Рішення № 89014173, 20.02.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/6050/17

Номер провадження № 2/521/412/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2020 року м.Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

судді – Маркарової С.В.,

за участю секретаря судового засідання – Іськової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

позивач: Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк»

відповідач: ОСОБА_1

предмет спору: відшкодування майнової шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

19.04.2017 року позивач ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків.

В обгрунтування своїх позивач послався на те, що з 21.05.2014 року по 03.08.2015 року ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділення №160 ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Позивач стверджував, що згідно наказів банку № 456 від 09.04.2013 року та № 26 від 20.01.2015 року відповідача як начальника відділення визначено відповідальною особою за облік та переміщення основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, які обліковуються на балансі відділення банку.

22.05.2014 року актом приймання передачі основних засобів ОСОБА_2 прийняла товарно - матеріальні цінності, які знаходились у відділенні ПАТ «ВіЕйБі Банк №160.

Під час проведення інвентаризації майна банку комісією позивача виявлено, що при звільненні з посади 03.08.2015 року ОСОБА_1 не були передані в повному обсязі матеріальні цінності, які рахуються на балансі банку за відділеннями № 160, № 164 у кількості 105 одиниць із загальною вартістю відшкодування (з ПДВ) станом на 30.03.2017 року - 37 939, 10 грн.

Враховуючи викладене з метою захисту своїх прав позивач в порядку ст.130, п.5 ч.1 134 КЗпП України, ст.22 ЦК України звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в розмірі 37 939, 10 грн., завдану працівником під час виконання трудових обов`язків.

Окрім задоволення позовних вимог банк просив присудити на свою користь судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1600 грн.

Позивач ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в судове засідання не з`явився, неодноразово повідомлялася судом про розгляд справи в порядку статей 128-130 ЦПК України, з матеріалів справи вбачається, що позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач в останнє судове засідання не з`явилася, повідомлялася про розгляд справи в порядку статей 128-130 ЦПК України, в процесі розгляду справи позов не визнала, стверджуючи, що :

- вона не є особою яка несе повну матеріальну відповідальність, оскільки договору про повну матеріальну відповідальність, укладення якого передбачено на підставі Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВІДРПС від 28.12.1977 року № 447/24 – з нею не укладалось, з наказом № 26 ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 20.01.2015 року в порушення закону банком не ознайомлена, а сам по собі факт підписання акту приймання-передачі основних засобів від 22.05.2014 року не є підставою для настання обов`язку повної матеріальної відповідальності.

Дослідивши матеріали справи, наявні докази, надані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав :

Наказом від 19.05.2014 року № 242/п відповідач ОСОБА_3 прийнята на роботу з 21.05.2014 року на посаду начальника Одеського відділення ПАТ «ВіЕйБі Банк» №160 ТМЦ, яке знаходиться за адресою м. Одеса по вул. Жуковського, 21.

09.04.2013 року банк своїм наказом № 456 від 09.04.2013 року призначив відповідальних осіб (начальників відділень) банку за облік та переміщення основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, які обліковуються на балансі відділень банку за територіальною ознакою (адресами закріплених за відділенням територій) і використовуються в його обороті, або знаходяться в резерві.

За змістом наказу він мав бути доведений до відома співробітників згідно з реєстром розписки.

Реєстр розписки від 09.04.2013 року наданий позивачем суду в обгрунтування своїх позовних вимог відомостей про відповідача не містить, підпис її відсутні.

22.05.2014 року актом приймання-передачі основних засобів ОСОБА_3 прийняла товарно-матеріальні цінності, які згідно даних бухгалтерського обліку рахувались за відділенням ПАТ «ВіЕйБі Банк» № 160.

Факт підписання акту приймання-передачі відповідачем не заперечувався.

Відповідно до наказу тимчасової адміністрації ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» № 26 від 20.01.2015 року «Про призначення відповідальних осіб за приймання та схоронність матеріальних цінностей банку» з метою забезпечення схоронності матеріальних цінностей відповідача визначено матеріально - відповідальною особою.

Як вбачається з пунктів 2,3 зазначеного наказу департамент персоналу та праці зобов`язаний укласти з матеріально-відповідальними особами договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, а управління діловодства довести зміст наказу до відома осіб, визначеним цим наказом.

Докази дотримання банком свого наказу позивачем не надані, відповідачем в процесі розгляду справи не визнані.

Як вбачається з інвентаризаційного опису основних засобів відділення № 160 від 20.03.2015 року всі цінності, записані до цього опису з № 1 до № 405 комісією перевірені у присутності ОСОБА_3 , але не всі є в наявності, претензій до інвентаризаційної комісії немає.

Відповідно до протоколу засідання робочої інвентаризаційної комісії № 20 від 18.06.2015 року робоча інвентаризаційна комісія № 20 здійснила інвентаризацію майна спірного відділення банку.

Станом на 20.03.2015 року за результатами інвентаризації виявлено, що фактична наявність товарно-матеріальних цінностей, що обліковується у відділені № 160 не відповідає даним аналітичного обліку. Банком вирішено провести переміщення в бухгалтерському обліку матеріальних цінностей за фактом їх фактичного знаходження та здійснити службове розслідування з метою визначення причин недостачі.

Результатів проведення службового розслідування, яким би була встановлено відповідальність певних осіб за нестачу матеріальних цінностей банком в процесі розгляду справи суду не надано.

Згідно наказу № 117/п від 03.08.2015 року ОСОБА_3 звільнено з посади начальника відділення № 160 в порядку п.1 ст.40 КЗпП України.

