Рішення № 89011428, 29.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2020 року м. Київ № 640/17191/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справи матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м.

Київ, вул. Шолуденка, 33/19),

Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8)

про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), скасування рішення,

зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач-1), Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач-2), в якому (з урахуванням заяви про уточнення вимог) просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 10 травня 2019 року №Ф-85302-17, прийняту Головним управління ДФС у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на обов`язкове державне соціальне страхування в сумі 20 112,84 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення в.о. директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Державної фіскальної служби України Галини Кулик №35734/6/99-99-11-05-02-25 від 26 липня 2019 року;

- зобов`язати Головне управління ДФС у місті Києві здійснити коригування відомостей в облікових даних, зокрема в інтегрованій картці платника єдиного внеску - ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з облікових даних суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 20 112,84 грн.;

- здійснити розподіл понесених судових витрат.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначила, що оскаржувана вимога не містить жодної інформації про період, за який виникла заборгованість, а також розрахунку такої заборгованості, виходячи з одиниці періоду оподаткування. Також позивач стверджувала, що вона не зареєстрована окремо як фізична особа-підприємець і окремо як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, відтак відсутні підстави вважати підприємницьку діяльність позивача відмінною від незалежної діяльності адвоката ОСОБА_1

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві зазначив, що оскаржувана вимога є правомірною, оскільки згідно інформаційних баз даних органу ДПС ОСОБА_1 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність та як фізична особа-підприємець, що зумовило автоматичне нарахування їй єдиного внеску.

Позивач надіслала до суду відповідь на відзив, у якій стверджувала, що довідкою форми №4-ОПП №1626500700534 від 19 квітня 2016 року спростовується твердження контролюючого органу, що ОСОБА_1 перебуває на обліку окремо як фізична особа-підприємець та окремо як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність.

З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

10 травня 2019 року Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-85302-17, відповідно до якої за ОСОБА_1 станом на 30 квітня 2019 року обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 20 112,84 грн.

24 червня 2019 року позивач подала до Державної фіскальної служби України скаргу на вимогу Головного управління ДФС у місті Києві, в якій просила скасувати її повністю.

Як стверджує позивач, вказана скарга залишена рішенням в.о. директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ДФС України №35734/6/99-99-11-05-02-25 від 26 липня 2019 року без задоволення.

Незгода позивача із вказаною вимогою та рішенням ДФС України зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі по тексту - Закон №2464-VI, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску;

Згідно вимог статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Вимогами пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 2, 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

За визначенням, яке міститься в підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, особи, які провадять, в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.

Приписами пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

З наявних матеріалів справи вбачається, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята у зв`язку з наявністю у базах даних Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві інформації про перебування позивача на обліку як фізичної особи-підприємця та як фізичної особи, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат).

Так, відповідно до наявних матеріалів справи, Управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва Галатернік Лілію Ігорівну 19 лютого 2003 року взято на облік як фізичну особу-підприємця за номером 9321; в подальшому реєстраційний номер платника єдиного внеску 1109321.

28 лютого 2012 року позивач на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №20-5-21 отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4848 від 28 лютого 2012 року.

Відповідно до довідки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві №4-ОПП від 19 квітня 2016 року, ОСОБА_1 обліковувалась як фізична особа-підприємець, адвокат.

Вимогами частини 4 пункту 6.7 розділу VI Порядку обліку платників податків та зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588, передбачено, що якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Як уже зазначалось вище, позивач з 08 квітня 2002 року вже перебувала на обліку як фізична особа-підприємець, а з 19 квітня 2016 року перебувала на обліку виключно в статусі фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Крім того, 13 лютого 2019 року позивач подала документи на припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця та того ж дня відбулася державна реєстрація такого припинення.

При цьому, суд враховує, що «адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 Податкового кодексу України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачений.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону, зокрема, відповідно до частини 3 статті 5 цього Закону, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 204 листопада 2014 року.

З урахуванням фактичних обставин, суд приходить до висновку про безпідставність посилань представника податкового органу на наявність у базах даних відомостей про позивача як фізичну особу, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) та позивача як фізичної особи-підприємця.

Також, пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України №2464-VI. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Наявними матеріалами справи підтверджується факт сплати позивачем сум єдиного внеску за 2018-2019 роки як фізичною особою, яка провадить незалежну діяльність.

Рішенням Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у зразковій справі №520/3939/19 встановлено, що зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Окрім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності№ ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Зважаючи на вищенаведене у сукупності, суд прийшов до висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-85302-17 від 10 травня 2019 року винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню.

В частині позовних вимог щодо оскарження рішення в.о. директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Державної фіскальної служби України Галини Кулик №35734/6/99-99-11-05-02-25 від 26 липня 2019 року, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Податкового кодексу України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Згідно з абзацом 3 пункту 56.18 статті 58 Податкового кодексу України, процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Так, оскаржуване рішення ДФС України прийнято за результатами вирішення податкового спору під час адміністративного оскарження.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Однак, в даному випадку рішення ДФС України не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, а тому не є рішеннями суб`єкта владних повноважень (актами індивідуальної дії) у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, не порушують права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

За таких обставин, враховуючи, що рішення в.о. директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Державної фіскальної служби України Галини Кулик №35734/6/99-99-11-05-02-25 від 26 липня 2019 року прийнято за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не має самостійного юридичного значення, оскільки не містить обов`язкового для суб`єкта господарювання припису, таке рішення саме по собі не породжує у платника будь-якого додаткового обов`язку та не перешкоджає реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого рішення.

Враховуючи вищенаведене, позовна вимога в зазначеній частині задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління ДФС у місті Києві здійснити коригування відомостей в облікових даних, зокрема в інтегрованій картці платника єдиного внеску - ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з облікових даних суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 20 112,84 грн., суд виходить з наступного.

Так, організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р. за N 751/28881) (далі - Порядок №422).

Пунктом 3 розділу І Порядку №422 визначено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

У розділі VII Порядку №422 визначений механізм перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.

Аналіз положень Порядку свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права товариства є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року №816/2042/16, від 26 лютого 2019 року №805/4374/15-а (адміністративне провадження №К/9901/25450/18).

Відтак, у суду наявні підстави для задоволення позовних вимог у даній частині.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 10 травня 2019 року №Ф-85302-17, прийняту Головним управління ДФС у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на обов`язкове державне соціальне страхування в сумі 20 112,84 грн.

Зобов`язати Головне управління ДФС у місті Києві здійснити коригування відомостей в облікових даних, зокрема в інтегрованій картці платника єдиного внеску - ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з облікових даних суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 20 112,84 грн.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук