Ухвала суду № 89032304, 24.04.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/5500/20

Провадження №: 1-кп/755/955/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва колегіально ускладі трьох суддів:

головуючої судді Левко В.Б.,

суддів Бірси О.В., Галиги І.О.,

секретар судового засідання Балагура Т.В.,

розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020100040000570 від 25 січня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Яготин, Київської обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора Базни Р.В.,

захисника Мацули М.Б.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в :

14 квітня 2020 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року, визначено головуючу суддю Левко В.Б. та колегію суддів у яку увійшли судді: Галига І.О. та Мельниченко Л.А .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2020 року вказане кримінальне провадження призначене до підготовчого судового засідання.

Розпорядженням № 113 від 23 квітня 2020 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, призначено перерозподіл зазначеного кримінального провадження у зв`язку із перебуванням судді Мельниченко Л.А. на лікарняному.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2020 року в даному кримінальному провадженні замість судді Мельниченко Л .А. визначено суддю Бірсу О.В.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні просив призначити дане кримінальне провадження до судового розгляду, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги кримінального процесуального закону та обвинувальний акт складено з дотриманням вимог ст. 291 КПК України. Також послався на відсутність підстав для закриття кримінального провадження чи повернення обвинувального акта. Крім того, заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України та існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Мацула М.Б. заперечував проти призначення обвинувального акта до розгляду, оскільки кваліфікація діяння не відповідає вимогам зазначеним у підозрі. Обвинувачений ОСОБА_1 не заперечує проти факту нанесення потерпілому тілесних ушкоджень. Згідно обвинувального акта ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, однак не зазначається підтвердження реалізації його умислу, зокрема обставини, які не дозволили обвинуваченому довести свій умисел до кінця. Також вважає необґрунтованими вимоги клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до його підзахисного, у зв`язку з відсутністю ризиків зазначених прокурором, тому вважає за можливе застосувати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Його підзахисний є особою похилого віку, з незадовільним станом здоров`я, не буде ніде переховуватись, оскільки на всій території України впроваджено карантин.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку захисника у повному обсязі.

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, приходить до такого.

За змістом положень ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

При цьому обвинувачення, згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору в тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Вичерпні вимоги до обвинувального акта викладені в ст. 291 КПК України.

Зокрема, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому, під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Крім того, обставинами, які відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, є подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, що чітко не викладено в даному обвинувальному акті.

Враховуючи, що зміст фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, тобто окремих складових обвинувального акта, відповідно до вимог ст. 91 КК України визначається тими обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і є необхідними та достатніми для його вирішення по суті, то наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

У своїй постанові від 24 листопада 2016 року (справа № 5-328кс16) Верховний Суд України звернув увагу на те, що важливим є виклад в обвинувальному акті саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та реалізації права на захист.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у «замаху на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_5 , з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за «ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України».

Згідно ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 15 КК України замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Згідно ч. 1 ст. 17 КК України добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

У викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, лише зазначається, що ОСОБА_1 не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежать від його волі.

Жодних конкретних відомостей щодо дій обвинуваченого, чи інших учасників даного кримінального провадження, чи наявність певних обставин кримінального провадження, які не дозволили ОСОБА_1 закінчити свій умисел, в обвинувальному акті не зазначено.

Зазначена неповнота у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті не дозволяє однозначно трактувати обвинувачення пред`явлене ОСОБА_1 та відмежувати його від незакінченого замаху чи добровільної відмови при незакінченому злочині.

Також варто звернути увагу на те, що у формулюванні обвинувачення не зазначається вид замаху у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , хоча у правовій кваліфікації кримінального правопорушення він визначається як закінчений (ч. 2 ст. 15 КК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року проголошено право кожного на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Зазначена норма імплементована у національне законодавство України й міститься у статті 21 КПК України.

Конкретне обвинувачення, фактичні обставини у кримінальному провадженні та визначена правова кваліфікація кримінального правопорушення є важливим елементом кримінального переслідування, оскільки не тільки впливає на право обвинуваченого захищатися від обвинувачення, але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.

