Рішення № 89015133, 27.04.2020, Іваничівський районний суд Волинської області

справа № 165/947/19

Провадження № 2/156/8/20

рядок статзвіту 9

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 квітня 2020 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Нєвєрова І. М.,

за участю: секретарів судових засідань: Салатюк Г.В., ОСОБА_1 . ОСОБА_2

представника відповідача Прокуратури

Волинської області Лісневського К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Іваничі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Державної іпотечної установи, територіальної громади в особі Виконавчого комітету Нововолинської міської ради, Прокуратури Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Генеральна прокуратура України, Державний реєстратор відділ «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Нововолинської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Нововолинської міської ради про визнання права власності на квартиру,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Державної іпотечної установи, територіальної громади в особі Виконавчого комітету Нововолинської міської ради, Прокуратури Волинської області про визнання права власності на квартиру. Просять визнати за ними в рівних частках, по 1/4 частині за кожним квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру, яка зареєстрована за Державною іпотечною установою.

Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідно до акту прийому-передачі квартир від 13 січня 2010 року Державна іпотечна установа передала Генеральній прокуратурі України, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , а генеральна Прокуратура України прийняла вищезазначені квартири для забезпечення житлом громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов (без зміни права власності). В подальшому за актом-приймання передачі від 29 березня 2010 року від Генеральної Прокуратури України передано прокуратурі Волинської області. На підставі ордеру від 15 січня 2010 року позивачу ОСОБА_3 та членам його родини було надано у службове користування трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

В органах прокуратури Соколов ОСОБА_7 В. пропрацював більше 10 років, відповідно до рішення виконавчого комітету Нововолинської міської ради № 163 від 16 квітня 2015 року квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 виведено з категорії службового житла.

Відповідно до інформації Державної іпотечної установи квартири, які придбані для співробітників прокуратури на підставі відповідних розпоряджень Уряду вже списані з балансу Державної іпотечної установи.

Рішенням Нововолинської міської ради від 29 вересня 2011 року № 11/1 було надано згоду на прийняття безоплатно в комунальну власність міста квартир придбаних Державною іпотечною установою.

Рішенням Нововолинської міської ради Волинської області від 22 травня 2015 року № 45/17 доповнено пункт 1 рішення міської ради від 29 вересня 2011 року № 11/1 «Про згоду на прийняття безоплатно в комунальну власність міста квартир, придбаних Державною іпотечною установою»,а саме, і квартир № НОМЕР_1 загальною площею 166,5 кв.м.»

Беручи до уваги, що за позивачем ОСОБА_3 та членами його родини позивачами, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не були зареєстровані на праві власності квартири чи житлові будинки та у минулому через процедуру приватизації таке право не використовувалось, позивач звернувся із заявою про приватизацію спірної квартири до Нововолинської міської ради. Однак позивачу було відмовлено у проведенні процедури приватизації спірної квартири, оскільки її власником наразі є Державна іпотечна установа. На підставі викладеного, позивач змушений звернутися до суду із вказаним позовом.

18 червня 2019 року від відповідача Державної іпотечної установи надійшов відзив на позовну заяву із викладенням у ньому заперечень стосовно позову та просить позовну заяву залишити без задоволення.

21 червня 2019 року надійшов відзив на позовну заяву від Виконавчого комітету Нововолинської міської ради із запереченнями на позовну заяву та просить відмовити у задоволенні позову до територіальної громади в особі виконавчого комітету Нововолинської міської ради.

24 червня 2019 року від Генеральної прокуратури України надійшло пояснення стосовно позовної заяви про визнання права власності на квартиру.

21 червня 2019 року при підготовчому судовому засіданні до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Прокуратуру Волинської області.

Також 13 грудня 2019 року надійшло пояснення з прокуратури Волинської області.

В судовому засіданні позивач в своїх інтересах, а також в інтересах своїх малолітніх дітей позов підтримав та просить його задовольнити повністю. У своїх поясненнях зіслався на обставини викладені у позові.

Представник відповідача Державної іпотечної установи в судове засідання не з`явився. Клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Представник відповідача виконавчого комітету Нововолинської міської ради Антонюк Т.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила суду, що єдиним представницьким органом територіальної громади може бути лише відповідна рада, а не виконавчий комітет як зазначено у позові. Орган місцевого самоврядування м. Нововолинська в межах своїх повноважень зробив все можливе для реалізації житлових прав позивача. Зокрема, виконавчим комітетом було видано ордер ОСОБА_3 на службове житлове приміщення на вселення його та членів сім`ї у квартиру , що знаходиться в АДРЕСА_4 . 16 квітня 2015 року на підставі клопотання Нововолинської міської прокуратури квартиру було виведено з категорії службового житла. Нововолинська міська рада на звернення Державної іпотечної установи щодо прийняття правовстановлюючих документів на квартири, які були придбані та передані ДІУ для співробітників органів прокуратури прийняла рішення від 22 травня 2015 року «Про доповнення п. 1 рішення міської ради від 29 вересня 2011 року № 11/1 «Про згоду на прийняття безоплатно у комунальну власність міста квартир придбаних Державною іпотечною установою». Міська рада надала згоду на прийняття у комунальну власність саме квартир, а не лише правовстановлюючих документів. Згодом було встановлено, що квартири за актом прийому-передачі від 13 січня 2010 року були передані Державною іпотечною установою Генеральній прокуратурі України. Враховуючи, що органи місцевого самоврядування м. Нововолинська не порушили прав позивача, тому просить у задоволенні позову відмовити повністю. Крім того, вказала, що виконавчий комітет міської ради є неналежним відповідачем оскількии не уособлює власника державного майна, яке є предметом спору.

Представники прокуратури Волинської області Андрейцев М.М. та Лісневський ОСОБА_8 .В. в задоволенні позовних вимог просять відмовити повністю, оскільки прокуратура Волинської області не є органом уповноваженим розпоряджатися державним майном та не уповноважений обліковувати на балансі житловий фонд.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : Служби у справах дітей виконавчого комітету Нововолинської міської ради, відділу Центру надання адміністративних послуг у м. Нововолинську виконавчого комітету Нововолинської міської ради в судове засідання не з`явилися, але надали суду заяву, в якій просять справу розглянути без їх участі, проти позовних вимог не заперечують, при прийнятті рішення покладаються на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, вважає, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 року № 44-р «Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою, у м. Нововолинську» затверджені погоджені Координаційною радою з питань розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою, при Кабінеті Міністрів України поіменні списки громадян, яким надаються придбані у м. Нововолинську квартири, Державну іпотечну установу зобов`язано передати Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Службі безпеки, Державній прикордонній службі, Державному департаменту з питань виконання покарань, Генеральній прокуратурі України та Нововолинській міській раді квартири для надання зазначеним у списках громадянам. Виконавчий комітет Нововолинської міської ради зобов`язано забезпечити в установленому законодавством порядку видачу зазначеним у списках громадянам ордерів на жилі приміщення, у тому числі на квартиру АДРЕСА_5 .

На підставі вказаного розпорядження та у відповідності до акту приймання-передачі від 13.01.2010 року квартиру АДРЕСА_6 передано Державною іпотечною установою Генеральній прокуратурі України, а у подальшому за актом приймання-передачі від 29 березня 2010 року від Генеральної прокуратури України передано прокуратурі Волинської області. (а.с.

Згідно зазначених документів вартість спірної квартири АДРЕСА_6 складає 24738000 грн.

У подальшому, на підставі ордеру на службове жиле приміщення від 15 січня 2010 року позивачу – ОСОБА_3 та членам його родини в кількості п`яти чоловік надано у службове користування 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_7 (а.с. 98).

27 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою» № 855 якою було затверджено порядок безоплатної передачі квартир, що придбані іпотечною установою відповідно до актів Кабінету Міністрів України та знаходяться на її балансі визначених у цих актах органам. Пунктом 2 вказаного порядку передбачено, що квартири передаються безоплатно відповідно до актів КМ України в управління відповідного органу (Міноборони, МВС, МНС, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, ДПтС, Управління державної охорони, Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). Відповідно до п. 5 Порядку 855 Безоплатна передача квартир оформляється актом приймання-передачі, складеним на підставі актів КМ України щодо надання громадянам квартир.

Враховуючи, що в органах прокуратури позивач ОСОБА_3 пропрацював більше 10 років, за клопотанням прокуратури м. Нововолинська, рішенням виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області від16 квітня 2015 року № 163 «Про розгляд матеріалів, поданих громадською комісією з житлво-побутових питань» було виведено з категорії службового житла квартиру АДРЕСА_8 в якій проживає ОСОБА_3 , який є працівником прокуратури Волинської області з 04 квітня 2005 року згідно п. 6 Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Україні. ОСОБА_3 знято з черги квартирного обліку (а.с. 78).

