Рішення № 89011642, 30.04.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/442/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Буковинської митниці Держмитслужби, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Чернівецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернівецькій області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Буковинської митниці Держмитслужби (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Буковинської митниці Держмитслужби щодо відмови у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 ;

- зобов`язати призначити та виплатити матеріальне забезпечення за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності згідно листків тимчасової непрацездатності: АГЩ 415822 від 03.12.2018 року, АГЩ 442324 від 15.12.2018 року, АВЦ 617707 від 22.12.2018 року, АГЩ 442382 від 29.12.2018, АГЩ 442412 від 11.01.2019 року, АГЩ 566379 від 21.01.2019 року, АГЩ 442506 від 01.02.2019 року, АГЩ 442647 від 21.02.2019 року, АГЩ 442541 від 05.03.2019 року, АГЩ 442721 від 07.04.2019 року, АГЩ 442813 від 17.04.2019 року, АГЩ 442739 від 26.04.2019 року, АГЩ 566547 від 08.05.2019 року, АГЩ 442859 від 22.05.2019 року;

- стягнути судові витрати з відповідача.

І. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що комісією із соціального страхування Чернівецької митниці ДФС порушено вимоги ст.23 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та незаконно відмовлено у призначенні допомоги з тимчасової непрацездатності. Відтак, 10.03.2020 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення страхових виплат у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, що настала в період роботи згідно вчасно зданих листків тимчасової непрацездатності та виплати суми матеріального забезпечення.

Проте, 16.03.2020 року відповідачем листом відмовлено позивачеві у призначенні страхових виплат, посилаючись на вимоги ст.22 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та ст.72 Закону України “Про державну службу”.

Позивач вважає відмову у призначенні допомоги з тимчасової непрацездатності протиправною з наступних підстав.

Звертав увагу суду на те, що серед законодавчо встановлених підстав для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, відсутня така підстава як “відсторонення від виконання повноважень за посадою”, відтак на думку позивача, відповідачем допущена протиправна бездіяльність, а порушені права підлягають відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві допомогу з тимчасової непрацездатності/

Крім цього позивач зазначив, що відповідачем порушено ст. 46 Конституції України та законодавство України з питань соціального забезпечення.

2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Зазначив, що позивачем вчинено дисциплінарний проступок, що проявився у формі бездіяльності останнього, а саме неналежного виконання посадових обов`язків. Відповідачем відкрито по даному факту дисциплінарне провадження у відношенні позивача та на підставі Закону України "Про державну службу" відсторонено останнього від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного проступку, за результатами якого позивачеві оголошено догану за неналежне виконання посадових обов`язків.

Посилаючись на вимоги законодавства, що регулюють спірні правовідносини, звертав увагу суду на те, що оскільки позивач притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а тому під час його відсторонення від виконання посадових обов`язків йому не виплачувалась заробітна плата, а відтак і відсутні підстави для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності.

3. Позивачем подано до суду відповідь на відзив, де останнім наведені переважно аналогічні аргументи, які викладенні в позовній заяві.

4. Третя особа подала до суду письмові пояснення, в обґрунтування яких заперечила, щодо задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне.

Вважає, що право позивача на оплату листків непрацездатності, є похідним від права на заробітну плату та є лише компенсацією втраченого заробітку. Відтак, за відсутності умов для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, така допомога не призначається.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. 31.03.2020 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

2. 21.04.2020 року ухвалою суду залучено до участі у справі Чернівецьке міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернівецькій області, в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

ІІІ. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. 28.04.2020 року представником позивача до суду подана заява, про розгляд справи в порядку письмового провадження.

2. Представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу в порядку письмового провадження.

3. Третя особа також просила суд, про розгляд справи в порядку письмового провадження.

4. Враховуючи приписи статті 194 КАС України, та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

ІV. ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. Згідно свідоцтва про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № НОМЕР_1 , виданого Пенсійним фондом України 07.06.2002 року серії ААЖ №405923 підтверджується факт загальнообов`язкового державного соціального страхування позивача. (а.с.16)

2. Відповідно до записів в трудовій книжці позивача, протягом 2018-2019 років позивач безперервно працював в Чернівецькій митниці ДФС. З 08.12.2019 року позивача переведено на посаду старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 7 митного поста “Кельменці” Буковинської митниці Держмитслужби. (а.с.17-19)

3. Згідно довідки Чернівецької митниці ДФС № б/н від 14.01.2019 року підтверджено, що в 2018 року позивач працював на посаді старшого державного інспектора та отримав заробітну плату за січень-листопад 2018 року в сумі 118846,43 грн, в тому числі за листопад 2018 року 7491,20 грн.(а.с.20)

4. Відповідно до розрахункового листа за листопад 2018 року позивачеві нараховано заробітну плату за 17 робочих днів, що відповідає табелю обліку використання робочого часу за листопад 2018 року, де протабельовано 17 робочих днів з фактичним відпрацюванням 163 годин, з яких 40 годин нічних. (а.с.21)

