Рішення № 89030159, 15.04.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/18067/19

Провадження № 2/643/1215/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2020 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Єрмак Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільної справи за позовною заявою Державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування гуртожитком, виселення та зняття з реєстрації,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про виселення з гуртожитку, визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування кімнатою у гуртожитку АДРЕСА_1 , що належить позивачу, а також зняття відповідача з реєстрації місця проживання, посилаючись на те, що відповідач протягом 5 років не проживає за вказаною адресою та потреби у цьому приміщенні у неї не має.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження, тощо): не застосовувалися.

Відповідачем у встановлений строк та станом на момент прийняття рішення по справі не надано відзиву на позовну заяву та доказів, котрими підтверджуються заперечення проти позову.

Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 1996 року ОСОБА_1 працювала на ДП "ХЕМЗ". У зв`язку з потребою отримання місця проживання у гуртожитку, який належить ДП "ХЕМЗ", ОСОБА_1 написала заяву до профспілкового комітету підприємства для отримання такого місця.

04.09.1996 року ДП "ХЕМЗ" було видано ордер № 132 на житлову площу у гуртожитку ОСОБА_1 , яка робила в ОТК, який надавав право заняття із сім`єю, яка складається з однієї людини жилої площі в гуртожитку АДРЕСА_1 розміром 12. 9 кв.м. Ордер був виданий на підставі спільного рішення адміністрації профспілкового комітету № 21 від 14.08.1996 року.

14.03.2000 року ОСОБА_1 зареєструвалася за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі наказу № 129к 01.09.1999 року ОСОБА_1 звільнено з ДП "ХЕМЗ" на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Судом також встановлено на підставі актів, складених Головним інженером ЖИО ОСОБА_2 та двірником ЖИО ОСОБА_3 , в яких зазначається, що ОСОБА_1 не проживає за місцем реєстрації, тобто за адресою зазначеного гуртожитку, а також, що заборгованість з квартплати відповідача складає 1417,62 грн.

Відповідно до статті 127 ЖК України, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Згідно зі ст. 132 ЖК України, сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

Таким чином, після свого звільнення ОСОБА_1 фактично втратила правові підстави для проживання у гуртожитку, який був наданий їй як працівнику підприємства.

Крім того, з акту від 02.07.2019 року адміністрації та мешканців гуртожитку, встановлено, що ОСОБА_1 не проживає в гуртожитку з 2015 року та на даний час.

Главою 4 ЖК України не передбачено можливості визнати особу, яка користується житловим приміщенням у гуртожитку, такою, що втратила право користування зазначеним приміщенням.

У статті 130 ЖК України передбачено, що порядок користування житловою площею в гуртожитках визначається законодавством України.

Разом із тим, окрім відповідної глави ЖК України, зазначене питання врегульоване лише у Примірному положенні про гуртожитки. У розділі VIII Примірного положення про гуртожитки, яким передбачено відповідальність за порушення правил надання жилої площі в гуртожитку, користування гуртожитками та їх утримання, зазначено, що особи, винні у порушенні правил користування гуртожитками, несуть відповідальність відповідно до законодавства.

Оскільки правовий режим відповідної категорії гуртожитків згідно з Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» прирівняно до правового режиму житлових приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду, то до мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються вимоги статей 71, 72 ЖК України.

Згідно зі ст.ст.71,72 ЖК України у разі відсутності без поважних причин в житловому приміщенні більше шести місяців наймача або членів його сім`ї в судовому порядку зазначені особи визнаються такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Таким чином, враховуючи наявність достатніх доказів не проживання відповідача у гуртожитку протягом тривалого періоду (більше шести місяців), суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в цій частині та визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

Стосовно позовних вимог щодо виселення відповідача з гуртожитку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 124 ЖК України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено та не заперечується позивачем, що відповідач після звільнення з роботи не проживає у зазначеному гуртожитку більше ніж п`ять років, тому посилання позивача на створення відповідачем перешкод у користуванні належною йому кімнатою свого підтвердження не знайшли, оскільки доказів створення таких перешкод позивачем не надано.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме з відповідача на користь позивача стягуються витрати по оплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13,76-81,89,141,264-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування кімнатою АДРЕСА_3 та належить Державному підприємству «Харківський електромеханічний завод».

Зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Харківський електромеханічний завод» судовий збір в розмірі 1921 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: Державне підприємство «Харківський електромеханічний завод», код ЄДРПОУ 37508596, 61037, м.Харків, пр. Московський, 199.

Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя: Н.В.Єрмак