Рішення № 89010766, 30.04.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/704/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Костенко Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа: Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми), про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

07.02.2020 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа: Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми), в якій просить /з урахуванням уточнень наданих на виконання вимог ухвали суду/:

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 8586,89 грн, не виплачену при звільненні;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки з 27.12.2019 з виплати вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 399,39 грн за кожен день затримки.

Мотивуючи своїх вимог, позивач вказує на обставини порушення відповідачем його права на отримання вихідної допомоги при звільненні, гарантованого статтею 44 Кодексу законів про працю України, в розмірі не менше середнього місячного заробітку, а також права на отримання середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, гарантованого статтею 117 зазначеного Кодексу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/704/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

10.03.2020 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що питання виплати вихідної допомоги при звільненні з державної служби є елементом припинення державної служби. Відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у випадку припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією державної органу, виплата вихідної допомоги не передбачена (а.с. 33-40).

03.04.2020 позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.69-72).

Сторони у судове засідання 30.04.2020 не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 у період з 14.08.2019 по 26.12.2019 працював на посаді державної служби у ГТУЮ у Полтавській області, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.9-11), а саме - на посаді провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного управління юстиції у Полтавській області.

24.10.2019 позивачу вручено попередження про вивільнення, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с.12).

Наказом ГТУЮ у Полтавській області від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Полтавській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного управління юстиції у Полтавській області 26.12.2019 у зв`язку з ліквідацією, з припиненням державної служби. Відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 11 календарних днів щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 14.08.2019 по 26.12.2019 (а.с. 13).

При цьому ГТУЮ у Полтавській області не виплачено позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, як це видно з листа-відповіді від 09.01.2020 №08-29/31 (а.с.15-16) на звернення позивача про виплату такої допомоги (а.с.14). Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами ст. 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Частинами першою - третьою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 871 цього Закону).

Частиною третьою ст. 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Частиною четвертою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Таким чином, Законом №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) не було передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

Як встановлено судом, наказом ГТУЮ у Полтавській області від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Полтавській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу державної реєстрації нормативно-правових актів Управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного управління юстиції у Полтавській області 26.12.2019 у зв`язку з ліквідацією, з припиненням державної служби.

Таким чином, ОСОБА_1 звільнено з посади, зокрема, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Таким чином, пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого позивача було звільнено із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, тоді як частина четверта статті 40 цього ж Кодексу не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Таким чином, приймаючи наказ від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" в частині звільнення з посади ОСОБА_1 , відповідач вказав на пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України.

Відтак, ОСОБА_1 має законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України зважаючи на те, що пункт 1 статті 40 цього Кодексу, на підставі якого позивача було звільнено із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, а частина четверта статті 40 Кодексу законів про працю України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу.

З огляду на викладене суд визнає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 щодо порушення його права на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України.

Згідно з довідкою про середній заробіток ОСОБА_1 , виданою Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області 30.01.2020 за №09-29/191, середній заробіток позивача за період з 01.10.2019 по 30.11.2019 за один робочий день складає 399,39грн (а.с.18), звідси - розмір середньомісячної заробітної плати/вихідної допомоги становить 8586,89 грн з розрахунку 21,5 відпрацьованих робочих днів у період з 01.10.2019 по 30.11.2019, що передував звільненню.

Спору з приводу розміру середнього заробітку, відображеного у вищевказаній довідці, немає. Тому суд приймає її до уваги як таку.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на його користь вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що становить 8586,89 грн.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з огляду на факт невиплати вихідної допомоги, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

У зв`язку з цим суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині здійснення повного і своєчасного розрахунку із працівником.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 в зазначеній частині є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

При визначенні розміру середнього грошового забезпечення за 1 робочий день суд враховує приписи Порядку №100 та відомості, відображені у довідці про середній заробіток ОСОБА_2 , який становить 399,39 грн (а.с.18).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 № 78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" та листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" кількість робочих днів в період з 27.12.2019 (наступний робочий день після звільнення) по день ухвалення судового рішення (30.04.2020) становить 88 днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 35146,32 грн (399,39 грн х 88 днів).

Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, 45, м.Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 34874347), третя особа: Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми) (вул. Герасима Кондратьєва, 28, м. Суми, 40003, код ЄДРПОУ 43316700), про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні задовольнити.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, 45, м.Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 34874347) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) вихідну допомогу у розмірі 8586,89 (вісім тисяч п`ятсот вісімдесят шість гривень вісімдесят дев`ять копійок).

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, 45, м.Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 34874347) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення даного рішення у розмірі 35146,32 (тридцять п`ять тисяч сто сорок шість гривень тридцять дві копійки).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Соборності, 45, м.Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 34874347) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі проголошення скороченого рішення), з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г.В. Костенко