Рішення № 89011484, 30.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року м. Київ № 826/1826/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 доАпеляційного суду міста Києва в особі голови Ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовичапровизнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач; ОСОБА_1 ) в особі представника Кравця Р.Ю., звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Голови апеляційного суду міста Києва, в якому просила:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Голови апеляційного суду міста Києва № 582-ОС від 30.12.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду міста Києва;

2) зобов`язати Голову Апеляційного суду міста Києва поновити ОСОБА_1 на посаді судді Апеляційного суду міста Києва.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що на момент звернення до суду з позовною заявою, нею до Вищого адміністративного суду України було подано два інші позови про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції №709/0/15-16 від 31 березня 2016 року, а також постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VIII, якими ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва, з огляду на що позивач повинна бути поновлена на вказаній посаді з часу незаконного звільнення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2017 року відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи на 30 березня 2017 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2017 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі №800/19/17.

Позивач 13 березня 2020 року (вх.03-14/34878/20 від 13 березня 2020 року) звернулась до суду з клопотанням про заміну сторони у справі та уточнення позовних вимог, що обґрунтовувала тим, що Апеляційний суд міста Києва було ліквідовано на підставі Указу Президента України від 29 грудня 2017 року №452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах".

Крім того, позивач 13 березня 2020 року (вх. №03-14/34892/20 від 13 березня 2020 року) звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження без участі позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2020 року задоволено вказані клопотання: поновлено провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, відповідача Голову Апеляційного суду міста Києва замінено на Апеляційний суд міста Києва в особі голови Ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича, а також прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог.

31 березня 2020 року (вх. №03-14/43728/20) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки рішенням Верховного Суду у справі № 800/19/17 не вирішено питання про поновлення позивача на посаді - як для поновлення на посаді, так і для включення відповідача до штату суддів відсутня належна правова підстава. Також, посилаючись на положення про апарат Апеляційного суду міста Києва, відповідач вказав, що при проведенні процедури ліквідації суду він перебирає на себе повноваження відповідних працівників апарату, а тому, вважає, що кадрова документація є впорядкованою згідно з нескасованим наказом про звільнення позивача, що, з урахуванням того, що Апеляційний суд міста Києва як юридична особа все ще перебуває у стані припинення, свідчить про недопущення відповідачем протиправної бездіяльності.

13 квітня 2020 року (вх. №03/14/49911/20) позивач направила до суду відповідь на відзив, у якому, не погоджуючись з запереченнями відповідача та підтримуючи свої позовні вимоги, вказала, що обов`язок поновити позивача на посаді судді, а отже, й зарахувати до штату суддів Апеляційного суду міста Києва, покладений на відповідача відповідно до закону та не потребує відповідного рішення суду як правової підстави. З огляду на це та враховуючи факт звернення до відповідача з вимогою зарахувати її до штату суддів, позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УСТАНОВИВ:

Постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року № 3060-ІІІ «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано безстроково суддею Апеляційного суду міста Києва.

10 червня 2015 року Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції прийняла висновок № 57/02-15, яким в діях ОСОБА_1 було встановлено порушення присяги судді. Даний висновок було направлено до Вищої ради юстиції для розгляду і прийняття рішення.

За результатами розгляду, 31 березня 2016 року Вищою радою юстиції було прийнято рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

29 вересня 2016 року Верховна Рада України на підставі вказаного рішення Вищої ради юстиції прийняла постанову № 1629-VIII «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва».

Не погодившись із вказаними рішеннями, 04 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України із позовом про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції № 709/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги» (справа №800/272/16 (№800/19/17)).

03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 29.09.2016 р. № 1629-VIII «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду міста Києва» (справа № 800/512/16).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2017 року об`єднано в одне провадження адміністративний позов по справі № 800/512/16 зі справою № 800/19/17 (№ 800/272/16) та присвоєно їм спільний номер - № П/800/19/17.

Водночас, 30 грудня 2016 року Головою Апеляційного суду міста Києва було видано наказ №582-ОС «Про відрахування ОСОБА_1 », яким позивача відраховано зі штату суддів Апеляційного суду міста Києва на підставі постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VIII.