Крім того, наведені суперечності та неконкретність формулювання обвинувачення позбавляє суд можливості визначити межі судового розгляду щодо обвинуваченого з огляду на положення ч. 1 ст. 337 КПК України.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 348 КПК України після оголошення обвинувачення, головуючий встановлює особу обвинуваченого і повинен роз`яснити йому суть обвинувачення, встановити чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Відповідно до закону, суд не зможе перейти до розгляду справи, якщо прокурор при оголошенні обвинувального акта не зазначить конкретне формулювання обвинувачення.

Крім того, згідно з вимогами ст. 374 КПК України, якщо суд ухвалює вирок, у ньому також зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 квітня 2008 року також зазначив, що у контексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`яснення «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінські проти Австрії). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення, та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 рок у справі «Песільє та Сассі проти Франції»).

З наведеного вбачається, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення не відповідає формулюванню обвинувачення ОСОБА_1 .

З вище перелічених підстав невідповідності обвинувального акта вимогам КПК України, він підлягає поверненню прокурору.

Щодо заявленого прокурором клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, то суд приходить до такого висновку.

Згідно ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Підставою застосування запобіжного заходу, відповідно до ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Згідно із ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.

Під обґрунтованою підозрою на стадії судового розгляду колегія суддів розуміє існування фактів та інформації, які здатні переконати неупередженого спостерігача в тому, що певна особа могла вчинити злочин, у такому випадку наявні докази об`єктивно пов`язують цю особу із певним злочином. При цьому, критерій обґрунтованості підозри зовсім не вимагає того, щоб ці докази були достатніми для того, щоб визнати особу винуватою та забезпечити її засудження, але мають бути достатніми (вагомими) для того, щоб виправдати подальше існування заходів забезпечення судового розгляду. Такий стандарт доказування є найнижчим і не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою злочину.

Як вбачається з розділах І, ІІ реєстру матеріалів досудового розслідування №12020100040000570, обґрунтованість підозри ОСОБА_1 на стадії судового розгляду, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України ґрунтується на: протоколі огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 від 25 січня 2020 року, протоколі огляду місця події за адресою: м. Київ . вул . Братиславська, 3 від 25 січня 2020 року, протоколі обшуку за адресою: АДРЕСА_2 від 31 січня 2020 року, протоколахслідчих експериментів від 25 січня та 06 лютого 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_5 та свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , протоколах допиту потерпілого від 31 січня та 06 лютого 2020 року, протоколах допиту свідків від 25 січня та 03 квітня 2020 року, речовими доказами, висновками експертів.

Перелік вище зазначених матеріалів, а також виклад фактичних обставин кримінального правопорушення зазначений в обвинувальному акті, з урахуванням копій матеріалів кримінального провадження долучених стороною захисту, на даний момент, у своїй сукупності є вагомими та здатні переконати неупередженого спостерігача у тому, що обвинувачений ОСОБА_1 міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України. При цьому, суду не вдається у тонкощі кримінально-правової кваліфікації та вирішення питання доведеності його вини, оскільки дослідження зібраних стороною доказів, у разі призначення даного обвинувального акту, здійснюватиметься під час судового розгляду - у судовому засіданні, а їх оцінка - в нарадчій кімнаті.

Щодо обґрунтованості ризиків неналежного виконання обвинуваченим ОСОБА_1 покладених на нього процесуальних обов`язків, то слід зазначити таке:

п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним особливо тяжкого кримінального правопорушення, з метою уникнення відповідальності може переховуватись від суду.

Сторона захисту вважає необґрунтованим вказаний ризик, оскільки стороною обвинувачення не було надано жодних доказів, які б підтверджували його, крім того поведінка обвинуваченого після вчинення інкримінованих йому дій спростовує дані твердження сторони захисту. ОСОБА_1 не залишав місця подій, не оголошувався у розшук, зареєстрований та проживає у Дніпровському районні міста Києва, має міцні соціальні зв`язки, як за місцем реєстрації, так і за місцем проживання. Крім того на даний момент постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211, якою оголошено в Україні карантин та у зв`язку з цим введено ряд обмежень, які ускладнюють можливість переховуватись обвинуваченому.

