП № 61655562 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження від 26.03.2020 р. ВП № 61655562.

Стягнути за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 4204, 00 грн.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

При цьому, пунктом 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України, який доповнений цим пунктом Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 року №540-ІХ, визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 29.04.2020 року.

Суддя Г. В. Лебедєва