Не погоджуючись із зазначеним наказом та вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернулась до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Таким чином, у даній справі наявний публічно-правовий спір, пов`язаний зі звільненням позивача з публічної служби - з посади судді Апеляційного суду міста Києва, з огляду на що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Суд зауважує, що до спірних правовідносин з приводу звільнення позивача з посади судді застосовується спеціальне законодавство, яке регулює організацію та діяльність судової влади.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 2453-VI від 07 липня 2010 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції». На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

Як свідчать матеріали справи, позивача було звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва в порядку, визначеному статтею 116 Закону № 2453-VI, за порушення присяги судді.

Відповідно до частини четвертої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що вирішення спорів з приводу звільнення суддів полягають у перевірці судом, правомірності та законності рішень уповноважених органів державної влади на притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та застосування до них відповідних дисциплінарних стягнень, якими в даній справі є Вища рада юстиції та Верховна Рада України.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність правової підстави для зарахування позивача до штату суддів та доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 2453-VI від 07 липня 2010 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року № 3060-ІІІ позивача обрано безстроково суддею Апеляційного суду міста Києва, з огляду на що суб`єктом призначення та звільнення позивача була саме Верховна Рада України, яка і прийняла постанову № 1629-VIII від 29 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Касаційного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 800/19/17 визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва.

Таким чином, наведеними судовими рішеннями визнано протиправним та скасовано рішення про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду міста Києва.

Відповідно до окремих положень статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя обіймає посаду безстроково. Повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п`яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.

Виходячи з викладеного, у зв`язку зі скасуванням рішення про звільнення позивача, закріплена в статті 126 Конституції України та статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» гарантія позивача перебування на посаді судді до досягнення нею шістдесяти п`яти років є відновленою, разом з чим відновленим є і статус судді позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 800/535/16, в якому, зокрема, вказано, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» видача відповідного наказу на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді належить до повноважень голови місцевого суду. За такого правового регулювання, у разі скасування постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII про звільнення позивача з посади (акта про звільнення судді з посади) повноваження щодо поновлення особи на посаді судді Києво-Святошинського районного суду Київської області належить голові місцевого суду.

Суд зазначає, що в наказі №582-ОС від 30 грудня 2016 року «Про відрахування ОСОБА_1 » вказано, що він виданий на підставі постанови Верховної ради України від 29 вересня 2016 року №1629-VIII, яка є скасованою рішенням Касаційного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року. У зв`язку з наведеним, зазначений наказ не має жодної правової підстави, а отже за своєю природою є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 29 грудня 2017 року №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд міста Києва та Апеляційний суд Київської області та, відповідно, утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач у позовній заяві вказав, що оскаржуваний наказ порушує його конституційне право на працю, способом відновлення якого буде його скасування з поновленням позивача на займаній до незаконного звільнення посаді.

Постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року № 3060-ІІІ «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано безстроково саме суддею Апеляційного суду міста Києва, а оскільки даний суд припинив здійснення правосуддя та перебуває у стані припинення, поновлення позивача на посаді судді Апеляційного суду міста Києва є неможливим, з огляду на що суд погоджується з твердженнями позивача, викладеними в клопотанні про уточнення позовних вимог, що єдиним ефективним способом поновлення її порушених прав буде саме зарахування її до штату суддів Апеляційного суду міста Києва.

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що ним не допущено протиправної бездіяльності та бере до уваги доводи позивача в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Наказом Державної судової адміністрації №474 від 20 вересня 2018 року «Про забезпечення виконання Указу Президента від 20.09.2018 р. №452/2017» (далі - Наказ № 474) було утворено ліквідаційну комісію Апеляційного суду м. Києва, головою якої визначено відповідача.

У пунктах 2-4 наказу № 474 зазначається, що Ліквідаційним комісіям апеляційних судів забезпечити здійснення своїх повноважень з наступного робочого дня за днем опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. Затвердити План заходів з ліквідації апеляційних судів, зазначених у підпунктах 1 - 25 пункту 1 цього наказу, що додається. Головам ліквідаційних комісій апеляційних судів забезпечити виконання затвердженого Плану заходів з ліквідації відповідних судів, зазначеного у пункті 3 цього наказу.

Порядок та спосіб виконання своїх повноважень ліквідаційною комісією Апеляційного суду міста Києва та її головою відповідно до статті 105 ЦК України визначений Наказом № 474 та Планом заходів, затверджених даним наказом (далі - План заходів).