Підставою звільнення є скороченням штату працівників.

15.07.2016 року ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» на адресу відповідача направлений лист вимога №18/3-37222, якою остання повідомлена про відсутність матеріальних цінностей, що обліковуються за 160 відділенням банку в кількості 131 одиниці та вимога відшкодувати шкоду, заподіяну банку внаслідок порушення трудових обов`язків.

Перелік матеріальних цінностей зазначений позивачем в додатку листа.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За пунктами 3,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам організаціям, їх працівниками» від 29.12.1992 року при вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню суд має встановити, зокрема, :

наявність прямої дійсної шкоди та її розмір;

якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди: в чому полягала його вина;

в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду;

чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними;

який майновий стан працівника.

До категорії прямої дійсної шкоди належать:

а) недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв`язку з виконанням нею трудових обов`язків.

Матеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей можлива лише в разі недостачі понад норму природної втрати. Якщо втрата природна, то притягнення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрата, хоч і не перевищує межі норм природної, не є природною, а спричинена винними діями працівника, то притягнення до матеріальної відповідальності можливе. Про недостачу мова йде у всіх випадках, коли працівник зобов`язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість.

При цьому термін «недостача» не розкриває причини зменшення кількості матеріальних цінностей;

б) втрата матеріальних цінностей. Під утратою розуміються такі випадки, коли майно було в наявності, а потім воно зникло, його не стало, незалежно від причин, з яких це трапилося;

Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника.

Між діями (бездіяльністю) працівника і наслідками, що настали, у вигляді прямої дійсної шкоди, повинен бути причинний зв`язок, який є умовою покладення на працівника матеріальної відповідальності.

За відсутності причинного зв`язку між протиправними діями (протиправною бездіяльністю) і наслідками, що настали, працівник не може бути притягнутий до матеріальної відповідальності.

Безспірним підтвердженням протиправності дій чи бездіяльності працівника, який заподіяв матеріальну шкоду є притягнення його за це до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.

Відповідач до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за спірним фактом не притягувалась.

Постановою ст. слідчим Малиновського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області від 22.02.2017 року кримінальне провадження за ч.1 ст. 190 КК України у відношенні ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в порядку п.2 ч.1 ст.284 КПК України – закрито.

Статтею 134 КЗпП України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

- між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладений письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

- майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

- шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

- шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

- шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

- відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

- шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

- службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

- керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

За змістом ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені підприємством, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28.12.1977 року №477/24, начальник відділення належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Разом із тим, докази про ознайомлення ОСОБА_4 із наказами банку № 456 від 09.04.2013 року та № 26 від 20.01.2015 року, за якими працівник, що займає посаду начальника відділення виконує роботу безпосередньо пов`язану із збереженням, використанням та отриманням товарно-матеріальних цінностей бере на себе повну відповідальність за збереження схоронності довірених йому підприємством, установою, організацією матеріальних цінностей - відсутні.

Договір про повну матеріальну відповідальність відповідно до п.2 наказу банку № 26 від 20.01.2015 року між сторонами не укладався.

Таким чином доводи позивача про наявність підстав для відшкодування відповідачем шкоди, завданої працівником роботодавцю, з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 134 КЗпП України не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогам закону не відповідають.

При вирішенні спору суд враховує, що в процесі розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про застосування до виниклих правовідносин строку позовної давності.

Так, для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в 1 рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч.3 ст.233 КЗпП).

За п.20 Постанови Пленуму ВС «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.92 №14 року днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.

Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації є день підписання відповідного акта або висновку.

Як вбачається інвентаризаційного опису основних засобів відділення № 160 за адресою: м.Одеса, вул.Жуковського, 20 від 20.03.202015 року, протоколу засідання робочої інвентаризаційної комісії №20 від 18.06.2015 року, листа від 15.07.2016 року №18/3-37222 ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» днем виявлення шкоди є день підписання відповідного інвентаризаційного опису основних засобів спірного відділення банку - 20.03.2015 року.

Із позовом до суду банк звернувся 19.04.2017 року.

Клопотання про поновлення строків позовної давності із доведенням поважності причин пропущення в процесі розгляду справи позивачем заявлено не було.

При розгляді вимог відповідача щодо застосування позовної давності, суд виходить з роз`яснень п.1.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи викладене, суд погоджується із доводами ОСОБА_3 щодо порушення строку позовної давності тривалістю у один рік, разом з тим, суд вбачає самостійні підстави для відмови у позові по суті позовних вимог.

Так, згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В трудовому праві діє презумпція невинуватості працівника і на роботодавцеві лежить тягар доводити провину працівника та розмір заподіяної шкоди, тому обов`язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника за шкоду, передбачену ст.130 КЗпП України, покладається на власника або уповноважений ним орган (138 КЗпП України ).

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що виявлена у банку недостача на суму 37 939,10 гривень спричинена саме з вини ОСОБА_3 , внаслідок її протиправних дій чи в результаті неналежного виконання її трудових обов`язків, не надано доказів про причинно-наслідковий зв`язок, позовні вимоги банку є необґрунтованими.

Судові витрати в порядку ст. 141 ЦПК України на користь банку присудженню не підлягають.

Керуючись Главою 9 Розділу ІІІ ЦПК України, ст.ст.352, 354 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 352, 354 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів . Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд м.Одеси.

Повний текст рішення направити сторонам.

Суддя: С.В. Маркарова

Повний текс рішення виготовлений 06.03.2020 року

20.02.20