З метою належного виконання вимог постанов та розпоряджень Уряду між ДІУ та Генеральною прокуратурою проведено звірку щодо переданої у 2010 році квартири. Засвідчено, що квартира яка знаходиться в АДРЕСА_4 придбана для співробітника органу прокуратури України, Державною іпотечною установою передано Генеральній прокуратурі України та Нововолинській міській раді для надання позивачу ОСОБА_3 , що підтверджується актом звірки від 24 жовтня 2012 року (а.с.54).

Разом з тим, в матеріалах справи знаходиться акт прийому передачі документів від 20 червня 2017 року укладений між Уповноваженим представником Державної іпотечної установи заступником Голови правління Могильницьким Д.О. та Уповноваженим представником Прокуратури Волинської області Семенович П.В. Згідно вказаного акту, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою – АДРЕСА_4 та витяг з бухгалтерського балансового рахунку Державної іпотечної установи, на якому обліковується вказана квартира були передані уповноваженому представнику Прокуратури Волинської області. (а.с.55)

Таким чином встановлено, що Державною іпотечною установою спірну квартиру було передано Генеральній прокуратурі України та Нововолинській міській раді, а правовстановлюючі документи на неї було передано представнику Прокуратури Волинської області. Актом приймання-передачі квартири від 29 березня 2010 року квартиру було передано Прокуратурі Волинської області. Причин неможливості в подальшому укласти відповідний акт-приймання передачі спірної квартири та передати її на баланс Нововолинської міської ради судом не встановлено.

На звернення позивача ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України та Прокуратури Волинської області щодо статусу спірної квартири та можливості її передачі йому у приватну власність зазначено, що прокуратура не є власником та розпорядником спірної квартири та не уповноважена обліковувати на балансі житловий фонд. Разом з тим, згідно пояснення заступника прокурора Волинської області, яке міститься в матеріалах справи форма акта приймання-передачі квартир придбаних Державною іпотечною установою, затверджена наказом Мінінстерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06 грудня 2011 року № 328 передбачає передачу квартир Державною іпотечною установою безпосередньо у комунальну власність (а.с.129-131).

Враховуючи зазначене та те, що за актами приймання-передачі спірної квартири, остання передана прокуратурі Волинської області, а у подальшому за клопотанням прокуратури, Нововолинською міською радою виведена поза статус службової, даний спір будь-яким чином не впливає а ні на права та обов`язки Генеральної прокуратури України, а ні на права та обов`язки прокуратури Волинської області, а тому останні не є учасниками даного позовного провадження.

Водночас, рішенням Нововолинської міської ради від 22 травня 2015 року № 45/17 надано згоду на прийняття спірної квартири до комунальної власності територіальної громади міста Нововолинська.

Враховуючи, що а ні за позивачем ОСОБА_9 ні за членами його родини – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 будь-яке нерухоме майно, у тому числі квартири чи житлові будинки, на праві власності не зареєстровано та у минулому через процедуру приватизації таке право не використовувалося, ОСОБА_3 звернувся із заявою про приватизацію спірної квартири до управління майном комунальної власності міста яке входить у структуру виконавчого комітету Нововолинської міської ради. У відповідь на його заяву було відмовлено у проведенні процедури приватизації спірної квартири, оскільки її власником наразі є Державна іпотечна установа.

У відповідності до вимог Житлового кодексу України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» позивач ОСОБА_3 та члени його родини, які також проживають у вказаній квартирі згідно наданого ордеру, мають право на безоплатне (через процедуру приватизації) отримання у спільну часткову власність вказаної квартири. Однак, незважаючи на наявність такого права на оформлення права власності на зазначену квартиру, якою позивач користується з початку 2010 року, внаслідок порушення його майнових прав з боку Державної іпотечної установи та виконавчого комітету Нововолинської міської ради, він не може реалізувати свої майнові права про які ним заявлено.

Так, Державну іпотечну установу утворено Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2004 року № 1330 "Деякі питання Державної іпотечної установи").

Відповідно до установчих документів майно Державної іпотечної установи, на якій базується її господарська діяльність, закріплено засновником на такому правовому режимі, як право господарського відання.

Зважаючи на зазначене, Державною іпотечною установою неправомірно проведено за собою державну реєстрацію прав власності на спірну квартиру АДРЕСА_6 , оскільки остання не може мати нерухоме майно на праві власності.

