Рішення № 89011061, 29.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 квітня 2020 р. № 520/2985/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Голови апеляційного суду Харківської області (м.Харків, майдан Героїв Небесної Сотні,36) про визнання відмови у наданні інформації незаконною та зобов`язання вчинити певні дії бездіяльності зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: - визнати незаконною відмову голови Харківського апеляційного адміністративного суду у наданні інформації; - зобов`язати голову (виконуючого обов`язки голови) Харківського апеляційного адміністративного суду надати відомості про прийняття судових рішень про негласне зняття інформації з телефонів і комп`ютерів, а також зобов`язати направити повідомлення про проведення негласних оперативно-розшукових заходів у разі їх проведення про рішення суду

Позивач стверджує, що він звернувся до відповідача з приводу розсекречення та надання інформації про прийняття рішень про негласне зняття інформації з його телефонів та комп`ютерів з відповідними адресами в мережі; направлення копії повідомлення в порядку ст.253 КПК України у випадку проведення негласних (оперативних) слідчих дій відносно нього у період з 1998 по 2020 роки. Проте, відповідач відмовив у наданні такої інформації. Вважає таку відмову протиправною, оскільки запитувана інформація стосується безпосередньо позивача та є втручанням у його життя.

Ухвалою суду від 30.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов. Заперечення обґрунтовано тим, що у спірних правовідносинах діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, з`ясувавши обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.

09.01.2020 засобами електронного зв`язку позивач направив на адресу відповідача інформаційний запит з метою розсекречення та отримання відомостей про прийняття рішень о негласному знятті інформації з його телефонів та комп`ютерів з зазначеними адресами у мережі; направлення копії повідомлення в порядку ст.253 КПК України у випадку проведення негласних слідчих (оперативних) дій відносно нього у 1998-2020 роках (а.с.6-7)

Листом від 14.01.2020 за вих.№ 06-03/3/2020 позивача повідомлено про те, що надання інформації, зазначеної у заяві від 09.01.2020, відповідно до положень ст.253 КПК України та п.5.11 Інструкції по організації проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання результатів у кримінальному провадженні від 16.11.2012 № 114/1042/516/1199/936/1687/5 не віднесено до компетенції апеляційного суду (а.с.17).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року №2657-XII (далі - Закон №2657-XII) встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з ч.2 ст.11 Закону №2657-XII, кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Згідно зі ст.16 Закону №2939-VI, розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

У силу вимог ч.1 ст.22 вказаного Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Приписами ст.20 Закону №2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

До інформації з обмеженим доступом належить, поряд з іншою, таємна інформація (ст.21 Закону №2657-XII, 6, Закону №2939-VI).

Відповідно до ст.8 Закону №2939-VI, таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Суд зауважує, що доступ осіб, які беруть участь у розгляді справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов`язки, до інформації, створеної (одержаної) у ході судового провадження, до судових рішень забезпечується у порядку, встановленому КПК України, з урахуванням передбачених нормами закону України «Про доступ до судових рішень» особливостей.

Положеннями ст.4.12.2 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 №440 визначено, що державною таємницею є відомості про зміст матеріалів судочинства, у тому числі судових справ (адміністративних, кримінальних, цивільних, господарських) з питань, які містять інформацію, віднесену до державної таємниці (рішення про необхідність засекречування (відповідно до ступеня секретності відповідних матеріалів) або розсекречування інформації приймає голова суду (апеляційного, вищого спеціалізованого, ВС) самостійно або за поданням зацікавленої сторони (у разі представлення інформації про наявність в матеріалах дізнання (досудового слідства) державної таємниці, але на термін, що не перевищує максимального терміну засекречування відповідних матеріалів)

Відповідно до ст.4.12.4 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 №440, відомості про факт або методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії належать до державної таємниці.

Отже, ухвали слідчих суддів щодо надання дозволів (відмови у наданні дозволів) на проведення оперативно-розшукових заходів належать до відомостей, що становлять державну таємницю, тобто є таємною інформацією, доступ до якої обмежено.

Відповідно до п. 1.9 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженою наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16.11.2012 №114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі Інструкція), процесуальними документами щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій є постанови, клопотання, доручення, протоколи уповноваженого співробітника (працівника) оперативного підрозділу, слідчого, прокурора, а також ухвали слідчого судді.

Матеріальні носії зазначеної таємної інформації підлягають засекречуванню в силу вимог п.5.1 Інструкції.

Пунктом 5.9 вказаної Інструкції встановлено, що після завершення проведення НСРД грифи секретності матеріальних носіїв інформації (далі - МНІ) щодо їх проведення підлягають розсекреченню на підставі рішення прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказів після проведення таких дій, у випадку, якщо витік зазначених відомостей не завдасть шкоди національній безпеці України. Для розсекречення конкретних матеріальних носіїв інформації щодо проведення негласної слідчої (розшукової) дії керівник органу прокуратури надсилає керівнику органу, де засекречено МНІ, клопотання.

Відповідно до п.п.5.12- 5.20 Інструкції, клопотання про скасування грифів секретності матеріальних носіїв інформації щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій розглядається експертною комісією з питань таємниць органу, де здійснювалося їх засекречування.

Судом встановлено, що до відповідача від органів прокуратури не надходило жодних клопотань про розсекречування матеріальних носіїв інформації щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо позивача, тоді як обов`язку відповідача самостійно клопотати перед прокурором про розсекречування матеріалів кримінального провадження, жодним нормативним актом не визначено.

Крім того абз. 2 п.160 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою КМУ від 18.12.2013 №939, визначено, що перегляд грифу секретності матеріального носія секретної інформації здійснюється у зв`язку із закінченням строку його засекречування.

Виходячи з вищенаведених норм, суд робить висновок, що закінчення строків засекречування матеріальних носіїв інформації не означає їх автоматичного розсекречування, а є лише підставою для перегляду наданих їм грифів обмеження доступу.

Суд також зазначає, що за приписами ч.1 ст.253 КПК України обов`язок письмово повідомити осіб, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваного, його захисника про таке обмеження покладено на прокурора або за його дорученням слідчого.

Проаналізувавши встановлені обставини в контексті обґрунтувань адміністративного позову, суд приходить до висновку, що надана відповідачем відповідь на звернення позивача не можна розцінювати як протиправну відмову у наданні інформації. Відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

У силу вимог ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Роз`яснити , що строки, визначені в рішенні, обчислюється із врахуванням приписів Закону України № 540-IX від 30 березня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)".

Суддя Зоркіна Ю.В.