Рішення № 89022740, 30.04.2020, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/837/20

Номер провадження 2/213/1000/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року м.Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Князєвої Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся із зазначеним позовом до суду, посилаючись на те, що працюючи на підприємстві відповідача в період часу з 12.11.1996 по 01.08.2006 внаслідок недосконалості технологічних процесів, робочого місця та конструктивних недоліків обладнання, виконував роботи, пов`язані з впливом виробничого пилу, концентрація якого в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустимі норми. У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці позивач отримав хронічні професійні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої ст.), ЛН першого-другого ступеню (ХОЗЛ).

Висновком МСЕК 12.07.2006 позивачу первинно встановлено 35 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. При переогляді 10.08.2009 позивачу визначено 35 % втрати працездатності та третю групу інвалідності з 01 серпня 2009 року безстроково.

У зв`язку з професійними захворюваннями порушено нормальні життєві зв`язки позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, кашель з виділенням харкотіння, загальну слабкість, запаморочення, що свідчить про перенесення больових відчуттів та про необхідність проходження лікування.

Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, позивач відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача, який в тому числі, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині.

Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотніми, усвідомлення чого завдає йому душевного болю та страждань.

У зв`язку із чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 165305 грн.

Представник відповідача надав відзив на позов. Вважають позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України. В обґрунтування заперечення зазначають, що відшкодування моральної шкоди можливе лише за наявності вини особи, яка її заподіяла. Зазначають, що на підприємстві позивач пропрацював 12 років 08 місяців, у той час, як загальний стаж роботи позивача становить 32 роки 02 місяці. Застосування засобів колективного та індивідуального захисту відбувалося згідно з галузевими нормами. АТ «ПІВДГЗК» проводило належне забезпечення позивача необхідними засобами захисту при виконанні трудових обов`язків. Позивач усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, реалізовував своє право на працю саме в шкідливих умовах праці та тривалий час. Будь-яких порушень законодавства про працю відносно позивача, які б знаходились в причинному зв`язку з настанням професійного захворювання, відповідач не вчиняв. Також зазначають, що надані позивачем довідки МСЕК щодо встановлення йому професійного захворювання та втрати працездатності, не свідчать про наявність моральних страждань, а тому не можуть бути беззаперечними доказами заподіяння позивачу моральної шкоди. Позивач не зазначає, яким чином відповідач порушив його законні права та інтереси, внаслідок чого він отримав моральні страждання. Позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди, вважають його таким, що не відповідає засадам розумності та справедливості. Просять відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

Позивач працював у відповідача з 12 листопада 1996 року слюсарем з ремонту устаткування 4 розряду збагачувальної фабрики №2. За результатами атестації робочих місць за умовами праці даної професії підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку №1. 01 серпня 2006 року позивач переведений теслярем 3 розряду рудозбагачувальної фабрики №2. 31 липня 2009 року – звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, наказ № 607 від 04 серпня 2009 року (а.с. 30-40).

Загальний стаж на підприємстві відповідача – 12 років 8 місяців 19 днів, стаж в шкідливих умовах праці – 9 років 8 місяців 19 днів (а.с. 83).

Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання від 22.05.2006 проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання позивача, а саме: хронічного обструктивного захворювання легень першої-другої ст. (Пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема легень першої-другої ст.). ЛН першого-другого ст. Зазначений діагноз встановлений Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини 27.04.2006.

Відповідно до пункту 16 акту професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи слюсарем черговим та по ремонту обладнання на РЗФ-2 ВАТ «ПГЗК» ОСОБА_1 унаслідок недосконалості технологічних процесів та конструктивних недоліків обладнання, піддавався впливу виробничого пилу, концентрація якого, в повітрі робочої зони, перевищує ГДК.

Згідно з п. 17 акту причиною професійного захворювання визнано: тривалу роботу в умовах впливу виробничого пилу, концентрація якого, в повітрі робочої зони, перевищує ГДК (а.с. 18-20).

За даними санітарно-гігієнічної характеристики умов праці Інгулецької районної СЕС № 2\2-215 від 27.02.2006, ОСОБА_1 у попередніх професіях свого виробничого стажу в РУ ім. Кірова підземним машиністом електровоза, на ІнГЗК підземним машиністом електровоза, у ВАТ «Кривбасрудоремонт» слюсарем-монтажником і слюсарем по ремонту технологічного обладнання, також піддавався впливу шкідливих виробничих факторів, в тому числі виробничого пилу, концентрація якого, в повітрі робочої зони, перевищує ГДК (а.с.41-48).

При огляді МСЕК 12.07.2006 позивачу з 10 липня 2006 року до 01 серпня 2007 року встановлено ступінь втрати професійної працездатності –35 % та третя група інвалідності. Протипоказана важка праця, переохолодження, праця в умовах виробничого пилу (а.с. 8-11).

При повторному огляді МСЕК 26.07.2007 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності – 35 % та третя група інвалідності до 01 серпня 2009 року (а.с.12-13). Черговим переоглядом від 10 серпня 20009 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 35% з 01 серпня 2009 року і безстроково (а.с. 14-15), встановлена третя група інвалідності безстроково (а.с. 16-17).

ОСОБА_1 з приводу професійного захворювання проходив лікування в медичних закладах з 10.04.2006 по 28.04.2006, з 01.02.2007 по 22.02.2007, з 11.05.2007 по 29.05.2007, з 05.06.2013 по 25.06.2013, з 06.11.2015 по 16.11.2015 (а.с. 21-29).

Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 зазначеного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Суд вважає встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок настання у позивача стійкої втрати професійної працездатності: 35 % зі встановленням третьої групи інвалідності.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Встановлено, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився його звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводить до порушення його звичайного способу життя та вимагають від нього додаткових зусиль для його організації.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що “громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди”. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Доводи представника відповідача про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи: ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, характер, обсяг, тривалість, інтенсивність та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, тривалість трудового стажу на підприємстві відповідача, суттєвість вимушених змін у житті, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, н

Також суд враховує наявність шкідливих умов праці, стаж роботи позивача в яких становить 9 років 8 місяців 19 днів, а також враховує факт роботи позивача в шкідливих умовах на інших підприємствах.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є 60000 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 5, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України “Про охорону праці”, ст. ст. 7, 12, 13, 79-81, 141, 247, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкодизадовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ: 00191000) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 60000 (шістдесят тисяч) гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Суддя Н. В. Князєва