Рішення № 89011693, 30.04.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року Чернігів Справа № 620/603/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування вимог,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Чернігівській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Чернігівській області, з нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 29293,44 грн. (у тому числі за 2017 рік - на суму 8448 грн., за І - IV квартали 2018 року - на загальну суму 9828,72 грн., за І - IV квартали 2019 року - на суму 11016,72 грн.); зобов`язання Головне управління ДПС у Чернігівській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Чернігівській області, скасувати нараховану ОСОБА_1 суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка складає 29293,44 грн. (у тому числі за 2017 рік - 8448 грн., за І - IV квартали 2018 року - 9828,72 грн., за І - IV квартали 2019 року - 11016,72 грн.); визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Чернігівській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Чернігівській області, про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 № Ф-12507-17У, якою визначено суму недоїмки станом на 21.01.2019; визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Чернігівській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Чернігівській області, про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-12507-17У, якою визначено суму недоїмки станом на 05.09.2019.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що в спірному періоді господарську діяльність не здійснював, доходів не отримував та працював найманим працівником в ПП «Стар Трейд 1», яке сплачує за нього страхові внески, з огляду на що у нього відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Чернігівській області (Чернігівська ДПІ) як фізична особа-підприємець та був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до моменту державної реєстрації припинення підприємницької діяльності 03.12.2019. Вказує, що на підставі інформаційної картки платника ІС «Податковий блок» 09.02.2018 нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017, 2018 та 19.04.2019 за І квартал 2019 року в загальному розмірі 21030,90 грн., який позивачем не сплачено.

Позивачем було подано відповідь на відзив, у якій позивач, зокрема, зазначив, що відповідачем також було нараховано єдиний внесок за ІІ-ІV квартали 2019 року в сумі 8262,54 грн.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 19.02.2020 в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено; ухвалою суду від 25.02.2020 позивачу було повернуто судовий збір в розмірі 1681,60 грн.; ухвалою суду від 11.03.2020 забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі вимог про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-12507-17У від 08.11.2018 та № Ф-12507-17У від 14.05.2019 у зведеному виконавчому провадженні № 60692228, відкритому у Новозаводському відділі державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), до набрання законної сили судовим рішенням по вказаній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 19.12.2007 по 03.12.2019 був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця (а.с. 93-95).

Згідно довідки ПП «Стар Трейд 1» від 14.02.2020 № 5 позивач працює в ПП «Стар Трейд 1» з 11.03.2013 по теперішній час на посаді представника торговельного (а.с. 15).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 від 14.02.2020 ПП «Стар Трейд 1» сплачує страхові внески за позивача з березня 2013 року (а.с. 12-14).

Головним управлінням ДФС у Чернігівській області було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-12507-17У від 08.11.2018 за 2017, 2018 роки на суму 15819,54 грн. (а.с. 53, 113).

Також Головним управлінням ДФС у Чернігівській області було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-12507-17У від 14.05.2019 за 2017, 2018 та І квартал 2019 року на загальну суму 21030,90 грн. (а.с. 115, зворот а.с. 143).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).

До вказаного Закону Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб – підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 2 Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 працює в ПП «Стар Трейд 1» з 11.03.2013, яке сплачувало за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, зокрема, з січня 2017 року, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 від 14.02.2020 (а.с. 12-14).

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону позивач є застрахованою особою, а нарахування та сплата єдиного внеску роботодавцем в розмірі не менше мінімального виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані вимоги не можна вважати правомірними в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 2017 року, 2018 року та І квартал 2019 року.

В силу пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 № Ф-12507-17У та від 14.05.2019 № Ф-12507-17У.

Разом з тим, з листа Головного управління ДПС у Чернігівській області від 19.02.2020 № 759/С/25-01-53-11-01-11 (а.с. 64-67) судом встановлено, що згідно даних інтегрованих карток платника, що ведеться органами ДПС, за позивачем обліковується заборгованість за 2017 рік – 8448,00 грн., за 2018 рік – 9828,72 грн., за 2019 – 11016,72 грн. (мінімальний страховий внесок за місяць 2019 року 918,06 грн. *12 міс = 11016,72 грн.).

Тобто, за позивачем також рахується заборгованість в розмірі 8262,54 грн. (918,06 грн. *9 міс = 8262,54 грн.). за ІІ-ІV квартали 2019 року, що не були включені в скасовані судом вимоги про сплату боргу (недоїмки).

В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» п. 50, Series А N 98).

Враховуючи, що судом визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Чернігівській області лише щодо нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 2017 року, 2018 року та І квартал 2019 року, суд вважає за необхідне також визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Чернігівській області з нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8262,54 грн. за ІІ - IV квартали 2019 року.

Водночас суд зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Чернігівській області з нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік, за 2018 рік та за І квартал 2019 року; зобов`язання Головне управління ДПС у Чернігівській області скасувати нараховану ОСОБА_1 суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка складає 29293,44 грн. (у тому числі за 2017 рік - 8448 грн., за І - IV квартали 2018 року - 9828,72 грн., за І - IV квартали 2019 року - 11016,72 грн.), охоплюються визнанням протиправними та скасуванням самих вимог про сплату боргу (недоїмки), а також визнанням протиправними дій відповідача з нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ІІ - IV квартали 2019 року, тобто порушені права позивача вже захищені судом.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 43143966) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування вимог задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 № Ф-12507-17У та від 14.05.2019 № Ф-12507-17У.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Чернігівській області з нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8262,54 грн. за ІІ - IV квартали 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30.04.2020.

Суддя Н.М. Баргаміна