Щодо заперечень сторони захисту, то суд, не зважаючи на їх доцільність та вмотивованість, вважає їх такими, що не спростовують існування ризику переховування від суду, зважаючи на строк покарання за дане кримінальне правопорушення, який становить до 15 років, тому даний ризик є цілком реальним;

п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України сторона обвинувачення обґрунтовує даний ризик тим, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може незаконно впливати на свідків, оскільки знає їх адреси проживання з метою схилити до дачі неправдивих показів у судовому засіданні. Свідки проживають неподалік місця вчинення кримінального правопорушення, тому обвинувачений може на них впливати, перебуваючи на волі.

Сторона захисту вважає даний ризик необґрунтованим, оскільки відсутні фактичні дані на його підтвердження.

Суд вважає даний ризик обґрунтованим, оскільки перебуваючи поза місцями тримання під вартою та знаходячись неподалік від свідків даного кримінального провадження, існує велика вірогідність того, що обвинувачений ОСОБА_1 будь-яким способом намагатиметься вплинути на них, зважаючи на те, що в судовому засіданні свідки не допитані;

п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України сторона обвинувачення вважає, що обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи на свободі може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме не з`являтись до суду в судові засідання.

п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України стороною обвинувачення обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи на свободі може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки не працевлаштований та не має постійного джерела доходу.

Суд погоджується зі стороною захисту та вважає необґрунтованими прокурором ризики, передбачені п. 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки стороною обвинувачення у клопотанні не зазначено фактичних даних, які підтверджують дані ризики, крім того, слід звернути увагу на те, що ОСОБА_1 , згідно даних обвинувального акта, є раніше не судимий, а кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, не відноситься до корисливих.

Також суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення у якому обвинувачується ОСОБА_1 , вагомість доказів наявності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, які поза розумним сумнівом свідчать про причетність його до вказаного злочину, покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, дані про його особу, те, що він раніше не судимий, майновий стан обвинуваченого, те що він непрацевлаштований, із середньою освітою, його вік, міцність його соціальних зв`язків, той факт, що він не одружений, має постійне місце реєстрації та проживання у м. Києві, обвинувачується у вчиненні злочину проти життя.

На думку суду, у разі застосування до ОСОБА_1 більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, особиста порука, особисте зобов`язання чи домашній арешт, орган розслідування не зможе в повній мірі забезпечити виконання завдань кримінального провадження та не матиме можливості запобігти переховуванню його від суду та його вплив на свідків по справі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам.

Крім того, задовольняючи клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст. 183 КПК України та вважає за необхідне визначити обвинуваченому заставу у розмірі, який буде достатнім для забезпечення виконання ним процесуальних обов`язків, з урахуванням вимог ст. 182 КПК України, а саме 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 168 160 грн 00 к. та покладенням обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Керуючись ст. 3, 91, 110, 131, 177, 183, 194, 291, 314-318, 337, 348, 369-372, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020100040000570 від 25 січня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, повернути прокурору Київської місцевої прокуратури №4 Базні Р.В.

Клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 21 червня 2020 року включно.

Визначити ОСОБА_1 заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 168 160 грн 00 к. у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва (Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві, ЄДРПОУ: 26268059, МФО: 820172, Банк: Державна казначейська служба України м. Київ, р/р № НОМЕР_1 ).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі суду, протягом строку її дії.

У разі внесення застави зобов`язати ОСОБА_1 прибувати до суду за кожною вимогою у рамках цього кримінального провадження та, у відповідності до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти наступні обов`язки:

не відлучатися з міста Київ без дозволу суду;

повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

утриматись від спілкування з потерпілим та свідками у кримінальному провадженні.

Визначити 2 місячний термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня її внесення.

З моменту звільнення з-під варти, у зв`язку з внесенням застави, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17 год 10 хв 28 квітня 2020 року.

Головуюча суддя: В.Б. Левко

Суддя: О.В. Бірса

Суддя: І.О. Галига