Вказаними діями відповідача порушено майнові права позивачів щодо безперешкодного користування, володіння та розпорядження спірною квартирою.

При цьому виключно позивачем, починаючи з 2010 року укладено договори на водо, тепло та електропостачання. Постійно сплачуються кошти на утримання квартири та будинку, у тому числі поточний ремонт та прибудинкової території. Тобто вчиняються дії, як фактичного власника спірної квартири. У свою чергу власник - Державна іпотечна установа, кошти на утримання спірної квартири не виділяє та не витрачає.

За приписами ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист не тільки свого цивільного права, а й цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 20 ЦК України позивачу надано право самостійного обрання способу захисту, на свій розсуд.

Пленумом Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" роз`яснено судам способи захисту права власності, зокрема, шляхом визнання права власності (п.п. «а» п. 2 Постанови). Водночас у пункті 2 зазначеного Пленуму визначено, що відповідні положення щодо захисту права приватної власності поширюються також і на особу, яка хоча не є власником, але володіє майном з підстав, передбачених законом чи договором.

Враховуючи, що наразі право власності на спірну квартиру зареєстровано за Державною іпотечною установою, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.56-57) зазначене позбавляє позивача захисту своїх прав та інтересів в інший спосіб, зокрема, через визнання дій органу приватизації неправомірними та зобов`язання розглянути питання передачі спірної квартири у власність йому та членам його родини, адже спірну квартиру у комунальну власність фактично не передано.

Також, а ні жодними законами України, а ні підзаконними актами не передбачено порядку передачі спірної квартири від Державної іпотечної установи до органу місцевого самоврядування – Нововолинської міської ради, а тому зобов`язати Державну іпотечну установу у примусовому порядку, зокрема, на підставі рішення суду вчинити такі дії не представляється можливим.

Щодо правильності обрання у даному випадку саме такого способу захисту - визнання права власності на спірне майно, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як визнання права.

Право вибору способу судового захисту належить позивачеві.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування цієї норми містить і постанова Верховного Суду України від 23.12.2014 у справі № 5001-74/9393-2012 та від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12.

Таким чином обраний у даному позові спосіб захисту - визнання права власності на нерухоме майно є єдиним можливим за даних обставин задля захисту прав та інтересів позивачів.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-ІV закріплено обов`язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколами до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція приписами ст. 1 Першого протоколу покладає на державу обов`язок забезпечити для фізичних осіб та юридичних осіб право мирно володіти своїм майном і гарантувати його.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що не існує ніякого володіння власністю до тих пір, доки особа не може заявити про своє право власності. «Заявлення права» може означати «володіння майном», про яке йдеться у ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд у примусовому порядку.

При вирішенні цієї справи, суд приймає до уваги особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовні інший спосіб (рішення ЄС у справах «Беєлер проти Італії», «Онерілдіз проти Туречиини», «Megadat.сom S. R. L. проти Молдови» та «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. (наприклад рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце проти Румунії».

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у держави-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00 параграф 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

У даному випадку позивачами заявляється через суд про своє право на володіння, користування та розпорядження квартирою, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Частиною другою ст. 154 СК України визначено, що батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Відтак, дана позовна заява також подається в інтересах та на захист майнових та житлових прав малолітніх дітей – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

За таких обставин, суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_4 ,, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право власності по 1/3 частині квартири , що знаходиться в АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру, яка зареєстрована за Державною іпотечною установою.

На підставі викладеного, керуючись ст.13 Конституції України, ст. ст.15, 16,20, 392 ЦК України, ст.154 СК України, ст.ст. 10, 11, 60, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Державної іпотечної установи, Територіальної громади в особі виконавчого комітету Нововолинської міської ради, Прокуратури Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : Генеральна прокуратура України, відділ «Центру надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Нововолинської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Нововолинської міської ради про визнання права власності на квартиру- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 , мешканцем АДРЕСА_4 право власності на 1/4 частину квартири, що знаходиться в АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканкою АДРЕСА_4 право власності на 1/4 частину квартири, що знаходиться в АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканкою АДРЕСА_4 право власності на 1/4 частину квартири, що знаходиться в АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканкою АДРЕСА_4 право власності на 1/4 частину квартири, що знаходиться в АДРЕСА_4 .

Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_4 , яка зареєстрована за Державною іпотечною установою (код ЄДРПОУ 33304730).

Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено 30 квітня 2020 року.

Суддя І. М. Нєвєров