Ухвала суду № 89011896, 29.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

29 квітня 2020 року м. Київ № 640/7104/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши матеріали справи

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Національної поліції в Київській області про скасування наказу, поновлення на роботі, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Київській області № 131 від 20.02.2020 про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади заступника начальника Броварського ВП ГУНП в Київській області підполковника поліції ОСОБА_1 ;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Броварського ВП ГУНП в Київській області.

Ухвалою суду від 03.04.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Одночасно ухвалою суду витребувано від відповідача копію особової справи позивача та довідку про середню заробітну плату позивача за останні два місяці перед звільненням, обраховану відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, та зобов`язано відповідача подати до суду відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 15 календарних днів з дня отримання даної ухвали суду.

Від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для подачі відзиву.

Відповідно до статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

В обгрунтування поданого клопотання про продовження процесуального строку представник відповідача посилається на підпункт 2 пункту 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Проте, суд не приймає до уваги посилання відповідача на наведені положення Закону, як підставу для продовження відповідачу строку для подання відзиву до закінчення строку дії карантину, виходячи з наступного.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з урахуванням постанов № 239 від 25.03.2020 та № 291 від 22.04.2020), відповідно до якої установлено з 12 березня до 11 травня 2020 року на усій території України карантин.

Проте, даною Постановою не введено обмежень щодо діяльності національної поліції.

Таким чином, відповідач здійснює свої повноваження під час дії карантину.

Крім того, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" не має конкретно визначеної дати закінчення карантину.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Також суд зазначає про необхідність дотримання таких принципів права як "законні очікування" та "юридична визначеність", які знайшли своє відображення в практиці Суду Європейського Союзу (European Court of Justice, ECJ), який виступає останньою інстанцією у справах про застосування acquis communautaire - права Європейського Союзу (ЄС) - та забезпечує єдність застосування права ЄС в державах-членах.

Інтерпретація Суду Європейського Союзу забезпечує визнання принципів юридичної визначеності та захисту законних очікувань, за змістом яких дія (наслідки) права Співтовариства повинна бути чіткою і передбачуваною для тих, на кого воно розповсюджується.

Виходячи з системного аналізу адміністративно-правових принципів суд приходить до висновку, що у випадку, коли законодавством передбачена певна процедура (порядок) прийняття рішень, розгляду питань і вчинення дій суб`єктом владних повноважень, то така процедура повинна будь що бути дотримана цим суб`єктом.

У практиці ЄСПЛ принцип "законних очікувань" характерно застосовується у зв`язку з певним правом, що гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Найширша практика стосується захисту законних очікувань щодо ефективного здійснення права власності (ст. 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ).

Уперше у цьому контексті, як зазначає сам Європейський суд, принцип "законних очікувань" було застосовано в справі Pine Valley Developments Ltd. and others v. Ireland [15, п. 45], в якій компанія-заявник, що купила земельну ділянку, отримавши дозвіл на будівництво, була визнана Європейським судом такою, що мала законні очікування розвивати спірну територію, а відповідний дозвіл, який не міг бути відкликаний адміністративний органом, що його видав, був визнаний «складовою частиною власності заявника» [16, п. 51(2)] в розумінні ст. 1 Протоколу № 1, а отже, охоронюваним за правом Конвенції об`єктом. У подальшому принцип захисту законних очікувань у контексті ст. 1 Протоколу № 1 зазнав детальнішої розробки в межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», яке ЄСПЛ розповсюдив як на "існуюче майно", так і на активи (фонди), включаючи право вимоги тощо.

Таким чином, продовження відповідачу строку для подання відзиву до закінчення карантину, який законодавством не встановлений, матиме наслідком порушення права позивача щодо своєчасного ознайомлення з позицією відповідача та подання відповіді на його відзив у справі щодо поновлення на роботі позивача та, як наслідок, отримання ним відповідних грошових коштів.

Разом з тим, враховуючи загальну ситуацію в країні щодо встановлення карантинних обмежень, суд вважає за можливе продовжити відповідачу строк для подання відзиву до 20 травня 2020 року.

Керуючись ст.ст. 121, 243 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Головного управління Національної поліції в Київській області задовольнити частково.

2. Продовжити відповідачу строк для подання відзиву до 20 травня 2020 року.

3. В іншій частині заяви - відмовити.

В частині відмови у задоволені заяви про поновлення або продовження пропущеного процесуального строку ухвала суду може бути оскаржена (стаття 294 Кодексу адміністративного судочинства України) за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Бояринцева