5. Судом встановлено, що з 03.12.2018 року позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності до 01.06.2019 року, що підтверджується листками тимчасової непрацездатності, зокрема: АГЩ 415822 від 03.12.2018, виданого ОКУ Лікарня швидкої медичної допомоги м. Чернівці; АГЩ 442324 від 15.12.2018, виданого КУ “Кельменецька ЦРЛ”; АВЦ 617707 від 22.12.2018, виданого Іванівською АЗПСМ; АГЩ 442382 від 29.12.2018, виданого КУ “Кельменецька ЦРЛ”; АГЩ НОМЕР_2 від 11.01.2019, виданого КУ “Кельменецька ЦРЛ”; АГЩ 566379 від 21.01.2019, виданого КМУ “Чернівецька обласна психіатрична лікарня”; АГЩ 442506 від 01.02.2019, виданого КУ “Кельменецька ЦРЛ”; АГЩ 442647 від 04.03.2019, виданого КУ “Кельменецька ЦРЛ”; АГЩ 442541 від 05.03.2019, виданого КУ “Кельменецька ЦРЛ”; АГЩ 442721 від 07.04.2019, виданого КУ - “Кельменецька ЦРЛ”; АГЩ 442813 від 17.04.2019, виданого КУ “Кельменецька ЦРЛ”; АГЩ 442739 від 26.04.2019, виданого КУ “Кельменецька ЦРЛ”; АГЩ 566547 від 08.05.2019, виданого КМУ “Чернівецька обласна психіатрична лікарня”; АГЩ 442859 від 22.05.2019, виданого КУ “Кельменецька ЦРЛ” (а.с.22, 23, 24, 25, 26, 27, 28).

6. Відповідно до акту огляду у МСЕК позивачеві встановлено третю групу інвалідності по загальному захворюванню, згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_3 . (а.с.29)

7. Згідно табелів обліку використання робочого часу за грудень 2018 року, січень, лютий, березень, квітень, травень 2019 року, підтверджується перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності. (а.с. 38, 39, 40,41,42,43,44,45,46,47,48,49,50,51,52,53,54,55)

8. Зі змісту довідки № 555/10/24-70-05-02/01 від 04.09.2019 року Чернівецької митниці ДФС вбачається, що за період з грудня 2018 року по травень 2019 року нарахування заробітної плати та виплати з тимчасової непрацездатності відсутні, у зв`язку з проведенням службового розслідування та відсторонення від виконання повноважень за посадою. (а.с.30)

9. 10.03.2020 року позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив призначити страхові виплати з тимчасової непрацездатності, що настала в період роботи, згідно зданих листків непрацездатності. (а.с. 61-62)

10. 16.03.2020 року листом Буковинської митниці Держмитслужби № 7.2-08/1/7.2-10/10/1693 повідомлено позивача про те, що відповідно до частини 1 статті 72 Закону України "Про державну службу", його було відсторонено від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного провадження, за результатами якого позивача визнано винним у вчиненні дисциплінарного проступку, оголошено догану 03.06.2019 року та не здійснювалось нарахування заробітної плати, у зв`язку із чим виплата компенсації неможлива. (а.с.63)

11. Згідно протоколу № 02062019 засідання комісії із соціального страхування Чернівецької митниці ДФС від 24.06.2019 року вбачається, що розглянувши звернення та документи про призначення матеріального забезпечення застрахованим особам, комісія із соціального страхування вирішила відмовити позивачеві в призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності, причина відмови: відсторонення від виконання повноважень за посадою, згідно наказів Чернівецької митниці ДФС від 23.11.2018 року № 500-о "Про відсторонення від виконання повноважень за посадою " та від 03.06.22019 року № 187-о "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 " ОСОБА_2 (а.с.32-34)

12. Судом також дослідженні накази відповідача у відношенні позивача, зокрема: № 461 від 22.11.2018 року "Про відкриття дисциплінарного провадження" (а.с.37), № 500-о від 23.11.2018 року "Про відсторонення від виконання повноважень за посадою" (а.с. 56), № 187-о від 03.06.2019 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 " (а.с.57-60)

V. ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

2. Заперечуючи проти позову відповідач наголошував на тому, що позивачем вчинено дисциплінарний проступок, що проявився у формі бездіяльності останнього, а саме неналежного виконання посадових обов`язків. Відповідачем відкрито по даному факту дисциплінарне провадження у відношенні позивача та на підставі Закону України "Про державну службу" відсторонено останнього від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного проступку, за результатами якого позивачеві оголошено догану за неналежне виконання посадових обов`язків, а тому не виплачувалась заробітна плата, а відтак відсутні підстави для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності.

3. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно із частиною 2 статті 1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частиною 1 статті 50 Закону №889-VIII передбачено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно із частиною 1 статті 72 Закону №889-VIII державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7 - 10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Частиною 4 статті 72 Закону № 889-VIII у разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому порядку.

Відповідно до частини 5 статті 72 Закону № 889-VIII під час відсторонення від виконання посадових обов`язків державний службовець зобов`язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку та сприяти здійсненню дисциплінарного провадження.

4. Статтею 22 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-VIII) передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №1105-XIV, роботодавець зобов`язаний:

1) надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом;

2) вести облік коштів соціального страхування і своєчасно надавати Фонду встановлену звітність щодо цих коштів.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №1105-XIV, застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 18 Закону №1105-XIV страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону №1105-XIV, за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг (окрім іншого): допомога по тимчасовій непрацездатності.

Відповіднo до частини 2 статті 22 Закону №1105-XIV, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 30 Закону №1105-XIV передбачено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності).

Згідно зі статтею 34 Закону №1105-XIV фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону № 1105-VIII рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою - підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Згідно статті 23 Закону №1105-XIV передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності не надається: у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров`ю з метою ухилення від роботи чи інших обов`язків або симуляції хвороби; за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; у разі тимчасової непрацездатності у зв`язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або дій, пов`язаних з таким сп`янінням; за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв`язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з`являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

5. Зміст наведених норм права свідчить про те, що вказаний перелік підстав для відмови в наданні матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованою особою є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Таким чином, серед законодавчо встановлених підстав для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності такої підстави як “відсторонення від виконання повноважень за посадою”, - не має, отже такі дії відповідача підлягають визнанню протиправною бездіяльністю, а порушені права позивача відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити останньому допомогу з тимчасової непрацездатності.

Наведені вище висновки, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в подібних правовідносинах (постанова від 13.07.2020 року справа №817/1339/18 адміністративне провадження №К/9901/2041/19), що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України суд враховує до спірних правовідносин.

6. Суд також погоджується з аргументами позивача про те, що протиправна бездіяльність Буковинської митниці Держмитслужби полягає у порушенні ст. 46 Конституції України та законодавства України з питань соціального забезпечення.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. В цій основоположній нормі Конституції України не визначено будь-яких додаткових умов, за настання яких може надаватися чи не надаватися матеріальне забезпечення громадянам в разі їх хвороби.

Серед основних трудових прав працівників, у статті 2 КЗпП України також визначено право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності.

Окрім того, право на соціальне забезпечення відповідно до закону має державний службовець, що передбачено п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про державну службу”.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Страхове свідоцтво є єдиним для всіх видів загальнообов`язкового державного соціального страхування документом суворої звітності, що підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг та матеріального забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням (п. 2 Порядку видачі свідоцтва про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р. № 1306).

Слід зазначити й те, що Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов`язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).

Отже, Буковинська митниця Держмитслужби нараховує і виплачує працівникам аванс за першу половину місяця та за підсумками робочого місяця - заробітну плату за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. При обчисленні зарплати й авансу роботодавцем розраховуються суми податків і зборів, які потрібно сплачувати в бюджет при виплаті доходу працівникам. Єдиний соціальний внесок нараховується та сплачується за рахунок роботодавця і не утримується з доходу працівника. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 Буковинська митниця Держмитслужби є платником єдиного внеску, що також підтверджено матеріалами справи, зокрема згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань .

З огляду на те, що позивач є застрахованою особою, роботодавцем сплачувався і сплачується єдиний соціальний внесок, частина якого спрямовується на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з тимчасової непрацездатності, відтак, останній має право на соціальний захист гарантований Конституцією України та Законами України, оскільки тимчасова непрацездатність настала під час роботи в Буковинській митниці Держмитслужби (правонаступник Чернівецької митниці ДФС згідно постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 р. № 858 “Про утворення територіальних органів Державної митної служби”) на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста “Вадул- Сірет”.

Як вже зазначалось вище, згідно пункту 1 частини 2 статті 15 Закону №1105-XIV роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Відповідно до вимог статті 19 зазначеного вище Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Згідно пункту 12 частини 1 статті 1 Закону № 2464 основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний, запис про роботу.

Судом встановлено, що на період проведення дисциплінарного провадження (з 22.11.2018 по 04.12.2018) до трудової книжки позивача не вносилося будь-яких записів про припинення трудових відносин з митницею.

Суд наголошує на тому, що відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного провадження, як і невиплата заробітної плати, не свідчить про припинення трудових відносин між останнім та відповідачем, та як наслідок не припиняє відносин із загальнообов`язкового державного соціального страхування та не обмежує гарантії позивача щодо його соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Суд критично відноситься до посилання відповідача та третьої особи на відсутність об`єкта компенсації у вигляді заробітної оплати на час тимчасової непрацездатності позивача, як на підставу відмови у здійсненні виплат, оскільки вичерпний перелік умов надання матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності передбачений статтею 22 Закону №1105-XIV.

Зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 22 Закону №1105-XIV передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків як тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Таким чином, невиплата заробітної плати в період здійснення дисциплінарного провадження не свідчить про безумовну втрату такої заробітної плати, відтак виплата матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій втраті працездатності не може ставитися в залежність від наслідку закінчення дисциплінарного провадження по відношенню до позивача, оскільки така підстава не передбачена Законом №1105-XIV.

7. Щодо посилань відповідача, як на підставу не виплати матеріального забезпечення, закінчення дисциплінарного провадження з притягненням до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, суд зазначає, що вичерпний перелік підстав відмови у виплаті матеріального забезпечення передбачений статтею 23 Закону №1105-XIV, згідно з частиною 1 якої допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:

1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;

2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров`ю з метою ухилення від роботи чи інших обов`язків або симуляції хвороби;

3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

5) у разі тимчасової непрацездатності у зв`язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або дій, пов`язаних з таким сп`янінням;

6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв`язку з навчанням.

При цьому, застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з`являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності (ч.2 ст.23 Закону №1105-XIV).

Таким чином, проаналізувавши наведе вище, в контексті встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, а з матеріалів справи не вбачається наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону №1105-XIV, що в свою чергу підтверджує доводи позивача.

8. Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) зазначено, що під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відтак слід дійти висновку, що бездіяльність відповідача стосовно невиплати позивачеві соціальних виплат з підстав, які не передбачені статтею 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування " є протиправною.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження.

Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п`яти днів після винесення відповідного рішення.

Разом з тим, всупереч зазначеним нормам Закону, відповідачем не повідомлено про причини відмови в призначенні допомоги та про порядок оскарження його рішення.

9. Суд погоджується з наведеними вище обґрунтуваннями позивача, оскільки такі обґрунтування є беззаперечними, і такими, що не підлягають доведенню або ж спростуванню.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено статтею 245 КАС України.

Частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення (окрім іншого) про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

10. Звертаючись до суду позивач просив зобов`язати призначити та виплатити матеріальне забезпечення за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності згідно листків тимчасової непрацездатності: АГЩ 415822 від 03.12.2018 року, АГЩ 442324 від 15.12.2018 року, АВЦ 617707 від 22.12.2018 року, АГЩ 442382 від 29.12.2018, АГЩ 442412 від 11.01.2019 року, АГЩ 566379 від 21.01.2019 року, АГЩ 442506 від 01.02.2019 року, АГЩ 442649 від 21.02.2019 року, АГЩ 442541 від 05.03.2019 року, АГЩ 442721 від 07.04.2019 року, АГЩ 442813 від 17.04.2019 року, АГЩ 442739 від 26.04.2019 року, АГЩ 566547 від 08.05.2019 року, АГЩ 442859 від 22.05.2019 року.

На думку суду, вказана вище вимога з огляду на норми статті 245 КАС України, з урахуванням встановлених обставин, є цілком обґрунтованою, і такою, що знайшла своє підтвердження виходячи із досліджених судом доказів, а відтак така вимога теж підлягає задоволенню повністю.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази і довести певні обставини, які свідчать про правомірність його дій/бездіяльності, законність прийнятих рішень. Однак, відповідач у згаданих правовідносинах, жодним доказом або ж нормою законодавства не спростував доводів позивача.

Згідно частини 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що доводи позивача, з огляду на вищевикладене є обґрунтованими, а тому такий позов підлягає задоволенню повністю.

VI. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати – судовий збір в сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Буковинської митниці Держмитслужби, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Чернівецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернівецькій області - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Буковинської митниці Держмитслужби щодо відмови у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Буковинську митницю Держмитслужби призначити та виплатити ОСОБА_1 матеріальне забезпечення за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, згідно листків тимчасової непрацездатності: АГЩ 415822 від 03.12.2018 року, АГЩ 442324 від 15.12.2018 року, АВЦ 617707 від 22.12.2018 року, АГЩ 442382 від 29.12.2018, АГЩ 442412 від 11.01.2019 року, АГЩ 566379 від 21.01.2019 року, АГЩ 442506 від 01.02.2019 року, АГЩ 442647 від 21.02.2019 року, АГЩ 442541 від 05.03.2019 року, АГЩ 442721 від 07.04.2019 року, АГЩ 442813 від 17.04.2019 року, АГЩ 442739 від 26.04.2019 року, АГЩ 566547 від 08.05.2019 року, АГЩ 442859 від 22.05.2019 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Буковинської митниці Держмитслужби сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідач - Буковинська митниця Держмитслужби (вул. Руська, 248 М, м.Чернівці, 58023, код ЄДРОПОУ: 43332555)

Суддя О.В. Боднарюк