Рішення № 89017550, 29.04.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження №2/235/768/20

Справа №235/1113/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

29 квітня 2020 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Величко О.В.

при секретарі Комаровій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центр надання адміністративних послуг при Покровській районній державній адміністрації Донецької області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. В обґрунтування заявлених позовних вимог вказав, що він на підставі свідоцтва про право власності є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В будинку, окрім нього, зареєстровані його дружина ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_3 З 2011 року відповідач виїхав з означеного будинку, однак до теперішнього часу значиться зареєстрованим. Посилаючись на ст.ст.71, 72 ЖК УРСР, позивач просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком за вищевказаною адресою.

Позивач в судове засідання не з`явився, за змістом поданої заяви просив розглянути справу у його відсутність, заперечень проти заочного розгляду справи не висловив (а.с.25).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав (а.с.22,29,31,33,39).

Третя особа надала суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу на розсуд суду без участі представника центру (а.с.28,35,37).

Відповідно до ст.280 ЦПК України у справі ухвалено заочне рішення на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Позивач є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 26.01.2005, зареєстрованого Красноармійським бюро технічної інвентаризації 15.03.2005, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.13,14).

За змістом довідки Малинівської сільської ради №45 від 11.02.2020, у вказаному будинку зареєстровані позивач, дружина позивача ОСОБА_3 , 1949 року народження, та відповідач – пасинок позивача ОСОБА_2 , 1980 року народження (а.с.17).

Судом встановлено, що відповідач проживав у будинку як член сім`ї власника, як син дружини власника набув право користування та зареєстрував своє місце проживання у встановленому законом порядку.

За змістом акту обстеження від 20.01.2020, підписаного Малинівським сільським головою, депутатом Малинівської сільської ради та представниками громадськості, відповідач з 2011 року в спірному будинку не проживає (а.с.15).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не може встановлювати наявність чи відсутність порушення права без звернення особи, поданого відповідно до вимог процесуального закону.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 13,43,265 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Судом з`ясовано, що спір виник між позивачем та відповідачем, який є членом сім`ї власника житла. Тому суд вважає, що при вирішенні спірних відносин до застосування підлягають положення ст.405 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, відповідно до якої саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд. При цьому держава не втручається у здійсненні власником права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч.2 ст.386 ЦК України).

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Частиною 1 ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, визначені ч.2 ст.64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно з ч.2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до Постанови №5 Пленуму ВССУ від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.

Оскільки будинок перебуває у приватній власності позивача, відповідач проживав у будинку як член сім`ї власника, між вказаними особами як суб`єктами сервітутного правовідношення виникли відносини щодо користування спірним будинком, що регулюється саме нормами ст.405 ЦК України, враховуючи вищезазначені норми права та обставини справи, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог про визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним будинком.

Питання розподілу судових витрат позивачем не порушувалось.

На підставі викладеного, керуючись ст.405 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 229, 263-265, 268, 280, 282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центр надання адміністративних послуг при Покровській районній державній адміністрації Донецької області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте Красноармійським міськрайонним судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа - Центр надання адміністративних послуг при Покровській районній державній адміністрації Донецької області, місцезнаходження – Донецька область, м.Покровськ, вул.Торгівельна, 11, ЄДРПОУ 21961790.

Суддя