Відповідно до частин першої та сьомої статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Структура і штатна чисельність апаратів місцевих судів за погодженням із головою суду затверджуються відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, апаратів апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів - Державною судовою адміністрацією України за погодженням з головою суду в межах видатків на утримання відповідного суду. Тимчасова структура та тимчасова штатна чисельність апарату новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов`язки керівника апарату цього суду за погодженням із Головою Державної судової адміністрації України.

У наявному в матеріалах справи положенні про апарат Апеляційного суду міста Києва зазначається, що Апарат апеляційного суду міста Києва (далі - апарат Суду) здійснює організаційне забезпечення діяльності апеляційного суду міста Києва (далі - Суд) відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». До складу апарату Суду входять його структурні підрозділи - відділи. У своїй діяльності апарат Суду керується Конституцією України, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про державну службу», іншими нормативно-правовими актами України, Положенням про апарат апеляційного суду міста Києва, рішеннями зборів суддів, а також наказами і розпорядженнями Голови Суду, наказами керівника апарату Суду.

З наведеного суд зазначає, що положення про апарат Апеляційного суду міста Києва поширюється виключно на його працівників згідно з затвердженим відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України штатним розписом апарату суду. При цьому, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що він входить до апарату Апеляційного суду міста Києва, а наявні в матеріалах документи свідчать про протилежне, з огляду на що суд відхиляє аргументи відповідача про перебирання ним повноважень працівників апарату та поширення на нього положення про апарат Апеляційного суду міста Києва.

Окремими положеннями розділу 4 Плану заходів на голів ліквідаційних комісій, в тому числі на відповідача, покладається обов`язок здійснити, до закінчення періоду ліквідації, інші заходи документального забезпечення, необхідні для проведення ліквідації апеляційних судів, що не виключає необхідність впорядкування кадрового документообігу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» (Закон України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР; далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до окремих положень статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2020 року позивач звернулась до Апеляційного суду міста Києва з заявою про скасування наказу голови Апеляційного суду міста Києва №582-ОС від 30 грудня 2016 року та зарахування її до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді. 11 березня 2020 року позивач отримала відповідь, підписану відповідачем, на вказану заяву за вих. № 1610/1103-3/2020, якою було відмовлено в задоволенні її вимог у зв`язку з відсутністю належної правової підстави.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , відповідач всупереч положенням статті 19 Закону України «Про звернення громадян» не дослідив всебічно та об`єктивно вимоги позивача та за наявності відповідних повноважень та обов`язків, покладених на нього згідно з наказом № 474 та Планом заходів не вчинив дій, про які просила ОСОБА_1

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17 визначив протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Таким чином, визнання бездіяльність протиправною не зводиться до невчинення суб`єктом владних повноважень обов`язкових дій в рамках певних часових рамок, а тому суд відхиляє доводи відповідача й щодо недопущення ним протиправної бездіяльності у зв`язку з перебуванням Апеляційного суду міста Києва в стані припинення та не завершенням процедури його ліквідації.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II). Отже, ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39).

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка виразилась у невиконанні, за наявності правових підстав, законної вимоги позивача щодо зарахування її до штату суддів Апеляційного суду міста Києва, чим відповідач перешкодив відновленню порушених незаконним звільненням прав, на що ОСОБА_1 легітимно розраховувала після задоволення її позовних вимог Верховним Судом у справі № 800/19/17.

З огляду на встановлену судом очевидну протиправність наказу Голови апеляційного суду міста Києва № 582-ОС від 30 грудня 2016 року про звільнення позивача, суд також відхиляє доводи відповідача про те, що кадрова документація є впорядкованою відповідно до зазначеного наказу.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суд зазначає, що на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, однак в частині збільшення позовних вимог нею було сплачено судовий збір. Тому, враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 840,80 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Скасувати наказ Голови Апеляційного суду м. Києва № 582-ОС від 30 грудня 2016 року «Про відрахування ОСОБА_1 ».

3. Визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду міста Києва в особі Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича щодо незарахування ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді.

4. Зобов`язати Апеляційний суд міста Києва в особі Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича зарахувати ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді.

5. Присудити на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідач: Апеляційний суд міста Києва в особі Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Дмитра Леонідовича (03110 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, код ЄДРПОУ 02894757)